read-books.club » Сучасна проза » Блакитний Замок 📚 - Українською

Читати книгу - "Блакитний Замок"

130
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Блакитний Замок" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 61
Перейти на сторінку:
б я тоді думав, що мій син смертельно поранений. Чи ви колись мені простите?

Рік страждань! Валансі вимучено посміхнулася, подумавши, скільки щастя принесла їй помилка доктора Трента. Але зараз вона платила за нього, — о, так. Якщо відчувати душевний біль означає жити, то зараз вона жила з подвоєною силою.

Доктор Трент її оглянув, задав кілька питань, на які вона відповіла. Коли він сказав, що вона цілком здорова — як скрипочка, — і, ймовірно, доживе до сотні літ, встала і мовчки вийшла. Знала, що назовні дуже багато тяжких питань чекає, щоб їх обдумати. Доктор Трент подумав, що вона якась дивна. З її безнадійних очей і пригнобленого обличчя можна б подумати, що він виніс їй смертний вирок, а не пообіцяв довге життя.

Снайт? Снайт? За якого це дідька вона вийшла заміж? Він не чув про жодних Снайтів у Дірвуді. І така ж вона тоді була — пожовкла, блякла стара панна. Боже, але ж шлюб СПРАВДІ змінив її до невпізнання, — ким би не був той Снайт. Тут доктор Трент згадав. Це ж той пройдисвіт із «чагарника»! Що, Валансі Стірлінг вийшла ЗА НЬОГО? І родина їй дозволила? От і найімовірніша розгадка таємниці. Вийшла заміж зопалу, тим часом розкаялася і саме тому не тішилася, довідавшись про свої добрі перспективи. Одружена! Бог знає, хто він такий! Чи що він таке. Кримінальний пташок? Розтратник? Втікач від правосуддя? Мусить бути неабияким поганцем, коли вона чекає смерті наче визволення, бідна дівчина. Але чому жінки такі дурепи? Доктор Трент викинув Валансі з голови, хоча до кінця життя було йому соромно за переплутані тоді конверти.

РОЗДІЛ XXXVIII

Валансі поквапом йшла з міста. Вибирала відлюдні бічні вулички, Доріжку Закоханих. Не хотіла зустріти когось зі знайомих. Навіть і незнайомих. Ненависною була сама думка, щоб хтось її побачив. Її мозок був таким збентеженим, таким розшарпаним, таким скаламученим. Здавалося їй, що вона і виглядати мусить так само. Полегшено перевела подих, майже схлипнула, вийшовши на околицю і опинившись на дорозі до «чагарника». Тут не було особливого ризику, що вона когось зустріне. Автомобілі, які з хрипким вереском мчали їй назустріч, були заповнені приїжджими. В одному з них сиділа компанія молодих людей, вони пронеслися повз неї, гучно співаючи:

— А у мене жінка хвора,

А у мене жінка хвора,

А у мене жінка хвора

На гарячку — так,

О так, о так, о так,

Мабуть, втрачу її скоро,

Мабуть, втрачу її скоро,

І я знову холостяк!

І навіки холостяк!

Валансі здригнулася, наче хтось із них вихилився з машини і шмагнув її по обличчю батогом.

Вона уклала договір зі смертю, а смерть її ошукала. А тепер стояло перед нею життя, глузливо дивлячись їй у вічі. Вона піймала Барні в пастку. Пастку одруження. А в Онтаріо так складно дістати розлучення! Так дорого. А Барні убогий.

Разом з життям до її серця повернувся страх. Хворобливий страх. Страх, що Барні подумає. Що він скаже. Страх перед майбутнім, яка вона муситиме прожити без нього. Страх перед ображеною і відштовхнутою родиною.

Вона лише раз ковтнула із божественної чаші, — а тепер цю чашу забрали з-перед її уст. І немає тепер ласкавої приятельки-смерті, щоб її порятувати. Мусить далі жити, прагнучи її. Все було зіпсовано, заплямовано, зламано. Навіть цей рік у Блакитному Замку. Навіть її безсоромна любов до Барні. Це було чудом, бо на неї чекала смерть. Тепер лише огидою, бо смерті не було. Як може хтось один нести цей непідйомний тягар?

Слід повернутися і все йому розповісти. Змусити його повірити, що вона не хотіла його обманути, — вона повинна зробити так, щоб він їй повірив. Слід попрощатися з Блакитним Замком і повернутися до цегляного будинку на вулиці В’язів. До всього, що, як вона думала, було покинуто назавжди. Стара в’язниця — старі страхи. Але це неістотно. В цю мить істотно лише одне — переконати Барні, що вона не мала наміру обманути його.

Коли Валансі дійшла до сосен на березі озера, несподіване видовище вирвало її з болісного приголомшення. На стоянці біля старої потовченої Леді Джейн був ще один автомобіль. Розкішний автомобіль. Фіолетовий. Не темний королівський пурпур, а крикливий і нахабний фіолет. Сяяв як дзеркало, а його інтер’єр виразно вказував на автомобіль касти Вер де Вер[58]. На сидінні водія — гордовитий шофер у лівреї. А в задній частині салону сидів чоловік, що відкрив двері і моторно вистрибнув, як тільки Валансі зійшла на доріжку до причалу. Він стояв під соснами, чекаючи на неї, і Валансі змогла оглянути його у всіх деталях.

То був присадкуватий, низький, огрядний чоловік з широким рум’яним добродушним обличчям, — чисто виголеним обличчям, хоча якесь незавмерле бісеня у глибині замерлого мозку Валансі підкинуло їй думку: «Довкола цього обличчя мають бути білі бакенбарди». Опуклі блакитні очі за старомодними окулярами у сталевій оправі. Повногубий рот, мала кругла ґулька носа. Де-де-де, — перетрясала свою пам’ять Валансі, — де вона бачила це обличчя? Воно здавалося їй так само знайомим, як її власне.

Незнайомець був одягнений у зелений капелюх і легкий світло-бежевий плащ, накинутий поверх костюма з крикливої клітчастої тканини. Блискуче-зелена краватка мала трохи світліший відтінок, а з пухкої долоні, яку він простягнув, щоб перехопити Валансі, їй підморгнув величезний алмаз. Але усмішка його була приємно батьківською, а у сердечному щирому голосі — щось таке, що викликало симпатію.

— Не скажете, міс, чи той будинок належить містеру Редферну? Якщо так, то як до нього дістатися?

Редферн! Перед внутрішнім зором Валансі постала довга шеренга пляшок — високі пляшки гіркоти — круглі пляшки бальзаму для волосся — квадратні пляшки мазі — короткі товстенькі пляшки лілових пігулок — і на всіх них етикетки з цим удатним, сяючим, круглим, як місяць, обличчям і окулярами у сталевій оправі. Доктор Редферн!

— Ні, — ледь вимовила Валансі. — Ні, цей будинок належить містеру Снайту.

Доктор Редферн кивнув.

— Атож, розумію. Барні, очевидячки, назвався Снайтом. Ну, бо це його друге ім’я, — на честь його бідної матері. Бернард Снайт Редферн — ото він. А тепер, міс, не скажете мені, як дістатися до острова? Виглядає, що нікого нема вдома. Я вже тут і гукав, і руками вимахував. Генрі, отам, той не кричатиме. Бо він не від такої роботи. А от старий док Редферн може кричати ще ліпше за всіх, йому таке не вадить. Та я нічого не викричав, крім пари ворон. Видно, що Барні

1 ... 49 50 51 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блакитний Замок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Блакитний Замок"