Читати книгу - "Оголений нерв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Звичний устрій робочого життя дав тріщину на заводі в Рубіжному і був зламаний на нинішній роботі. Не вистачало сил слухати щодня розмови тупоголових колег про референдум, приєднання до сусідньої держави та споглядати радість від новин про вбитих «фашистів». Важко сприймати таке, а ще важчим був тягар мовчання. Іноді Настя, стомившись від розмов невігласів, які не знали історії своєї країни, задумувалася: можливо, вона щось не розуміє? Помиляється? Що робитиме, якщо насправді Донбас приєднають до Росії? Не хотілося впускати такі думки в голову, але справді, як складеться її доля? Що буде з її родиною, бо вона для себе вже вирішила, що не зможе жити на українській землі, але в чужій країні. Що тоді? Куди їхати? Покинути все чи лишитися з родиною? Втім, такі думки приходили тільки в годину сумнівів та тривоги, бо тверезий розум не сприймав життя в іншій країні.
Захворівши, Настя зраділа змозі відпочити від сепарів та їхніх розмов. Наковтавшись пігулок, вона залила в термос гарячого чаю з малиновим варенням, прихопила чашку й зачинилася у своїй кімнаті. Поніжилася під м’яким пледом у ліжку, але чомусь не змогла заснути. Сіла за комп’ютер, передивилася новини — втішного було мало. З цікавості відкрила сайт ВКонтакті, знайшла місцевий «Антимайдан». Одразу заклик: «Слава Новоросії! Слава Донбасу! Дорогі друзі! Основна мета нашого співтовариства — об’єктивно висвітлювати ситуацію, яка склалася в Україні. Спираючись на підтримку небайдужих громадян, ми зробимо все можливе, щоб не допустити у наш регіон хаос, який заразив багато міст України. Приєднуйтесь! Не впустимо фашистську чуму в наш дім!»
Настя здивувалася, що так швидко група набрала не один десяток тисяч чоловік. Утім, якщо подумати, то й не дивно. У неї вже давно склалося враження, що молодь використовує мережу Інтернет для скачування фільмів, хітів та сидіння ВКонтакті. У міському транспорті молодь втуплюється в екрани смартфонів, щоб почитати дописи в цій групі, в бібліотеці працівники також казали, що хлопці й дівчата приходять туди, щоб «полазити ВКонтакті», на роботі Настя спостерігала ту саму картину. Щоправда, дехто полюбляє «Однокласники», де багато картинок і смішного відео. Настя була зареєстрована в цій соцмережі, бо там у списку її друзів були однокласники та одногрупники — жінка вітала їх зі святами й іноді листувалася з ними.
Зайшла на сайт, погортала сторінки — самі проросійські погляди, ті ж заклики створювати Новоросію та йти на референдум. Настя швидко згорнула сторінку, знову з цікавості відкрила ВКонтакті. Там знайшла цілу групу із закликами розправлятися з «київською фашистською хунтою». Серед фотографій «ворогів» знайшла знайомі обличчя місцевих журналістів і кореспондентів, підприємців, які мали проукраїнські погляди, членів місцевого осередку партії «Батьківщина» і, звичайно, фотографії чи не найголовніших «ворогів» — молоді, яка належала до Правого сектора. Вразило те, що до цього «чорного» списку були занесені місцеві активісти, які виступали лише за єдину і неподільну Україну.
Настя почитала коментарі й обурилася не на жарт. Тут були відкриті заклики розправитися не лише з цими людьми, а й з їхніми дітьми. Вказувалося, де вони навчаються, в якій групі, коли у них перерва і де можна спіймати після занять. Біля багатьох прізвищ — домашня адреса й навіть мобільні телефони. Звідки такі дані? Напевно, від близьких та знайомих, бо дізнатися номер чужого мобільника не можна. Виходить, що діти навчаються поруч з тими, хто їх уже зрадив. Але найбільшим здивуванням стало те, що вона побачила на останній сторінці. Там була розміщена світлина, де Настя на флешмобі намагається розгорнути український прапор. Внизу — заклик впізнати «зрадників».
Настя довго дивилася на фотографію. Як могло трапитися, що вона на своїй землі, у своєму місті, яке так любила, перетворилася на ворога? Що трапилося з людьми? Чому вони стали такими жорстокими, що ладні вбити дітей патріотів? Яке відношення мають діти до поглядів батьків? В одному з дописів вказувалося, де донька-школярка «ворога» вигулює ввечері свого песика. Хтось навіть вислідив і сфотографував дитину. Далі ще гірше. Якийсь «Кот» розгорнув активну компанію з дискредитації місцевих проукраїнських сайтів і ошаліло розвивав сепаратистські ідеї. У коментарях — суцільні погрози. Здавалося, що розвивається не ідея боротьби з фашизмом, а то й є сам фашизм, жорстокий, цинічний. Куди дивляться місцева влада, міліція, СБУ? Можливо, вони не в курсі справ? Настя взяла мобільник, щоб повідомити органи, але одразу відклала його. Номер її телефону висвітиться на екрані, а кого захищає міліція, вона вже відчула одного разу на своїй шкурі. Не факт, що під світлиною в соцмережі наступного дня не з’явиться номер її мобільника.
Настя не була зареєстрована ВКонтакті, але якось раніше Іванна зареєструвалася і дала матері свій пароль, щоб та мала доступ. Тож виходить, що донька все це читає? Потрібно з нею негайно поговорити на цю тему!
Настя почитала новини на місцевих сайтах і вимкнула комп’ютер. Її лихоманило, тому загорнулася в плед і лягла у ліжко. Здавалося, що не спала, але їй встигла привидітися мати, чомусь така нещасна, сумна, бліда, ніби мрець. Настя біжить до неї, щосили кричить: «Мамо! Матусю!» — а з місця зрушити не може, ніби до ніг прив’язані пудові гирі. Настя відчуває, що мати чекає на її допомогу, вона рветься до неї і падає.
— Мамо! — Настя кричить щосили, падаючи в темну прірву, і вже не вона намагається допомогти матері, а сама чекає від неї порятунку.
— Мамо, — чує вона поруч.
Чи то її голос, чи Іванни.
— Що з тобою? — біля неї стоїть розгублена донька.
— Господи! — зітхає Настя, зрозумівши, що то був лише сон. — Уві сні таке приверзлося.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголений нерв», після закриття браузера.