Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Може, наш загадковий друг матиме більше відповідей. Я зустрічаюся з ним за двадцять хвилин.
26Місце зустрічі, яке він обрав, було біля Мак’юен-Голлу на площі Брісто. Встановлення контакту біля власного дому могло виявитись небезпечним: поліція, ймовірно, стежить. Крім того, незрозумілі були наміри незнайомця. Загадковий чоловік телефонував і пропонував укласти угоду стосовно зниклих кадрів. Хтозна, яка його роль у всій цій історії.
Вітмен озирнувся на будинок у себе за спиною. Мак’юен-Голл, подумав Вітмен, у своєму декоративному стилі італійського Відродження значно гарніший за Ашер-Голл із його пласким мідним куполом. Вигадлива споруда, грандіозний твір архітектурного мистецтва, екстравагантний як внутрішньою, так і зовнішньою оздобою. Зараз тут проводилися випускні церемонії та інші академічні події. Тут проходив випускний Кейт.
Повз нього проходили студенти, прямуючи до медичного університету, Тевіот-плейс і Поттерроу. По той бік вулиці сидів бездомний і читав «Метро». Заголовок повідомляв про зникнення маленької дівчинки того ж віку, що і його донька. Викрадач був на волі. Вітмен намагався не думати про це: однією ногою по той бік сорокарічного рубежу, а все, чим міг зрештою похвалитися, — це зруйнований шлюб і зникла — або мертва — донька.
Біля підніжжя розкішного будинку він закурив і притулився до стіни, спостерігаючи, як проносяться повз машини, і прислухаючись до того, як дрібний дощик м’яко стукотить по бруківці.
Незнайомець не змусив себе чекати. У призначений час білий «Крайслер» виринув з колони машин із Тевіот-плейс і, пригальмувавши, зупинився перед тротуаром. Водій в уніформі подивився на Вітмена, гадаючи, чи це та людина. Вітмен відчинив задні дверцята і сів.
— Містере Вітмен? — спитав водій. Його брови сходилися разом на опуклому чолі. Вітмен кивнув.
Автомобіль прискорився вздовж Лористон-плейс і звернув на Лотіан-роуд, прямуючи на північ. Вітмен спостерігав, як за вікном проноситься місто. Небо почало прояснюватися, коли вони досягли віддалених околиць міста. Придорожні паби пропливали повз, відображаючись у його окулярах, а слідом за ними — вікторіанські будівлі; зрештою обабіч дороги був лише ліс і чагарник Дін-Віллидж.
Вітмен поринув у думки. Його справою було ганятися за фактами, а не за мріями. І все-таки якимось чином зловісна сила з комори нічних жахіть прослизнула у світ, у його життя зі зникненням доньки. Приховані кадри непокоїли його. Логіка твердила, що ця дівчинка — не Еллі, але йому все одно здавалося, що то вона.
Він думав про свого таємничого незнайомця Каспера Ґатмена. Вітмен знав Каспера Ґатмена. Але це не могла бути та сама людина. Відомий йому Каспер Ґатмен був героєм «Мальтійського сокола». Як смішно. І чому він мешкає у Дін-Віллидж? Хто, в біса, узагалі мешкає у Дін-Віллидж?
Незнайомець, що телефонував Вітмену, просив принести флешку з його копією фільму, щоб бути впевненим, що «нічого не проґавлено». Звідки він знав, що Вальдано найняв Вітмена знайти фільм? Усе, що він мав зробити, це допомогти з розшифровуванням деяких кодів. Непоганий спосіб заробити додаткову шестизначну суму. Він відчував, що щось негаразд, і це відчуття в животі все зростало.
Він ужив заходів обережності. Якщо це диверсія, вони не знатимуть, де шукати Чарлі, який мав при собі додаткову копію фільму. Вони можуть вдертися у будинок, але нічого не знайдуть. Вони могли стежити за Чарлі… але жоден план не є бездоганним. Може, він просто параноїк.
Лімузин уповільнив хід. Мабуть, приїхали. Єдиний будинок стояв перед ними, обсаджений деревами і густими кущами.
Машина зупинилася перед гаражем, двері відчинилися. Водій легко увігнав машину всередину.
Вітмен саме потягнувся за рюкзаком, коли водій натиснув кнопку на верхній панелі керування. Почулося дзижчання, і товсте розділове скло піднялося, відрізавши Вітмена від водія.
— Гей, — гукнув він, стукаючи у скло. — Ми приїхали? Я до тебе звертаюся.
Водій вимкнув запалювання, і фари згасли. Гаражні двері опустилися знов, зануривши все в непроглядну темряву. Водій відчинив дверцята, і в машину полилося світло. Вітмен кинув погляд на перегородку між ними: схоже було, що у скло вмонтовані панелі з арматурної сталі.
— Гей!
Водій тихо вийшов, захряснувши дверцята, і всередині салону все знов провалилося в темряву. Тремкий промінець ліхтарика стрибав — чоловік копирсався в гаражі, шукаючи щось на полиці для інструментів.
Вітмен забарабанив у скляну перегородку. Єдине, що він бачив, — це промінець світла, який метався з боку в бік. Водій знайшов те, що шукав. Вітмен не бачив, що це за предмет, але на вигляд то було щось довге, наче мотузка.
Він почав обмацувати салон, шукаючи виходу. Чоловік наблизився до машини. Вітмен знову поторсав замки. Він знав, що це безнадійно. Знав, що скоро дверцята розчахнуться і за ними з’явиться водій із пістолетом у руці.
На його подив, чоловік пройшов повз, обігнув машину і підійшов до багажника. Досі тримаючи невідомий предмет, він нахилився, і задня частина автівки затулила його від Вітмена.
Почувся шум, і чоловік розпрямився знову, попрямувавши назад до водійського сидіння. Він відчинив двері й заліз усередину, просунувши чорний предмет в отвір між кабіною й салоном, де перебував Вітмен. Вітмен побачив гумовий шланг.
Потім чоловік потягнувся за ключами. Коли він вставляв їх у запалювання, напружену тишу порушив гучний нерівномірний звук машинних вихлопів. Під чхання й шипіння вихлопної труби двигун завівся.
Виходу не було.
Смерть за кілька хвилин.
Зі зловісною посмішкою чоловік помахав на прощання Вітмену і зачинив двері, знову покинувши його в темряві. Він пішов крізь інші двері гаража, що вели до головного будинку.
На цю мить очі Вітмена
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Infernale. Пекельний сеанс», після закриття браузера.