Читати книгу - "Час великої гри. Фантоми 2079 року"

шлюбних офісів, комісій по розподілу житлової площі всім бажаючим, відновлення регулярного автобусного сполучення між містами України. Нарешті, відчуваючи, що незрозуміла тривога може перерости в справжню депресію, вихід з якої, він знав це, буде важкий і болісний. Гайдук прожогом кинувся з кабінету (за ним побіг його ординарець Микита Іваненко), перетнув Контрактову площу оминаючи екіпажі та групки людей, що читали нову газету, і, показавши перепустку пройшов до приймальні Василя Волі.

Ерна Еріхівна Богошитська, вражена його несподіваною появою, навіть не встигла озброїтися радісною усмішкою.

— У нього суперважлива нарада, — лише повідомила вона, захищаючи своїм худим тілом вхід до кабінету.

— Це дуже терміново, — жорстко відсунув її Гайдук.

Двоє охоронців Волі, що нудьгували у приймальні голови ЦКР, байдуже спостерігали цю сцену не збираючись втручатися. Гайдук ступив до кабінету побачивши в ньому лише Волю і Чаленка. «Перший тризірковий генерал з косичкою», — подумав Гайдук.

— Брате Ігорю, що сталося? — піднявся з‑за столу Воля. — Заходьте, ми раді вам. Готуємо остаточний список членів уряду Хочете подивитися?

— Є дві речі, чому я прийшов, — Гайдук не взяв до рук запропонований йому аркуш паперу писаний–переписаний, перекреслений у багатьох місцях, — плід конструктивно–деструктивної роботи численних груп впливу.

— Перша. Пане Чаленку дайте, будь ласка, вашим людям команду негайно очистити від транспорту Контрактову площу і прилеглі до академії вулиці. Перевірити кожен транспорт, кожен автомобіль.

— A що? Є сигнали? — стрепенувся Чаленко. Був у новенькій чорній поліцейській формі зі срібними погонами.

— Сигнали є, — втомлено сказав Гайдук, відчуваючи, як розростається болісна порожнеча в грудях. — Головний сигнал: не допустити вибуху поблизу місць, де вирішуються історичні питання або збирається багато людей.

— Брат Гайдук правий, — Воля вмить оцінив ситуацію. — Виконуйте, брате Олександре. Це мій наказ.

Чаленко невдоволено покинув кабінет.

— І друге, — продовжував Гайдук. — Я все зважив — і відмовляюся від посади міністра національної безпеки та оборони. Це моє остаточне рішення.

— Як? — вражено забігав по кабінету Воля. — Не вбивайте мене, пане Ігорю. Ми ж домовились… Чи, може, ви хочете вищу посаду? Яку? Скажіть… Я без вас, як… Так не можна.

— На посаду міністра я рекомендую полковника Ігоря Палія. Він член КУНА, підсилить ваші позиції. Я ж безпартійний. Але не це головне. Я не хочу брати участі в політичній боротьбі, обіймати публічні посади. Прошу призначити мене директором Розвідувального комітету.

— Так ми ж вам шикарне приміщення приготували на Гончара…

«Чаленко вже встиг обладнати його прослушкою», — подумав Гайдук.

— …квартиру..

«І квартиру теж…»

— …Що сталося?

— Призначте краще мене радником з національної безпеки. А приміщення я маю на Рибальському острові. Повірте, пане Василю, так буде всім краще… Я не буду світитися серед членів уряду., вам буде легше. Погодьтеся, що у вас з'являється додаткове поле для політичного маневру.

Хоч як дивно, але Воля моментально погодився з аргументами Гайдука: відчувалося, що він з полегшенням прийняв пропозицію генерал–полковника. Адже, відмовляючись від посади могутнього міністра в новому уряді, Гайдук, не розуміючи цього, виводив себе з азартної політичної гри — боротьби за велику владу в новій державі.

Вони вдвох швидко підготували проект Універсалу ЦКР про створення Розвідувального комітету (РОК) з підпорядкуванням майбутньому президенту і призначення директора РОК радником президента з питань національної безпеки.

Коли Гайдук вийшов на площу побачив, як люди в чорній формі перевіряють автобуси, вози і автівки і повільно звільняють простір між будівлями академії та будинком Контрактів.

Раптом він відчув полегшення, біль у грудях і голові вщух, наче справді генералові вдалося попередити потужний вибух і знешкодити заряд, підведений під його власне життя.

Забувши на столі історичний номер «Українського часу» (решту паперів забрав Микита), Гайдук наказав Круку їхати на Острів. «Козак Мамай» виїхав на Гаванський міст, що вів на Рибальський острів. У тумані ховалися сірі контури Київських гір. Наче вперше Гайдук побачив Дніпро. Вода була свинцевого кольору вільна від криги, але здалася Гайдуку живою, чистою, спраглою сонячного світла.

Увечері стався перший сімейний скандал. Оля, яка вже готувалася перебратися в квартиру на вулиці Гончара, кидала в Гайдука подушки, наче під час забави школярів у літньому таборі, і кричала, що він псих, якщо відмовився від посади міністра, і що вона не хоче жити на Рибальському острові, наче якась рибачка Соня з Пересипу. А коли він, мовчки вислухавши, нарешті її пригорнув до себе і ніжно поцілував, вона заплакала і сказала, що пишається ним, бо він божевільний, а потім почала скидати з нього і з себе одяг…

41

Перше засідання Всеукраїнського народного віча (точніше — засідання керівників делегацій міст та земель України, лідерів політичних партій, на яке не були допущені рядові делегати), яке відбувалося при зачинених дверях у Конгрегаційній залі Староакадемічного корпусу академії (тепер Гайдук знав правильну назву холодного приміщення, що йому так не сподобалось, коли він уперше прийшов на засідання ЦКР), обернулося на грандіозний скандал. Керівники Донеччини, Слобожанщини та Причорномор'я — і відповідно лідери ДУПА та ОСХУ — почали засідання з вимоги надати їм сімдесят процентів місць учасників віча як найчисельнішим землям України (пропонувалося — п'ятдесят відсотків КУНА й АЗУП, що досягли компромісу і п'ятдесят — решті). Потім ЗУПА (Галичина) зчепилася з ДУПА, оскільки донецькі та смертохристи виступили проти державного статусу української мови у майбутній державі: якщо назва її «Русь», то і державна мова повинна бути «руська». Індіра Голембієвська, яка тепло розцілувалася з Гайдуком і здалася йому ще більш розповнілою і привабливою, оголосила Василеві Волі ультиматум, не бажаючи, щоб до коаліції КУНА та АЗУП приєднався ІСУ — Ісламський союз України, створений ще Чорною Ордою. Потім смертохристи перелаялися з ДУПА, бо ті до складу делегації ввели єпископа Софронія, який на дух не терпів смертохристів. Потім делегація Причорномор'я (Одеса) висунула територіальні претензії до Буковини, вимагаючи включити її до складу ПОЦ (південно–одеського центру) — як компенсацію за збитки, нанесені Одесі під час румунської окупації. Представники ЗУД виступили з погрозою відокремитись від України–Руси і приєднатися до Польсько–литовського королівства на правах Червоної Руси. ПУП (Полтавсько–українська партія) і собі почала вимагати приєднання до Полтавщини Дніпрохрестовська і оголошення Малоросії Особливим Гоголівським округом (ОГО).

Василь Воля, виявляючи чудеса політичного жонглювання, намагався примирити ворогуючі сторони, йшов на компроміси з тим, щоб потім знову вести тверду лінію на об'єднання всіх міст і земель навколо Києва, тобто навколо КУНА, тобто навколо Василя