Читати книгу - "Пора серця. Листування"

Навіть там, де Целан вводить у свої вірші природу, це не ліричне називання в сенсі віршів про природу. Його чебрецевий килим у «Літньому донесенні» («Sommerbericht») не випромінює ніякого сп’яніння, він геть без запаху, — ознака, що характерна для цієї лірики загалом. Вірші Целана переважно графічні структури. Нестача в них емпіричної чуттєвості не може бути подолана також за рахунок музикальності. Хоча автор й охоче вдається до музикальних понять, напр., в уславленій «Фузі смерті» зі збірки «Мак і пам’ять» або в «Стретті» з рецензованої збірки — проте це радше контрапунктні вправи на нотному папері чи на беззвучних клавішах — музика для очей, оптичні партитури, які не зовсім призначені для звучання. Лише зрідка в цих віршах звук доведено до того пункту, де він може прийняти на себе смислові функції.

Целан демонструє нам у сфері німецької мови більшу свободу, ніж його численні колеги-поети. Це пов’язано, мабуть, із його походженням. Комунікаційний характер мови сковує і гнітить його менше, ніж інших. Щоправда, саме це спокушує його до того, щоб реалізувати себе в порожньому просторі. Нам видаються найпереконливішими ті з його віршів, у яких він не зовсім пориває контакти з дійсністю, розташованою поза його схильним до комбінацій інтелектом. Наприклад, рядки на кшталт початкових із вірша «Nacht» («Ніч»):

Kies und Geröll. Und ein Scherbenton, dünn,

als Zuspruch der Stunde.

(Рінь і жорства. Й шурхіт уламків, тоненький,

як утіха годині.)

Особливо вражає, як нічна переляканість («Рінь і жорства», об які спотикаєшся) пом’якшується тут шорханням ніг, і «тоненький шурхіт уламків» набуває сонорного звучання заспокоєння: сфокусоване на найтемнішу голосну словосполучення «Zuspruch der Stunde» («Утіха годині»). Або як у вірші «Die Welt» («Світ») із голих стовбурів постають знамена, під якими бореться покинута всіма людина:

/Zwei Baumschaften ……… den Fahnen/

(/Два стовбури ………. біля стягів/) {645}

Це справжні ліричні метаморфози, які лежать потойбіч надто одержимої комбінаторики. У цьому напрямку можна було б уявити собі подальший розвиток цього автора, цілком у сенсі його твердження, що поет є людиною, яка «прямує зі своїм буттям до мови, зранена дійсністю і шукаючи дійсності {646} .»

Ґюнтер Бльокер, «Дер Таґесшпіґель», Берлін, 11.Х.59.

144 {647} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Цюрих, 9.11.1959

Кірхґасе 33

Цюрих, понеділок. / 9-го листопада 1959 р./

Дорогий Паулю,

я недовго була в Німеччині{648} й повернулась додому з тяжким грипом, який супроводжував сильний головний біль. Він завадив мені відповісти Тобі відразу. А тепер стоїть на заваді щось інше, я не можу Тобі відповісти так, як це звикло робила, бо на все впала тінь від того, що я знаю про листа, якого написав Тобі Макс{649}, тінь моїх страхів і безпорадності, які охопили мене. Я могла б перешкодити відіслати цього листа, та я все ще тієї думки, що не мала права зробити це, і саме тому мушу знести наступні дні в невідомості.

Я хочу віднайти в собі сили повернутися до вихідного пункту й дати Тобі свою відповідь, незалежну від цього всього, однак вона мало не вислизає у мене, не тому, що бракує мені самостійності, а тому, що перша проблема зникає за іншою.

Чи відповів Тобі Бльокер{650} у будь-якій формі, і що саме? Те, що він може у своїй критиці образити деколи навмання в найнеобачніший спосіб, мені добре відомо відтоді, як він це вчинив щодо мене, коли вийшла моя друга збірка{651} віршів. Чи має це тепер іншу підставу, чи має підставу антисемітизм? — після Твого листа я також так думала, однак я не певна, тому запитую Тебе про його