Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

                                               Сьогодення.

Анна сиділа у своєму новому офісі, акуратно склавши руки на столі. Її диплом психолога був урочисто вивішений на стіні за спиною, а шкіряне крісло підкреслювало серйозність її нової справи. Її кабінет знаходився в одному з престижних районів міста - місце, де тиша й усамітнення могли стати ідеальним середовищем для її задуму. Вона вирішила відкрити незвичайну групову терапію - тільки для мільйонерів. Анна давно усвідомила, що люди, незважаючи на фінансовий успіх, стикаються з глибокою внутрішньою порожнечею, стресом і самотністю.

    Кімната для групової психотерапії була яскраво освітлена, стіни прикрашені картинами, а затишні крісла створювали атмосферу довіри. У кутку стояв великий круглий стіл, на якому розташовувалися блокноти і ручки для учасників. Група з десяти осіб, кожен з яких був успішний і забезпечений, зібралася тут, щоб розібратися у своїх внутрішніх переживаннях.

Перший сеанс мав розпочатися за кілька хвилин. Вона кинула погляд на список клієнтів: бізнесмени, спадкоємці великих статків, зірки шоу-бізнесу. Усі вони мали одне спільне - гроші. Але гроші не могли врятувати їх від внутрішніх конфліктів. Анна хотіла створити безпечний простір для цих людей, щоб вони могли відкритися, не побоюючись осуду.

Коли всі учасники зібралися, у кімнаті повисла тиша. Вони сиділи в колі на зручних кріслах, оточені мінімалістичним, але затишним інтер'єром.

- Ласкаво просимо, - Анна почала м'яким голосом. - Я рада бачити всіх вас тут. Ми зібралися, щоб обговорити те, що іноді складно висловити словами. Гроші дають багато можливостей, але вони не завжди вирішують наші внутрішні проблеми. Сьогодні я хочу запропонувати вам безпечний простір і ту саму обстановку, де можна говорити про все, що вас турбує, без страху бути незрозумілими.

Чоловік середніх років, міцної статури, з різкими рисами обличчя, першим порушив мовчання.

- Що ж, я ніколи не думав, що сяду в коло з незнайомими людьми і буду обговорювати свої проблеми. - сказав він із часткою сарказму. - Але мої партнери наполягали. Кажуть, я занадто багато злюся.

Анна м'яко посміхнулася.

- Мене звати Антон, - представився він. - Я керую кількома великими проектами, і, знаєте, складно тримати все під контролем. Іноді відчуваєш, що всі хочуть тільки одного - твоїх грошей або влади. Це вимотує.

- Це знайоме відчуття, - несподівано втрутилася Лідія, елегантна жінка років сорока, з ідеально укладеним волоссям. - Коли в тебе є все, оточуючі сприймають тебе як нескінченний ресурс. Я стільки разів допомагала людям, а в підсумку вони просто зникали, коли більше нічого не можна було взяти.

- Так! - Антон відкинувся назад. - Саме так! А потім ти починаєш злитися на весь світ і думаєш, що нікому не можна довіряти.

- А хто сказав, що потрібно комусь довіряти? - втрутився третій учасник, Максим, відомий у світі нерухомості. Він уважно дивився на Анну. - Адже це тільки робить тебе вразливим, чи не так?

Анна подивилася на кожного по черзі і зробила паузу, щоб їхні слова зазвучали в повітрі.

- Цікаве запитання, Максиме. - сказала вона. - Довіру справді часто сприймають як слабкість, особливо у світі бізнесу. Але важливо зрозуміти: довіра - це не про слабкість, це про вибір. Ти можеш вибирати, кому довіряти, і це не робить тебе вразливим. Це робить тебе вільним від внутрішньої ізоляції.

- Хм, свобода... - задумливо промовила Лідія. - Як її досягти, якщо кожен крок контролюється зовнішніми обставинами? Громадська думка, конкуренти, навіть сім'я. Начебто є все, а особистий простір ніби зникає.

- Можливо, справа не в тому, щоб втекти від усіх цих обставин, - запропонувала Анна. - А в тому, щоб навчитися жити з ними і при цьому зберігати внутрішню рівновагу. Іноді, коли здається, що весь світ хоче тебе проковтнути, важливо поставити собі запитання: чого я хочу насправді? Чого я шукаю?

У кімнаті знову повисло мовчання. Здавалося, всі занурилися у свої думки.

- Я хочу тиші. - раптом вимовив Антон. - Просто тиші. Мені набридло кричати, вирішувати, домовлятися. Я втомився від вічних перегонів.

- А ти дозволяєш собі цю тишу? - м'яко запитала Анна.

Антон подивився на неї зі здивуванням, наче це було запитання, якого він ніколи не ставив собі.

    Він здався їй складним і цікавим клієнтом. І Анна черкнула у свій блокнотик позначку, в обов'язковому порядку влаштувати йому особистий сеанс психотерапії.

  Вона знову уважно подивилася на своїх клієнтів. Вона була досвідченим психотерапевтом, і відразу для себе визначила, що учасники цієї групи явно неординарні.

-Дорогі учасники. - продовжила вона, з посмішкою дивлячись на всіх присутніх. - Давайте почнемо з того, що поділимося тим, що нас турбує в даний момент.

Вона запросила чергового учасника. Це був високий чоловік у дорогому костюмі. Після кількох хвилин одкровень він сів на місце, і до неї підійшов інший.

- Я можу? - сказав він, вдивляючись в обличчя Анни. Його голос був знайомим, але Анна не могла згадати звідки.

- Звичайно. - відповіла вона. - Представтеся, будь ласка.

- Мене звати Дмитро. Ми з вами... уже зустрічалися. - сказав він, добираючи слова. У його очах запалилася іскорка спогаду.