Читати книгу - "Тiло™"

— Я хочу вивчити твою мову, — якось сказала Ештон, зустрівшись із ним посеред однієї з віддалених алей теплого сонячного дня.

— Навіщо вона тобі? — здивовано перепитав Юрій.

— Бо ти паскудно говориш англійською. Зізнайся, ти не любиш цієї мови. А нам же треба якось порозумітися?

Відмовити їй він не зміг. Із того дня їм уже не потрібно було поспіхом вигадувати чергових оказій, аби начебто випадково зустрітися. Спочатку він просто казав їй, як його мовою буде те чи інше слово, далі говорив уже цілими реченнями, які вона на диво швидко запам’ятовувала й майже без помилок могла повторити наступного дня. З’ясувалося, Ештон мала неймовірні здібності до вивчення мов, у неї не виникало проблем навіть із вимовою, тож вони й незчулися, як почали спілкуватися між собою виключно українською.

— Хто та жінка, що з’являється біля тебе? — якось наважилася спитати Ештон під час однієї з таких розмов.

Юрій посміхнувся.

— Не з’являється біля мене ніяка жінка. То я скрізь ходжу за тобою…

— Але я бачила її. Світлооку шатенку в смарагдовому шалику. Від неї віє таким… спокоєм. Вона скрізь ходить за тобою. Хто вона?

Юрій скам’янів.

Ештон Ван Хелл бачила його дружину. Лілі й для неї показалася.

— Ну що ж, ти вже добре володієш українською, — сказав він, квапливо підвівшись і глянувши на годинник. — Гадаю, не потребуєш більше моїх уроків.

Ештон так і залишилася сидіти, не в змозі поворухнутися.

Українська була тією мовою, якою вона могла б розказати йому про себе геть усе, не криючись і не виправдовуючись.

Він швидко прямував до медичного корпусу, зневажаючи себе за слабкодухість, — як і щоразу, коли справа стосувалася Ештон.

Українська була тією мовою, якою він міг би відрадити її від смерті.

4

Наступний день приніс нову несподіванку.

Їй виповнилося лише три з половиною місяці. Іноді вона всміхалася, втім, ніхто не всміхався їй у відповідь. Несподіванці належало втрапити у донорський фонд клініки.

Її привезли так звані «постійні постачальники» — брудне неохайне подружжя вельми сумнівного вигляду й репутації. Одрі та Майк Стівенси. От уже п’ять років поспіль (зазвичай у липні-серпні) вони привозили до клініки чергову дитину. Обоє ніде не працювали, просто робили й народжували дітей на продаж. Часом їхні діти навіть з’являлися на світ здоровими. Тоді клініка укладала з ними угоду. І ніхто не мав права назвати їх злочинцями, адже держава дозволяла подібні оборудки. Згідно з новітнім законодавством, батьки мали повне право розпоряджатися тілами й життями своїх дітей, доки ті не досягнуть повноліття.

— Даруйте, цього разу дівчинка, — прокашлявшись, бовкнула стара породілля. — Шкода, звісно, хлопчики коштують дорожче…

Її потріпаний алкогольними загулами чоловік активно закивав.

— От робиш усе, як слід, стараєшся, а воно завжди щось як вродиться! Але дитина здорова, ви не подумайте…

— Це ми ще перевіримо, — грубо відрізав Юрій. — А поки що — до побачення. За розрахунком повернетесь, щойно надійдуть результати аналізів. Вам повідомлять, коли саме.

Подружжя розчаровано посунуло на вихід. Лікар злісно глянув їм услід. Із величезним задоволенням він перетер би обох на криваве тісто, аби вони більше не могли народжувати й продавати дітей. Однак не зробив цього. Не вони, то інші. Виготовлення «біологічного матеріалу» в еру корпорації «ТІЛО™» стало надприбутковим бізнесом для десятків тисяч несумлінних батьків…

Наказавши передати немовля до дитячого відділення, Юрій раптом озирнувся, спиною відчувши на собі чийсь погляд. Відтак просто завмер, не в змозі ні зрушити з місця, ні відвести очі. У кінці коридору стояла Ештон — її саме привели для чергових оглядин. І вона все бачила.

А по обіді застав донорку в саду з чужою дитиною на руках.

— Її звуть Іванкою, — повідомила, щойно лікар наблизився до неї.

Він ледь помітно здригнувся, але вчасно опанував себе.

— Ні, її не звуть Іванкою, — тільки й спромігся заперечити.

Ештон звела на нього схвильований погляд.

— Не подобається? Тоді давай оберемо для неї інше ім’я…

Юрій присів поруч із нею, спробував зазирнути в очі.

— Ештон, це біологічний матеріал! Донор! У нього немає імені, тільки особовий номер, — сказав те, що вона й без нього чудово знала. — Не можна сприймати його як живу людину!..

Дівчина пильно глянула на нього.

— Я теж донор, якщо ти не забув. Тіло під номером двадцять дев’ять. Отже, мене теж не можна «сприймати»? Чи в мене немає почуттів?

Він різко підвівся, відступив на крок.

— Хто тобі дозволив узяти дитину?

— Завідувач дитячого відділення, — без тіні остраху чи брехні відповіла Ештон. Юрій стрімголов помчав у медичний блок.

— Як ти міг дати їй те немовля?! — накинувся на Бена, щойно переступивши поріг. Той застережливо підняв руки.

— Старий, усе нормально. Маля постійно верещало, жодна з медсестер і доглядальниць не могла його заспокоїти, аж тут прийшла Ештон, і воно… замовкло. Навіть усміхатися почало, уявляєш? Ну, я й дозволив їй узяти його на прогулянку. Це ж тільки на території клініки! Схоже, дівчина вміє обходитися з дітьми… Ну, що вона йому заподіє, сам подумай?

Перевівши подих, Юрій наблизився до вікна, звідки можна було спостерігати за Ештон. Він і собі усміхнувся, вгледівши, як легко вона ладнала з немовлям, яким безмежним теплом світилися її очі, коли вона дивилася на чужу дитину, коли давала їй ім’я… На мить він уявив Ештон матір’ю своїх дітей.

Надалі Юрій уже й сам не забороняв їй проводити час із новонародженою дівчинкою, інколи навіть складав їм компанію у прогулянках садом, але жодного разу не назвав дитину на ім’я, котре для неї обрала дівчина. А усамітнившись у ліжку з Ештон тієї ж ночі, з подивом відзначив, що до всепоглинаючої пристрасті додалося ще одне почуття, назву котрому він поки не знав. Спитав про єдине:

— Іванка… Чому це ім’я?

— Я так відчуваю, — відповіла Ештон.

Наступна ніч, котру вони провели нарізно, означилася ще однією смертю. Ніби на замовлення, вбитою виявилася Одрі Стівенс — біологічна мати новонародженої Іванки. Жіночці проломили голову важким тупим предметом, котрого так і не знайшли. З’ясувалося, її чоловік Майк нічого не бачив. Навіть протверезівши згодом, він механічно повторював одне й те саме: дружина вийшла з дому і не повернулася. Тепер йому доведеться шукати іншу самицю, здатну постійно вагітніти й народжувати дітей на