read-books.club » Сучасна проза » Джозеф Антон 📚 - Українською

Читати книгу - "Джозеф Антон"

141
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Джозеф Антон" автора Ахмед Салман Рушді. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 218
Перейти на сторінку:
що вона переживала. Одне з оповідань називалося «Сrоеsо 8 Gymru», що означало «Ласкаво просимо до Вельсу» і починалося реченням «Ми були в бігах у Вельсі», яке його дуже дратувало, бо «бути в бігах» означало втікати від закону і поліції. Тут нема злочинців, хотілося йому сказати, проте він промовчав. Вона не терпіла критики. Тепер вона вже писала оповідання під назвою «Вивчаючи урду».

Міністр закордонних справ по телевізору розповідав про нього відверту брехню. Британському народові, казав сер Джеффрі Гау, не подобається ця книжка. В ній сказано дуже грубі слова про Британію. Автор книжки порівнює Британію, вів далі він, з гітлерівською Німеччиною. І тут автор нелюбої всім книжки не витримав й розрепетувався у телеекран. «Де? На якій сторінці? Покажи мені, де я таке сказав?» Телевізор не відповів.

Лишень манірні, лагідні, манірно розумні риси сера Джеффрі й далі собі безтурботно мерехтіли на екрані. Він пригадав, як колишній міністр-лейборист Денніс Гілі якось сказав, що бути підданим нападкам з боку Гау — це все одно що бути «потоптаним мертвою вівцею», тож упродовж чверті хвилини розмірковував над позовом до мертвої вівці за наклеп. Однак це нерозумно, звісно. В очах світу він сам поставав як великий Наклепник, а отже, на нього також можна зводити наклепи.

Мертва вівця мала однодумців. Недоброзичливий велетень Роальд Даль у газетах стверджував: «Рушді -небезпечний опортуніст». Кількома днями раніше архієпископ Кентерберійський Роберт Рансі заявив, що він «розуміє почуття мусульман». Невдовзі Папа Римський розумітиме ті почуття також, а ще головний рабин Британії, а також кардинал Нью-Йоркський. Боже військо шикувалося в лави. Проте Недін Ґордімер виступила на його захист, і того дня, коли вони з Маріан покинули ферму Дебори й Майкла й оселилися в найнятому будинку, на його підтримку з’явилася так звана «Заява письменників світу», підписана тисячами письменників. Дипломатичні стосунки між Британією та Іраном ставали дедалі напруженішими. Хоч як це дивно, саме Іран, а не уряд Тетчер їх розірвав. Очевидно, захист Британією ренеґата-віровідступника видався аятолам неприємнішим, ніж екстериторіальна погроза фізичної розправи над громадянином Британії з боку Ірану. А може, іранці діяли на випередження.

Скромний білостінний будинок з гострим вкритим шифером дахом називався Будинок у лісі — звичайна назва для будинку в тих валійських краях. Він стояв недалеко від села Пентрефелін, що в Бреконширі, поблизу Чорних гір і Бреконських сигнальних вогнів[85]. Безперестанку дощило. Стояла холодна погода. Поліцейські намагалися розпалити в грубі, вовтузились і лаялися досить довго, та все ж таки це їм вдалося. Він одразу знайшов нагорі невеличку кімнату, де міг зачинитися й удавати, що працює. Будинок виявився настільки ж похмурим, як і ті дні. По телевізору показували Марґарет Тетчер — вона усвідомлювала образу, завдану ісламові, і, зрозуміло, співчувала ображеним. Він поговорив з Ґіллоном Ейткеном і Біллом Бюфордом, і вони в один голос застерегли, що на якийсь час він має приготуватися до потужної неґативної зворотної реакції громадської думки щодо себе. Він прочитав опубліковану в книжковому огляді «Нью-Йорк Таймс» заяву на свою підтримку з боку великих письменників світу, і йому зробилося трохи легше. Він мав телефонну розмову з Майклом Футом, який суттєво підняв йому настрій своїми поривчастими, окличними, декларативними реченнями з вираженням цілковитої солідарности. Він уявляв, як пристрасно колихалося Майклове довге сиве волосся, а біля нього сидить сердита його добра дружина Джілл Крейґ. «Просто обурює. Геть усе. Ми з Джілл не перестаємо про це говоримо. Так, направду».

Відбулася зміна команди захисту. Стен, Бенні, Денніс і Мік повернулися до своїх родин, а його передали під опіку Дева Стоунгауза, «героя» з обличчям кольору, який міг свідчити про надто часте вживання алкоголю; він не цурався непристойних розповідей про інших «клієнтів», яких йому доводилося охороняти: про ніч, коли ірландський політик Джеррі Фітт випив шістнадцять пляшок джин-тоніку, про свавільну до нестерпно сти поведінку щодо своєї охорони міністра Тома Кінґа — «той хлопець колись таки може і кулю в спину отримати» — й навпаки, про напрочуд ввічливу поведінку ольстерського заколотника Ієна Пейслі[86], який називав кожного охоронця на ім’я, розпитував про їхні сім’ї і щоранку молився разом зі своїми охоронцями. До групи Дева входило ще два усміхнені, добродушні водії Алекс і Філ, які пускали повз вуха Девове «просторікування», а ще другий офіцер захисту Пітер Гаддле, який виявляв відверту відразу до детектива-сержанта Стоунхауза. «Він як той геморой, -сказав він голосно на кухні, — біль у дупі короля».

Вони повели його на прогулянку до Чорних гір, де розгорталися події найкращої книжки Брюса Четвіна «На Чорній горі», і тут, опинившись раптом просто неба, у сільській місцевості із небокраєм заміть стін будинку, він відчув, як поліпшується його душевний стан. Ця група любила собі побалакати. «Ніяк не можу вгадати з подарунком дружині, — скаржився Алекс, що був родом з південної Шотландії. — Що не куплю, все їй не до вподоби». Філа залишили біля автомобілів. «Нічого з ним не станеться, — сказав Алекс. — Ми, КВІНЕБ-и, любимо посидіти у своїх тачках». І тут, ні сіло ні впало, Дев заявив, що минулої ночі він таки вимахав одну лялечку. Алекс і Пітер скривилися. А він раптом відчув різкий біль у нижній щелепі. Це давав про себе знати нижній зуб мудрости. Йому може знадобитися дантист.

Вони не схвалювали його бажання так часто їздити до Лондона, та все ж таки з розумінням поставилися до його бажання побачитися з сином. Друзі надавали йому для цього свої домівки, тож на зустріч із Зафаром його привозили на Арчвей до будинку давньої, ще кембриджської колежанки Терези Ґлідоу та її чоловіка Тоні Строука, в чиїй невеличкій галереї на Ковент-Ґарден відбувалася, тепер уже ніби уві сні, презентація «Опівнічних дітей», чи в Кентиш-Таун до помешкання Сью Мейлен і Ґурмуха Сингга, які зустрілися й закохалися на його з Кларисою весіллі й відтоді не розлучалися. Вони були ідеальною, проте незвичайною парою: вона — донька судді, класична «англійська троянда», а він — високий красень сикх із Сингапура, один із піонерів у науці комп’ютерного програмування, яка тільки зароджувалася. (Коли Ґурмух вирішив зайнятися садівництвом, то створив комп’ютерну програму, яка точно йому підказувала, що робити упродовж року. Висаджений, а потім і доглянутий відповідно до програми сад просто буяв.) Гарольд Пінтер[87] і Антонія Фрейзер також відчиняли для нього двері, як і багато інших друзів. Білл Бюфорд сказав йому: «Твої друзі незабаром оточать тебе щільним залізним кільцем, і ти зможеш собі там жити». Саме так

1 ... 49 50 51 ... 218
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джозеф Антон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джозеф Антон"