Читати книгу - "Нортенгерське абатство"

Розмірковуючи над ранковою подією, вона вирішила спробувати відчинити заборонені двері самотужки. У всіх відношеннях буде краще, якщо Елінор нічого про це не знатиме. Знову наражати міс Тілні на небезпеку, що її вдруге там застануть, примушувати її заходити до приміщення, вигляд якого троюдить її душевну рану, — ні, не можна так поводитися з подругою. Генералів гнів для гості був менш страшним, ніж для його дочки; до того ж вона думала, що на самотині зможе більш ретельно все дослідити. Розповісти Елінор про підозри, яких, на щастя, у неї самої, певно, не було, Кетрін не могла. Тому вона не сміла при ній шукати тих доказів жорстокості генерала, які вона сподівалася знайти у вигляді досі не помічених аркушів щоденника, що його вели до останнього подиху. Дорогу до цієї кімнати вона тепер знала добре, і, позаяк хотіла покінчити з цим до повернення Генрі, якого чекали наступного ранку, їй не можна було гаяти жодної хвилини. День був сонячний, сміливості в неї було достатньо; о четвертій годині до заходу сонця залишалося не менше двох годин, а її відсутність можна було пояснити тим, що вона на півгодини раніше, ніж звичайно, пішла перевдягатися.

Так вона й зробила; і перш ніж замовк бій годинника, Кетрін уже була в галереї. Думати не було коли, тож вона квапливо і по можливості безшумно прослизнула у двостулкові двері і, не даючи собі отямитися, не оглядаючись рушила до своєї мети. На щастя, замок піддався її руці без зловісного скреготу, який міг би стривожити мешканців будинку. Вона увійшла до дверей навшпиньки. Кімната була перед нею. Але минуло кілька хвилин, перш ніж вона змогла зробити наступний крок. Те, що вона побачила, прикувало її до місця й схвилювало до глибини душі. Перед її очима постало просторе, добре сплановане приміщення, вишукане ліжко з постіллю, яку покоївка дбайливо прибрала й застелила покривалом, блискуча батська пічка, одежні шафи з червоного дерева й охайно розцвічені крісла, на яких весело мінилися теплі промені призахідного сонця, що вривалися через два вікна з підйомними рамами. Кетрін очікувала, що вигляд кімнати її приголомшить, і він її справді приголомшив. Передусім вона здивувалася й розгубилася, а проблиск здорового глузду, що невдовзі виник, додав до них гірке почуття сорому. Вона не помилилася кімнатою; але як же вона помилилася щодо всього іншого, щодо тлумачення слів міс Тілні, щодо власних міркувань! Ця кімната, яку вона уявляла собі такою запліснявілою, розташованою в такій похмурій частині будинку, насправді знаходилася в тому його крилі, яке побудував батько генерала. У кімнаті було ще двоє дверей, що вели, певно, до гардеробних, але вона не мала бажання відчиняти жодні з них. Хіба халат, який місіс Тілні востаннє вдягала, або її остання недочитана книжка могли щось розповісти про те, чого ніхто не смів сказати й пошепки? Ні, хоч якими були злочини генерала, у нього, звичайно, вистачило розуму замести сліди. Вона відчула огиду до своїх розшуків, і їй захотілося лише сховатись у своїй кімнаті, щоб ніхто не дізнався про її безглузді здогади; вона вже була ладна вийти так само безшумно, як і увійшла, коли звук кроків, що долинув невідомо звідки, змусив її зупинитися й затремтіти від жаху. Кетрін було б неприємно, коли б її застала тут навіть служниця, але зустрітися з генералом (а він, здавалося, завжди з’являвся в найневідповіднішу хвилину) було ще гірше. Вона прислухалася: звуки стихли. Вирішивши не гаяти часу, вона вийшла й зачинила двері. Цієї хвилини хтось розчинив двері внизу й почав швидко підніматися сходами, площадка яких відділяла Кетрін від галереї. Вона не сміла ворухнутися. З почуттям неймовірного жаху вона дивилася на сходи, аж доки за кілька хвилин перед нею не з’явився Генрі.

— Містере Тілні! — вигукнула вона голосом, у якому було не тільки звичайне здивування. Генрі теж здавався здивованим. — Боже мій милосердий! — провадила вона далі, не звертаючи уваги на його привітання. — Як ви сюди потрапили? Чому ви піднялися цими сходами?

— Чому я піднявся цими сходами? — перепитав він з неабияким подивом. — Тому що це найкоротший шлях зі стайні до моєї кімнати. Чому ж мені саме так не піднятися?

Кетрін опам’яталася й густо почервоніла. Вона не могла нічого відповісти. Він, здавалося, намагався розгадати завмерлі на її губах слова, пильно вдивляючись у її обличчя. Вона зробила крок у бік галереї.

— А чи не можу я спитати, своєю чергою, — звернувся він до неї, зачиняючи за собою двостулкові двері, — як потрапили сюди ви? Цей прохід є не менш незвичайним шляхом з кімнати для сніданку до вашої кімнати, ніж зі стайні до моєї.

— Я хотіла, — сказала Кетрін, опустивши очі, — оглянути кімнату вашої матері.

— Кімнату моєї матері! Хіба в ній є щось надто цікаве?

— Ні, зовсім нічого. Я гадала, що ви маєте приїхати лише завтра.

— Коли я від’їжджав, я не знав, що зможу повернутися раніше; але три години тому, на щастя, з’ясувалося, що мене більше ніщо не затримує. Ви бліді. Боюсь, я налякав вас, підіймаючись так швидко цими сходами. Мабуть, ви не знали… вам не сказали, що ці сходи ведуть до служб?

— Так, не знала. Здається, погода для вашого повернення випала дуже вдала?

— Справді. Але невже Елінор змусила вас оглядати кімнати на самоті?

— О, ні! Міс Тілні показала мені більшу частину будинку ще в суботу. Ми вже підійшли до цих кімнат, але… (тут її голос упав). З нами був ваш батько.

– І це вам завадило, — сказав Генрі, пильно дивлячись на неї. — Ви вже обійшли всі кімнати в цьому коридорі?

— Ні, я тільки збиралась оглянути… Але, певно, вже пізно? Мені треба піти перевдягнутись.

— Зараз тільки чверть на п’яту (він показав свого годинника). Адже ви зараз не в Баті. Тут не треба готуватися до відвідування театру або Верхніх чи Нижніх залів. У Нортенґері для перевдягання має вистачити й півгодини.

Вона нічого не могла йому заперечити, і тому їй довелося дозволити себе затримати, хоча побоювання подальших розпитувань уперше за їхнє знайомство викликало в неї бажання якнайшвидше з ним розпрощатися. Вони повільно йшли галереєю.

— Чи ви одержували після мого від’їзду листи з Бата?

— Ні, і це мене дуже дивує. Ізабелла так твердо пообіцяла одразу ж мені написати.

— Твердо