Читати книгу - "Черево Парижа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Якось увечері мадмуазель Саже з віконця своєї мансарди побачила силует Кеню на фоні матового скла великого вікна кабінету, що виходило на вулицю Пірует. Вона влаштувала собі чудовий спостережний пункт напроти цього вікна, схожого на молочнобілий транспарант, де вирисовувалися тіні чоловіків, в яких раптом витягалися носи, виступали щелепи; їх величезні руки несподівано ще більше виростали, тоді як самих постатей не було видно. Це дивовижне розтягання окремих частин тіла, ці німі пристрасні рухливі профілі, що виказували сторонньому спостерігачеві з вулиці палкі суперечки відвідувачів кабінету, примушували стару стояти за серпанковими завісками доти, поки транспарант не ставав темним. Вона нюхом чула тут щось «чортівське».
Згодом мадмуазель Саже навчилася розпізнавати тіні по руках, по волоссі, по одежі. В цій плутанині стиснутих кулаків, розкуйовджених голів, похилих плечей, то ніби відривались і падали одні на одних, вона розрізняла знайомі обличчя й говорила: «А, це той довготелесий кузен; це старий жаднюга Гавар, а ось горбань і горголя Клемане». Коли силуети починали жвавіше рухатись і в безладному мигтінні нічого не можна було розібрати, у старої з’являлась непоборна потреба спуститися вниз і зайти до Лебігра подивитися, що там коїться. Саже купувала в нього смородинівку ввечері під приводом, що їй ранком «усі кості ломить» і що їй конче треба підкріпитися, перш ніж встати з постелі. Того дня, коли стара побачила масивну голову Кеню коло худої руки Шарве, що нервово жестикулювала, вона швидко прибігла до винарні, задихавшись, і, щоб виграти час, почала просити Розу помити їй пляшечку. Коли мадмуазель Саже мала вже виходити, то почула голос ковбасника, що говорив з дитячою щирістю:
— Ні, більше вони нам не потрібні... їх треба добре повимітати, цю банду комедіантів, депутатів і міністрів!
Другого ранку, о восьмій годині, Саже була вже в ковбасній. Вона застала там мадам Лекер і Сар’єтту, які нахилилися до шафи з грілкою, вибираючи собі гарячі сосиски на сніданок. Стара діва втягла їх у свою сварку з красунею Нормандкою за камбалу на десять су, і вони обидві негайно перейшли на бік красуні Лізи. Тепер, на їхню думку, рибна торговка нічого не була варта. І вони гудили як могли Мегюденів, непутящих дівок, що цінували в чоловіків тільки гроші. Справа в тому, що мадмуазель Саже дала зрозуміти мадам Лекер, начебто Флоран іноді уступав Гаварові одну із сестер, і вони вчотирьох пили й гуляли в Баратта, а платив за все монетами в сто су звичайно торговець живністю. Мадам Лекер мало не захворіла, і навіть очі в неї пожовтіли від розлиття жовчі.
Цього ранку Саже хотіла вразити саму мадам Кеню. Вона покрутилася перед прилавком і нарешті вимовила солодким голоском:
— А я бачила вчора пана Кеню. Еге ж, вони там дуже веселяться в кабінеті Лебігра і зчиняють такий гармидер!
Ліза повернулася лицем до вікна, трохи нашорошивши вуха, але не хотіла виявляти своєї цікавості. Мадмуазель Саже помовчала, сподіваючись, що її розпитуватимуть, а потім додала тихіше:
— Там з ними буває одна жінка... О, я нічого не кажу за пана Кеню, я нічого не знаю...
— Та це Клемане,— перебила її Сар’єтта.— Висока худа горголя, яка задається, бо в пансіоні вчилася. Вона живе з тим голодранцем-учителем!.. Я їх зустрічала разом; у них завжди такий вигляд, наче вони одне одного до участку тягнуть!
— Та я знаю, знаю,— продовжувала стара, яка добре знала і Шарве, і Клемане, але хотіла допекти ковбасниці.
А та й оком не моргнула і все ніби придивлялась до чогось дуже цікавого на Центральному ринку. Тут мадмуазель Саже, вдаючись до крайнього заходу, звернулася до мадам Лекер:
— Я хотіла вам сказати, що ви б добре зробили, якби порадили своєму зятеві бути обережнішим. У цьому кабінеті вони кричать таке, що аж волосся дибом стає . Їй-богу, чоловіки такі одчайдушні з своєю політикою! Коли б їх почув хто, то, як собі хочете, а це їм так не минулося б.
— Гавар робить, що захоче,— зітхнула мадам Лекер.— Тільки цього невистачало. Він мене зовсім доконає, якщо потрапить до в’язниці.— і в її каламутних очах блиснув вогник. Сар’єтта реготала, мотаючи головою, свіжа та рум’яна від ранішнього повітря:
— От Жюль, той вміє дати чосу всім, хто гудить імперію... Він казав мені, що їх слід у Сені втопити, бо жодна порядна людина їх не підтримає.
— О,— вела своє мадмуазель Саже,— то не велике лихо, коли необережне слово почує така людина, як я. Ви ж знаєте, я собі краще дала б руку відрубати... Ось, наприклад, пан Кеню вчора говорив...
Вона знову зупинилась. Ліза трохи поворухнулась.
— Пан Кеню говорив, що треба порозстрілювати всіх міністрів, депутатів — усю банду.
На цей раз ковбасниця зблідла і круто повернулась, стиснувши складені поверх фартуха руки.
— Це говорив Кеню? — уривчасто запитала вона.
— Атож, і ще багато чого, я всього й не пам’ятаю. Розумієте, я на власні вуха чула... Та ви не хвилюйтеся так, мадам Кеню. Ви ж знаете, що з мене й слова не витягти: я не маленька, розумію, що іноді необережний вираз може підвести людину під велику біду... Все між нами лишиться.
Ліза опанувала себе. Вона пишалася своїм зразковим, тихим сімейним життям і не допускала, щоб між нею й чоловіком постало якесь непорозуміння. Тому вона тільки знизала плечима, промовивши з посмішкою:
— Та все це дурниці, дітям на сміх.
Вийшовши на вулицю, три жінки погодилися, що в красуні дуже кумедно витягнулось обличчя. Всі вони — кузен, Мегюдени, Гавар і подружжя Кеню з своїми історіями, в яких люди нічого не можуть збагнути, погано скінчать. Мадам Лекер поцікавилась, що роблять з людьми, заарештованими за «політику». Мадмуазель Саже знала тільки, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Черево Парижа», після закриття браузера.