Читати книгу - "Homo Deus"

Сучасні вчені погоджуються радше з Геродотом і Сима Цянем, аніж із Біблією. Ось чому всі сучасні держави докладають стількох зусиль для збору інформації про інші країни й до аналізу глобальних екологічних, політичних та економічних тенденцій. Коли економіка США зазнає невдач, навіть євангелічні республіканці часом скеровують звинувачення на Китай, а не на власні гріхи.

І хоча навіть Геродот і Фукідід розуміли реальність значно краще, аніж автори Біблії, але коли зіткнулися два погляди на світ, Біблія перемогла одним ударом. Греки прийняли єврейський погляд на історію, а не навпаки. Через тисячу років після Фукідіда греки стали переконаними, що, коли якісь варварські орди напали, це явно була небесна кара за їхні гріхи. Не мало значення, наскільки помилковим був біблійний погляд на світ, він закладав кращу основу для великомасштабної співпраці людей.

Дійсно, навіть нині, коли президенти США приходять до влади, вони кладуть руку на Біблію. Так само в багатьох країнах світу, включно зі США та Великою Британією, свідки в судах кладуть руку на Біблію і клянуться говорити правду, всю правду і нічого, крім правди. Іронія в тому, що вони клянуться казати правду на книзі, що сповнена стількох вигадок, міфів і помилок.

ОДНАК ЦЕ ДІЄ!

Вигадки дають нам змогу краще співпрацювати. Ціна, яку ми платимо, полягає в тому, що ці самі вигадки також визначають мету нашої співпраці. Тому ми можемо мати дуже складні системи співпраці, призначені для служіння вигаданій меті та інтересам. Відповідно ця система має працювати добре, однак лише тоді, коли ми приймемо власні критерії системи. Наприклад, мусульманський мулла скаже: «Наша система працює. Нині у світі півтора мільйона мусульман, і дедалі більше людей читають Коран і присвячують себе волі Аллаха ніж будь-коли». Однак ключовим питанням буде: чи це правильна лінійка для вимірювання успіху. Директор школи може сказати: «Наша система працює. За останніх п’ять років результати екзаменів поліпшилися на 7,3 %». Однак чи це найкращий спосіб судити про школу? Посадовець у Стародавньому Єгипті міг сказати: «Наша система працює. Ми збираємо більше податків, викопуємо більше каналів і будуємо більші піраміди, ніж будь-хто у світі». Це правда, Єгипет лідирував у світі за оподаткуванням, іригацією й будівництвом пірамід. Однак чи це те, що справді має значення?

Люди мають багато матеріальних, соціальних і психологічних потреб. Аж ніяк не доведено, що селяни в Стародавньому Єгипті проявляли більше любові чи мали кращі соціальні умови, аніж їхні попередники — мисливці-збирачі. Документ, датований близько 1850 року до н. е. в часи царювання Аменемхета III — фараона, що створив озеро Файюм, розповідає про багатого чоловіка Дуа-Хеті, який віддав свого сина до школи, щоб той навчився письменності. Показуючи синові по дорозі злиденне життя селян, робітників, солдатів та ремісників, Дуа-Хеті заохочував Пепі віддавати всі сили на навчання, щоб уникнути нещасної долі більшості людей.

Згідно з Дуа-Хеті, життя безземельних польових робітників сповнене труднощів і злиднів. Одягнений у лахміття, робітник працює цілісінький день, поки його пальці не покриються пухирями. Потім посадовці фараона приходять і забирають його для примусової роботи. У нагороду за всю цю тяжку працю він отримує лише хвороби. Навіть якщо він виконуватиме лише домашню роботу, то буде змучений і розбитий. Доля селянина на своїй землі навряд чи краща. Він увесь день носить відрами з річки до поля воду. Важкі відра згинають його плечі й покривають шию гнійними пухирями. Уранці він має полити грядку цибулі, по обіді — фінікові пальми, а увечері — поле коріандру. Кінець кінцем він падає змучений і помирає. Можливо, цей текст навмисне перебільшує спосіб життя селян, але навряд чи дуже. Єгипет був найпотужнішим королівством у ті часи, однак для простого селянина ця влада означала податки й примусову роботу, а не лікування й соціальне забезпечення.

Це було властиве не лише Стародавньому Єгиптові. Попри значні досягнення китайських династій, мусульманських імперій і європейських королівств, навіть у 1850 році життя середньої людини було не кращим, а фактично могло бути ще гіршим, аніж життя архаїчних мисливців-збирачів. У 1850 році китайський селянин чи манчестерський робітник на фабриці працювали довше, аніж їхні предки — мисливці-збирачі; їхня праця була фізично важчою й ментально менш наповненою; їхня дієта була менш збалансованою; гігієнічні умови були незрівнянно гіршими; а інфекційні хвороби незрівнянно поширенішими.

Припустімо, що вам дають на вибір один з пакетів відпустки:

Пакет кам’яної доби: Першого дня ми на десять годин ідемо в дикий ліс, облаштовуємо на ніч табір біля річки. На другий день будемо плисти на каное вниз по річці протягом десяти годин, зупиняючись на ночівлю на березі невеличкого озера. На третій день дізнаємось у місцевих людей, як ловити рибу в озері та як шукати гриби в навколишніх лісах.

Сучасний пролетарський пакет: Першого дня працюємо десять годин на брудній текстильній фабриці, проводячи ніч у перенаселеному житловому блоці. Другого дня працюємо десять годин касирами в місцевому універмазі, повертаючись на ніч до того самого житлового блоку. На третій день дізнаємось у місцевих жителів, як відкрити банківський рахунок і заповнити форму на іпотеку.

Який пакет ви оберете?

Тому, коли ми починаємо оцінювати мережі співпраці людей, наша оцінка залежатиме від вимірювальної лінійки і точки зору, яку оберемо. Як ми судитимемо про Стародавній Єгипет — за продуктивністю, рівнем харчування чи, можливо, за соціальною гармонією? Чи зосередимося на аристократії, простих селянах, а може, на свинях і крокодилах? Історія — це не єдиний наратив, а тисячі альтернативних наративів. Щойно ми обираємо один для оповіді, вирішуємо мовчати про інші.

Людські мережі співпраці зазвичай оцінюють себе за допомогою вимірювальних засобів, які вони самі винаходять, і не дивно, що часто вони ставлять собі найвищі оцінки. Зокрема, людські мережі, побудовані в ім’я уявних об’єктів, таких як боги, нації й корпорації, зазвичай судять про свій успіх з точки зору уявної величини. Релігія успішна, якщо вона слідує наказам з неба до останньої літери; нація прославляється, якщо вона обстоює національний інтерес, а корпорація процвітає, якщо заробляє купу грошей.

Розглядаючи історії будь-якої людської мережі, варто, таким чином, зупинятися час від часу й дивитися на речі з точки зору певної реальної сутності. Як ви визначите, чи сутність реальна? Дуже просто — запитайте себе: «Чи може вона страждати?». Коли люди спалюють храм Зевса, Зевс не страждає. Коли євро втрачає свою вартість, євро не страждає. Коли банк банкрутує, банк не страждає. Коли країна страждає від поразки у війні, країна фактично не страждає.