Читати книгу - "Іствікські відьми"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вже й неосяжний і непроникний океан, ще кілька моментів тому такий спокійний аж ген до самого Блок-Айленду, відчув зміну. Його поверхня зморщилась і взялася брижами в тих місцях, де її торкали навальні тіні від хмар, — вода в тих місцях аж скручувалась, майже як щось згоріле. Мотор катера загудів різкіше. Вітрила далеко в морі розтанули, а повітря завібрувало змішаним ревом допоміжних двигунів, що запінили до гавані. В горлянці вітру на якусь мить застрягла тиша, а тоді линув дощ: величезні крижані краплі, що лупили, ніби град. Повз Александру протупцяли кроки — то медовоколірні коханці помчали до машин, запаркованих у дальньому кінці, біля роздягалок. Загуркотів грім, на вершині урвища із темного повітря, по чиєму схилу хутко покотилися невеличкі шквалики блідішого, сірішого кольору, формами нагадуючи гусаків, ораторів, що жестикулюють, та розмотані клубки ниток. Великі, болючі краплини розсіялися у дрібніший, щільніший дощ, що білів на смужках, по яких, ніби пальцями по арфі, бринькав вітер. Александра стояла сумирно, а її знай обдавало холодною водою; вона цитувала у своєму нутрі: «Езоїл, Мусіл, Пурі, Тамен». Біля її ніг Вуглик скавчав; він обплутав їй ноги мотузкою для білизни. Його тіло, шерсть щільно прилягла до м’язів, лищало й тремтіло. Крізь пелену дощу вона побачила, що пляж спорожнів. Відв’язала мотузяний повідок і відпустила пса.
Однак Вуглик так і лишився тулитися біля її ніг, сполохавшись, коли блиснула блискавка, а за нею й друга, вже подвійна. Александра порахувала секунди до грому: п’ять. Згідно з грубим припущенням, шторм, який вона накликала, мав дві милі в діаметрі, якщо ці спалахи відбуваються в самому його серці. Грім безтактно гуркотів і лаявся. Повилазили крихітні плямисті піщані краби й боком подріботіли до спіненого моря. Колір їхніх панцирів був настільки пісочний, що вони здавалися прозорими. Александра зібралася з духом і хруснула одним під своєю босою ногою. Жертва. Завжди має бути жертва. Це одне з правил природи. Вона затанцювала від краба до краба, чавлячи їх. Її обличчя, від волосся й до самого підборіддя, впріло, і, через збудження її аури, на цій рідкій плівці заграли всі кольори веселки. Блискавка продовжувала фотографувати її. На підборідді в неї було роздвоєння, і ще одне, трохи менше, ледь помітне, на кінчику носа; врода ж її походила зі щирості широкого чола під сивокраїми крилами волосся, симетрично зібраного назад, формуючи косу, і від проникливості її дещо пукатих очей, сталева сірість чиїх райдужок була стиснута на краях, так, ніби кожна з чорнющих зіниць була антимагнітом. Її вуста мали статечну пухкість і глибокі кутики, що надавало їм подобу усмішки. У чотирнадцять років вона вже вимахала до п’яти футів і восьми дюймів[12], а у двадцять — важила сто двадцять фунтів[13]; зараз же її вага становила десь близько ста шістдесяти[14]. Однією зі свобод перетворення на відьму стало те, що вона перестала постійно зважуватись.
Подібно до крихітних піщаних крабів, яких годі розгледіти серед піску, так і Александра, мокра до нитки, відчула себе невидимою посеред дощу, ніби вона з ним стала чимось одним, мовби температура її крові гармонізувалася з його. Небо над морем уже вишикувалося в пухнасті горизонтальні смуги, грім ущухав до тихенького бубоніння, а дощ — до теплої мжички. Ця злива ніколи не потрапить у синоптичні мапи. Краб, якого вона розчавила першим, усе ще рухав клешнями, що нагадували крихітні бліді пір’їнки, яких торкнувся бриз. Вуглик, нарешті його жах минув, гасав колами, все ширшими й ширшими, додаючи четверні сліди своїх кігтів до трикутних відбитків лап чайок, мініатюрних шкрябок куликів і пунктирних ліній карлючок крабів. Ці сліди інших сфер буття — буття краба, що ходить боком, присівши навшпиньки, й має очі на патичках! буття
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іствікські відьми», після закриття браузера.