Читати книгу - "Час великої гри. Фантоми 2079 року"

Волі. Ерна Богошитська виступала десятки разів, розмірено пояснюючи учасникам віча, наче диктант школярам диктувала, чому вони повинні погодитись на пропозиції Василя Волі. Але у відповідь на заспокійливі слова, розумні аргументи і незначні компромісні поступки кілька делегацій проголосили нову ініціативу: встановити в державі п'ять столиць (Київ, Львів, Харків, Запоріжжя, Одеса) з однаковим міжнародно–правовим статусом.

Через п'ять годин безплідної балаканини, вигуків, взаємних звинувачень, прокльонів і легких фізичних сутичок, коли здавалося, що справа закінчиться повним провалом — вже багато хто позривався зі своїх місць, готуючись покинути зал засідань, — саме тої хвилини, коли виступав охриплий, знесилений Василь Воля, пролунав оглушливий вибух: повилітали шибки у вікнах, і шматки тиньку посипалися згори на делегатів віча. Дехто встиг сховатися під столами.

Настала мить шоку глухоти і мертвого мовчання. Всі заніміли від гострого страху і несподіванки. Нарешті до Гайдука, який сидів у залі засідань і дивився, як хитаються на стінах портрети ректорів Могилянки й білий пил обсипає голови і плечі учасників, підбіг, задихаючись, Невінчаний і почав шепотіти щось на вухо.

Уважно вислухавши Невінчаного, Гайдук вийшов на подіум. Під його ногами шаруділи папери й брязкало бите скло.

— Прошу вашої уваги, колеги. Мене зовуть Ігор Гайдук. Я член ЦКР і директор Розвідувального комітету. Щойно я отримав повідомлення військової розвідки про вибух наладованого двома тоннами вибухівки вантажного автомобіля, який був знайдений військовим патрулем на Набережно–Рибальському шосе навпроти Іллінської церкви, біля в'їзду на естакаду Гаванського мосту. Під час огляду вантажівку було підірвано, не виключено тими, хто перебував неподалік. На жаль, за попередніми, неповними даними, загинули троє патрульних, знищено п'ять автомобілів, що перебували поряд. Завдано шкоди естакаді, церкві та Центру культури і мистецтв академії. Є підозри, що саме ця вантажівка ще три дні тому стояла на Контрактовій площі біля будинку, в якому тепер перебуваємо. Самі розумієте, що сталося б, якби…

В залі панувала мерзла, пригнічена тиша.

— Я військовий і, мабуть, не повинен був би втручатися в справи політики…

Гайдук побачив, як вітер з розбитих вікон хазяйнує в залі, перегортає купи непотрібного паперу, вихолоджує повітря і леденить душі цих людей жахом запланованої кимось смерті.

— …але як військовий скажу прямо і брутально. Ми з вами — всі до одного — в одному човні. Якщо ми ні до чого не домовимося і розійдемося — ми загинемо поодинці. І славні батяри Львова, і гумористи Одеси, і шахтарі Донбасу та Монте Карло. Всі. Ми з вами нікому не потрібні. Живі. Нашим ворогам потрібні українські землі, чорноземи. У міжнародних колах проробляється питання щодо оголошення України ЗОМБІ: Зоною особливих міжнародно–безпекових інтересів.

Режим ЗОМБІ вже забрав у Росії Арктику. На черзі — поклади газу і нафти в Сибіру. Режим ЗОМБІ погрожує також Ботсвані, Конго і Намібії — йдеться про поклади діамантів, і по урану — Австралії та казахській частині Чорної Орди.

Але Україна і наш хліб — на першому місці. Після Спалаху і Темряви питання голоду на землі — проблема номер один. Будемо слабкими — нас розшматують.

У разі прийняття резолюції по ЗОМБІ Україна буде окупована міжнародними силами безпеки ОГБ, тим паче, що формально режим Клинкевича завинив перед Заходом, запросивши агресорів — Чорну Орду — в Україну. Але скоріш за все Україну встигнуть окупувати раніше «Вовки Півночі». Це буде страшніше Хрестових походів. Ви цього хочете? Тільки негайне проголошення держави, спільне бажання зробити її сильною врятує нас. Без держави ми загинемо.

Тому пропоную:

Перше. Створити негайно державу Україну–Русь — союз міст і земель, об'єднання вільних громад, своєрідний союз сталі, вугілля і зерна, вигідне для всіх об'єднання того, що віками було Руссю і Україною, того, що має славну історію, чим ми всі пишаємось. Для цього пропоную ухвалити дуже короткий, прийнятний для всіх текст тимчасової конституції.

Друге. Створити з представників, що зібралися тут, з вас, власне, раду Конфедерації — своєрідний сенат — верховний законодавчий орган, який буде тимчасово уповноважений приймати закони.

Третє. Негайно призначити тимчасово, терміном на один рік, президента і уряд України–Руси, надавши всі повноваження у проведенні внутрішньої та зовнішньої політики. Президентом новоствореної держави пропоную призначити Василя Волю — відомого лідера, який у найважчий час працював в ім'я нової держави. Уряд має бути складений з представників найбільших міст та земель України. Головою уряду доцільно призначити пана Єфім'єва. Відповідні вибори до парламенту і президентські провести через рік, коли стабілізується ситуація в державі.

Четверте. Пропоную завтра на закритому засіданні прийняти закон про створення Української Народної Армії і оголосити загальну мобілізацію чоловіків від шістнадцяти до сорока років, окремих контингентів жінок — від двадцяти до тридцяти п'яти років. Це має дати нам не менше одного мільйона вояків. Зброї, амуніції та обмундирування в нас вистачить. Ви спитаєте, чому треба набирати до війська дітей? Відповідаю: для того, щоб врятувати від голоду наркотиків і безбатьченківства нашу молодь, дати їй освіту і прищепити патріотизм, любов до Батьківщини.

І п'яте. Пропоную прийняти декрет про вихід України з міжнародного без'ядерного режиму і про можливе застосування ядерної зброї у разі нападу на Україну. Нагадую, що сорок п'ять країн світу вже набули ядерну зброю. Технічно Україна також готова до цього.

Якщо хочете жити — приймайте ці пропозиції. Тоді матимете політичне право керувати великим народом. Пропоную завтрашній день присвятити узгодженню цих питань. Все, що роз'єднує нас — відкиньте. Другорядні питання можна вирішити пізніше. Зараз треба рятувати те, що залишилося від України. Її народ, її землі.

Післязавтра, шістнадцятого березня, після узгодження всіх питань, треба провести урочисте засідання віча і благословити Україну–Русь. Не марнуйте час. Інакше час потягне вас у небуття.

Гайдук закінчив зовсім тихо, але так, що його почули всі, хто перебував у бібліотеці, незважаючи на гомін, що долинав крізь розбиті вікна з місця вибуху.

— Будинок оточений спецназом розвідки. Для вашої ж безпеки. Ви нікуди звідси не вийдете, доки не дійдете згоди. Поїсти можна в сусідній залі. Вибиті шибки замінять картонними щитами. Бажаю згоди.

Він, не давши змоги досвідченим політиканам отямитись, поставити безліч ідіотських запитань, на які не буде відповіді, і знову втягнути учасників у безплідні дискусії, швидко вийшов з зали.

За ним до вестибюля вискочила Оля, яка сиділа за столом секретаріату і нотувала дебати.

— Ну знаєте, Ігорю Петровичу, — Ті світлі очі сяяли невідомо від чого — гордості чи гніву, хоча можливо, що це був просто наслідок загального збудження від вибуху і частого вживання кави. — Не очікувала від вас