Читати книгу - "Оголений нерв"

— Як прогулянка? — запитав Вадим, підкладаючи поліно ненаситному полум’ю.

— Краще, ніж з кімнати на кухню, — усміхнулася Настя.

Вона сіла біля Аліси на деревину, застелену ковдрою.

— Згадала! — Аліса ляснула себе по лобі. — Дивіться, яку писульку повісили біля нашого під’їзду. У вас такої не було?

Жінка дістала з кишені папірець, подала Насті.

— «Шановний абоненте! — вголос зачитала Настя. — Цієї п’ятниці у зв’язку з частими поломками домофону буде встановлений новий домофон! Ключі ви можете отримати, відправивши заявку на електронну адресу domosеv@email.ua. У заявці вкажіть ПІБ і номер квартири або контактний номер телефону. До п’ятниці видаємо ключі безкоштовно, після — 30 грн». І що це значить?

— А те, що я зателефонувала в «СД-Домофон», а мені там пояснили, що ніякими розсилками вони не займаються і зараз намагаються з’ясувати, хто це робить, — відповіла Аліса. — Сказали, ніби є підозра, що хтось збирає таким чином персональні дані мешканців. Для цього вони навіть змінюють свої електронні адреси. А в сусідньому будинку нещодавно вставляли у дверні шпарини записки, щоб зателефонували майстру для заміни ключів домофону. До речі, в різних оголошеннях вказані різні номери мобільних.

— Я читав на місцевому сайті застереження, щоб не велися на такі оголошення і не телефонували, — сказав Вадим, — бо можуть шахраї знімати кошти з рахунку або ще щось. Версія щодо збору персональних даних також була озвучена.

— У нас таких оголошень не було, — сказала Настя, — можливо, тому, що у нас вільний вхід в будинок і нема не те що домофону, а й звичайного замка. Але кому потрібні персональні дані?

— Незабаром референдум, — зауважив Валерій.

— Чи він буде — це ще питання, — промовила Настя задумливо.

— Буде, — впевнено сказала Аліса. — Я на всіх виборах була в комісії, тож і зараз мені зателефонували й обіцяли добре заплатити за роботу.

— Ти погодилася? — Настя подивилася подрузі в очі, нагадуючи таким чином про нещодавню розмову.

— Потрібні гроші, — ніби виправдовуючись, сказала Аліса.

— На минулих виборах тобі також обіцяли заплатити з Партії регіонів, — нагадала Настя. — Заплатили?

— Не завжди дурять, — зітхнула Аліса. — Сподіваюсь, що цього разу заплатять.

— Хто?

— Звідки я знаю? — подруга стенула плечима. — Чи мені не байдуже? Зателефонував якийсь чоловік, запропонував, я погодилася.

— Навіть неважливо, з ким ти будеш працювати? — Настя продовжила вже дратівливо. — Знаєш, що сказав Платон? «Карою за громадську пасивність є влада злодіїв». Його слова пророчі й зараз актуальні.

— Дівчатка, — звернувся до подруг Валерій, — облиште суперечки, краще пильнуйте куліш.

— Ми знову сваримося? — упівголоса звернулася до Насті подруга. — Невже політика чи події в країні варті того, щоб наша дружба луснула, як мильна булька?

— Тоді давай домовимося більше не торкатися наших поглядів на сучасні події, — відповіла Настя. — Лише нейтральні теми!

— Дякую, — Аліса подивилася на Настю з вдячністю, обняла її за плечі.

Хоч як намагалися за кулішем та «шашликами»-сосисками обійти політичну тему, не вдалося. Жінки, як і домовилися, мовчали, проте чоловіки знову повернулися до питання референдуму.

— Сам я не піду на голосування, — сказав Валерій, — бо вже давно відомо, що референдум відбудеться незалежно від того, хочемо ми цього чи ні. Наша влада вдає, що не знає того, що знає кожен наш мешканець. Законним чи незаконним буде цей захід, Росії неважливо. Крим — уже відрізаний шматок країни, на часі Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області та Донбас. Росії потрібний вихід до Чорного та Азовського морів, і вона його отримає. Хочемо ми того чи ні, але Новоросія буде утворена. Дозволу в нас ніхто питати не буде.

— На мою думку, людям вистачить здорового глузду, щоб не допустити проведення референдуму, — зауважив Вадим.

— Якщо навіть він не відбудеться, то все одно знайдуть спосіб, щоб відділити ці області від України та приєднати до Росії, — наполягав на своєму Валерій. — Уже давно все вирішено без нас, — закінчив улюбленим виразом.

— Повторення кримського сценарію вже не буде, — не втрималася Настя. — Йде антитерористична операція…

— А давайте вже їсти, — перебила її Аліса, — а то й куліш матиме політичний присмак.

Повернулися додому надвечір. Іванни та Геннадія не було, свекруха смажила на кухні яєчню.

— Добре відпочили? — запитала вона.

— Мамо, ми й вам принесли спробувати куліш та пару шматочків нашого «шашличка», — сказала Настя.

— Кашу з’їм, а сосиски залиште дітям.

— А то вони голодні! Геник із хлопцями насмажать собі м’яса, а Іванні я дала гроші, тож купить собі щось поїсти. Ви краще розкажіть, що новенького в місті?

— Ми зібралися на площі Перемоги, — жінка вимкнула плиту, зручно всілася на стільці за столом, — комуністи провели урочисту частину заходу, привітали, як годиться, зі святом, і ми колоною рушили до Білого дому. Там було повно міліції! Напевно, хтось попередив, що ми хотіли зняти український прапор.

— Зняти державний прапор? Навіщо?

— Тепер у нас Луганська Народна Республіка, — охоче пояснила свекруха.

— Дивно якось, — з легкою іронією промовила Настя, — живемо в одній квартирі, але в різних країнах: я — в Україні, ви — в ЛНР.

— Будеш слухати далі?

— Так.

— Спочатку зняли прапор України і повісили, як нам пояснили, прапор міста.

— Який він на вигляд?

— Жовто-блакитний і на ньому золотий сокіл, — охоче пояснила жінка.

— Ну то хай би і висів! Чим вам не сподобався прапор Сєвєродонецька?

— Навіщо він нам? Потрібно наш повісити, тому ми вимагали його зняти.

— І як? Ваші вимоги виконали?

— Ще б пак! Вивісили прапор ЛНР, але, кажуть, він не зовсім правильний, бо на ньому нема герба. Чесно зізнаюсь, стільки нових прапорів, що я вже сама заплуталася, де чий, — зітхнула свекруха.

Наступного дня Настя не втрималася. Маючи намір сходити на ринок, мовчки пішла з дому. Спочатку попрямувала на площу Радянську, підійшла до будинку міської ради й побачила нагорі український прапор. «Або свекруха справді переплутала прапори, або вночі замінили», — подумала Настя.

Розділ 27

Після травневих свят Настя захворіла. Так щороку!