Читати книгу - "100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки"

відсудити у колишньої дружини і двох власних дітей зять Анни Степанівни, про що остання бурхливо і детально оповідала щоразу під час посиденьок на кухні з Надією Петрівною, голосно сьорбала пересолоджений чай з білого фаянсового блюдечка і закушувала горілку великим шматком кров’янки та несвіжим вівсяним печивом, яке сама ж і приносила «щоб не с пустими руками, знаєш, Надєнька». Після того, як подруга йшла геть, Надія Петрівна переважно викидала печиво разом із торбинкою, що недобре пахла і залишала на пальцях масний слід.

Квартира, про яку йшлося, знаходилася у місці під таємничою назвою Кривчиці. Я ніколи не була в тому районі, але мені подобається уявляти його собі закритим для сторонніх королівством, підвладним лише всемогутній Анні Степанівні. Чомусь мені здається, що вікна тамтешніх квартир заліплені навхрест вузькими стрічками білого паперу, як у старих фільмах про війну, і мешкають там лише бездомні коти та старенькі бабусі з мішками на зігнутих спинах. Бабусі і коти, мов привиди, безсловесно рухаються вулицями, злякано озираються, чи не спостерігає бува за ними всевидяче око каракулевої Анни Степанівни і чи не помітило це око чогось недозволеного, бо володарка сувора і не завжди справедлива. Але око пильної господині сьогодні відпочиває. Вона саме залпом випиває третю чарку, після якої зазвичай добрішає. Її очі затуманюються, вона розстібає ґудзик своєї блузки п’ятдесятого розміру зі штучного шовку, а в голосі її з’являється така невластива їй мрійливість.

— Знаєш, Надєнька, я недавно фільм бачила, не повіриш. Там таке було про еті вєщі, ну сама знаєш. Должна тобі сказать, ми багато шо пропустили в жизні. Хоть і замужем. Ех, жалко, шо тогда ше нічо не було ізвєстно про ето. Оказується, всьо ето може бить пріятно не тіки для мужчини. Представляєш?

Чи представляла це Надія Петрівна, важко було розчути, бо говорили вони пошепки, але, навіть коли Анна Степанівна говорила пошепки, в найдальшому куточку квартири кожне її слово можна було розібрати без труднощів, не допомагали навіть щільно зачинені кухонні двері.

Іншою подругою Надії Петрівни була пані професор Данута Йосипівна. Вона викладала французьку в університеті і носила добре пошиті кравчинею костюми і пальта. Цією кравчинею була Надія Петрівна, але за довгі роки їхнє знайомство переросло звичні виробничі стосунки, і Данута Йосипівна завжди залишалася на каву після того, як вони завершували чергову примірку. Данута Йосипівна їздила тільки на таксі, привозила з собою квіти і торт, хоча сама солодкого не їла, кравчиню вона називала пані Надією і говорила так тихо, що підслухати, про що саме вони розмовляли, було неможливо, навіть щільно притиснувши вухо до зачинених кухонних дверей. Данута Йосипівна сиділа на кріслі дуже прямо і пила чай без цукру, що у ті роки зустрічалося значно рідше, ніж каракулеві шуби на вулицях.

Данута Йосипівна і Анна Степанівна ніколи б не змогли знайти спільної мови, навіть якби випадково познайомилися, наприклад, у Надії Петрівни, але такого не трапилося, і можливо, вони взагалі не підозрювали про існування одна одної, а Надія Петрівна була таємничим містком, який пов’язував ці дві несумісності, ніби на підтвердження того, що всі речі у цьому світі якось взаємопов’язані. Данута Йосипівна і Анна Степанівна були пов’язані через Надію Петрівну.

Пан Орест був сусідом Данути Йосипівни. Інженер на пенсії, він мав «золоті руки», якими користувалися всі знайомі, коли виникала необхідність щось полагодити. Пан Орест умів лагодити що завгодно. Не кажучи вже про банальну трубу під мийкою на кухні, яку прорвало у Надії Петрівни одного разу. Але, на щастя, на той момент у неї в гостях була Данута Йосипівна. Данута Йосипівна подзвонила до пана Ореста, той виявився вдома, і не гаючись приїхав.

Надія Петрівна мешкала сама. Її чоловік, який все життя працював на керівних посадах, недовго прожив після виходу на пенсію. Його діяльній натурі було мало дачі і пасіки, де він і раніше, проводив увесь вільний час. Не допомагало навіть активне втручання у бізнес обох синів, яким часто доводилося допомагати то порадами, то зв’язками. Чоловік почав худнути, хворіти і через кілька років помер, так і не дочекавшись остаточного діагнозу. Звертання до найбільших медичних авторитетів області не допомогли. Надія Петрівна, яка звикла всі сили і час віддавати сім’ї, спершу трохи розгубилася. Але допомогла Данута Йосипівна, для якої Надія Петрівна і раніше шила у вільний час. Данута Йосипівна привела ще кількох клієнток, а ті — своїх подруг. І вже незабаром увесь час Надії Петрівни був щільно розпланований між замовленнями.

На свої шістдесят Надія Петрівна не виглядала, вона все життя здавалася молодшою, ніж була насправді. А тепер її струнка фігура, яку зовсім не зіпсувало народження двох дітей, дуже вигідно вирізнялася на тлі розповнілих ровесниць і навіть молодших за неї жінок. Надія Петрівна не могла б точно сказати, чи бракує їй покійного чоловіка. Вона намагалася не думати про це довгими годинами за швейною машинкою і розкрійним столом. Час від часу ловила себе на тому, що і далі не дозволяє собі ходити в халаті, бо цього не любив чоловік, продовжує готувати на вечерю його улюблені страви, які ставить на стіл рівно о дев’ятнадцятій, як звикла роками, і ніяк не може навчитися готувати на себе одну, їжі завжди виходить забагато. Вона і далі користувалася парфумами, які подобалися чоловікові, носила зачіску, на якій він наполіг багато років тому, і навіть купувала, заварювала і пила його улюблений зелений чай, хоча ніколи раніше його не любила. Момент, коли його смаки стали її смаками, а його звички — її звичками, настав так давно і непомітно, що тепер навіть якби вона хотіла повернутися до своїх колишніх уподобань, їй би це навряд чи вдалося. Але Надія Петрівна не любила повертатися до минулого. І навіть не через міцно засвоєну Гераклітову аксіому, а просто через схильність все робити один раз, але добротно і назавжди, щоб не виникало спокуси виправляти. Єдине, чого їй справді бракувало після смерті чоловіка, це чоловічих рук у господарстві і його порад. Чоловік не припускав думки, що в його сім’ї може приймати рішення ще хтось, окрім нього. Поза вузьким простором дрібних господарських клопотів усе в їхньому житті визначав чоловік. І несміливу Надію Петрівну це дуже влаштовувало. А тепер їй самій доводилося приймати незвичні рішення, наприклад, чи переписувати квартиру на дітей, чи робити у ній ремонт, і навіть чи їхати відпочивати на море, як наполягає старший син. Надія Петрівна тепер радилася в основному з Анною Степанівною, більше