Читати книгу - "Помилка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Раптом моя подруга відклала палички для їжі.
— Ледь не забула. Я маю для тебе подарунок.
Витягнувши зі своєї сумки великий сірий конверт, вона подала його мені. Я розкрила його.
— Єдина річ, якої ще бракувало в моєму житті для повного щастя, — сказала я й запитально поглянула на подругу. — Це комп'ютерна роздруківка?
Що за сюрприз цього разу?!
— Я отримала цю роздруківку в п'ятницю з лабораторії ФБР, — відповіла Бонні. Витерши рота серветкою, вона по-доброму, із турботою в очах глянула на мене. — Це результати ДНК-аналізу того зразка, що його я знайшла на покривалі, у яке був загорнутий Скотт Тайєр.
Від раптового припливу крові до голови в очах у мене потемніло.
Знову це чортове туристичне покривало, котре ми купили з Полом у супермаркеті! Я навіть пам'ятаю той пікнік, під час якого Пол залишив на ньому свій «зразок» для аналізу!
Це сталося в першу річницю нашого шлюбу. Прихопивши дві пляшки шампанського, ми з чоловіком подалися до надзвичайно красивого парку Роквуд-Голл у Норт-Террітауні. Мабуть, ні до, ні після не було нам так добре, як тоді… Пізня осінь. Шампанське. Сюрчання коників у траві. І ми вдвох. Самі. Якраз тоді ми вперше навмисне старалися, щоб я завагітніла.
Я зиркнула на аркуші, а потім — на подругу.
— Що ти хочеш цим сказати? — спитала я Бонні. — Наскільки я пам'ятаю, ти розповідала мені, що на тому покривалі знайшли лише кров Скотта — і все.
— Коли я пошкребла його, то відшукала на ньому ще одну, давнішу пляму. Вона виявилася засохлою спермою. Її було якраз достатньо для ДНК-аналізу.
Невдоволено скривившись, я глипнула на роздруківку. Що ж, урешті-решт, потрібно для того, щоб назавжди закрити справу Скотта Тайєра? Священна вода? Пробити теку осиковим кілком? Прострелити срібною кулею?
Що мені тепер відповісти своїй подрузі? Адже вона явно чекала на мій коментар.
— А чому ти раніше мені про це не сказала? — нарешті спитала я, наважившись.
— Я збиралася, — відповіла Бонні. — Але того ранку якраз сталася перестрілка з Ордонесом, і я не змогла тебе застати. А коли наступного ранку я зателефонувала твоєму начальникові, то він порадив мені викинути роздруківку на смітник. Бо в Ордонеса знайшли пістолет Скотта, і розслідування справи до кінця перетворилося на просту формальність.
— Так у чому тоді проблема? — спитала я.
Бонні скрушно зітхнула.
— Що я можу тобі сказати, дівчинко? Річ у тім, що, згідно з ДНК-аналізом, ту пляму залишив не Ордонес. У цьому немає жодного сумніву.
Зі швидкістю світла збагнула я ті наслідки, якими може обернутися ця роздруківка. Вони виявили ДНК Пола! Це катастрофа! Для нього, для мене — для нас обох. Навіть трьох, якщо зважати на ненароджену дитину.
— А чия то ДНК? — обережно спитала я.
— Ми не знаємо, — відповіла Бонні.
«Слава Богу, хоч якась приємна новина», — подумала я.
Та, на жаль, Бонні ще не закінчила.
— Однак нам пощастило здобути зачіпку з іншого місця скоєння злочину, — додала вона. — Уявляєш?
Господи, та мені що — застрелитися на місці, просто в цьому ресторані? Коли ж це припиниться, га?
Холодний липкий страх почав розповзатися по моєму тілу.
— Розкажи, бо я не в курсі, — попросила я подругу.
— В урядовій системі об'єднаних даних збираються зразки ДНК з місць скоєння злочину по всій країні з метою швидкої ідентифікації порушників закону Як з'ясувалося, ДНК сперми, знайденої на покривалі у твоїй справі, збігається з ДНК, виявленою на іншому місці злочину. Йдеться про збройне пограбування у Вашингтоні, округ Колумбія. Воно сталося майже п'ять років тому. Справу так і не було закрито.
Страх, який доти концентрувався в нижній частині мого тіла, тепер схопив мене своїми холодними лещатами за горло. Мені раптом стало важко не лише думати, а й сидіти з прямою спиною в кріслі.
Ні! Цього не може бути. Те, що зараз розповіла мені Бонні, могло означати лишень одне…
Що Пол був замішаний в іще одному злочині. У збройному пограбуванні.
Розділ 96
Прийшов офіціант, і Бонні розплатилася. Потім простягла руку через стіл і заспокійливо взяла мене за тремтячі пальці.
— Я не збиралася спантеличувати й засмучувати тебе, Лорін, — сказала вона. — Я зазнала не меншого потрясіння, ніж ти.
«Поб'ємось об заклад чи що?» — подумала я, опускаючи очі додолу.
— Збройне пограбування в окрузі Колумбія? — прошепотіла я губами, які враз стали чомусь як ватні. — А ти впевнена, Бонні?
— Лабораторія прислала стислий витяг, що свідчить про однаковість ДНК у спермі на покривалі та в краплинах крові, знайдених на місці збройного пограбування у вашингтонському готелі. Цей збіг означає, що ми маємо однакові анонімні ДНК у двох різних місцях — у спермі на покривалі та в крові в готелі.
Ну, і що тепер? Одне зрозуміло: вони поки не знають, що то ДНК Пола. «А яка різниця, знають чи не знають», — подумала я, розпачливо охопивши голову руками. Це не важить. Наразі нічого вже не має значення взагалі.
Бонні щось далі казала, але я майже нічого не чула. Тільки кліпала очима й кивала головою. Щойно неможливе стало реальністю: уперше за тривалий час я фактично припинила перейматися справою Скотта. Вона перестала висіти над моєю душею. Бо в мене з'явився потужний відволікаючий чинник.
Отож, майже п'ять років тому Пол скоїв збройне пограбування в готельній кімнаті. Мій розум почав був розбиратися з цією думкою, але швидко оголосив страйк.
Тому що це було просто неможливо собі уявити.
Але ДНК-аналізи не брешуть.
Коли я підвела очі, то побачила, що Бонні уставилася на мене, чекаючи хоч на якийсь коментар.
— І що ж усе це означає? — спитала я, наче не розуміючи, про що йдеться. — Виходить, Ордонес не вбивав Скотта Тайєра?
Бонні подивилась у вікно на людну Мотт-стрит. У її очах був біль.
— Не знаю. Звідки мені знати, Лорін? Може, він просто взяв це покривало в якогось свого приятеля, га? — відповіла вона. — За такий варіант радо вчепився б кожен адвокат. А який галас здійняли б ці шакали з преси, уявляєш?
Я глянула на неонові китайські ієрогліфи у вікні ресторану. Чорний вугор в акваріумі біля нашого столика довбався головою в скло, наче намагаючись мені сказати: Гей, Лорін! Чому б тобі не заверещати й не вискочити з ресторану? І гайда навпростець до психлікарні Бельвю.
Бонні випрямила аркуші об поверхню столу, вклала їх у конверт і запхала в мою сумочку.
— Отже, я вирішила, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помилка», після закриття браузера.