Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Брати майже здобули контроль над Кіммериком, коли сталися Спалахи.
Зелені міста перетворилися на руїни. Степові райони — на засушливі
пустки, гірські — на голе каміння, а прибережні поглинуло море. Перешийок, що з’єднував Кіммерик із материком, з’їли Гнилі болота. Територію, що
потрапила під Спалахи, накрив вічно блискучий суєрний купол. Талавір
зусиллям волі відігнав спогад про бій у Шейх-Елі. Це була перша зустріч зі
зміненими, перший вихід Старших Братів у Кіммерик після Спалахів.
Але що вони там шукали? Чому опинилися в епіцентрі одразу після
катастрофи?
Талавір і гадки не мав, звідки починати. В афізі були сотні тек зі
справжніми прізвищами й кодовими іменами, прийнятими в Старших Братів.
Свого імені він не знаходив. І як у бісової матері знайти свою справу, коли не
пам’ятаєш, як тебе звали, коли забув, яким було твоє обличчя до коми? Талавір
грюкав ящиками й перебирав картки. Збоку стояла залізна шафа, позначена
буквою «М». «М-14», — спливло в голові ім’я Брата зі сну. Талавір поторгав
кілька ручок. Усе було замкнене. Між кришкою одного з нижніх ящиків і
стінкою шафи Талавір розгледів щілину. Серед сміття знайшов металеву планку
й застромив туди. Дочекався, поки стихнуть чергові кроки в коридорі, і натиснув
на важіль. Замок клацнув.
Талавір висунув шухляду й переможно усміхнувся. Справи мали загальну
назву «Проєкт М» і містили інформацію про тих, хто загинув чи зник безвісти в
Шейх-Елі. Кожна особова тека містила фото людини у формі Старших Братів.
Десятки світлин та імен. Але як упізнати забуте обличчя? Чергове фото змусило
затамувати подих. Він його знає! Це Брат зі сну. М-14. Він був реальним! Не
марення й не фантазія.
Талавір прочитав кілька рядків і завмер від несподіванки. М-14 теж був у
комі і прокинувся за кілька тижнів до нього. Талавір судомно переривав папери, шукаючи подробиці. Але нічого не було.
Лише коротка інформація на одну сторінку, наче життя М-14 теж стерли.
Двері ляснули, хтось зайшов до афізи, а з динаміка пролунало ім’я
Талавіра.
***
Талавір запхнув аркуш під куртку, зачинив шухляду й тільки тоді
обернувся. Коло дверей стояла невисока худорлява жінка з яскраво-червоним
волоссям, закрученим у тугі дреди. Зачіска нагадала Талавіру кіммерицький міф
про Горгону. Тільки в Горгони були змії замість кіс. А в цієї цілком по-зміїному
примружені очі на хворобливо блідому обличчі. Це була Перша Зіниця станції
Сфена. Як і всі Зіниці, вона ходила з непокритою головою, носила сережку в носі
й червону цятку в ключичній западині — знак секти дівовірів . Та секта
сповідувала містичне вчення про жіночу складову Двобога .
Подейкували, що батько Сфени був улемом (радником самого Язика), але
нещодавно його звинуватили в зраді. Перед Сфеною поставили непростий вибір: розділити долю батька чи відправитися в Дешт. Вона обрала призначення в один
кінець. З Кіммерику не поверталися. Той, хто прожив тут якийсь час, уже не міг
існувати без суєру. Казали, що перші вчені, що побували в Дешті, а потім
вийшли за межі суєрного купола, помирали в страшних муках у спеціальних
клініках, де їх ніхто не міг відвідувати, а тому й перевірити, наскільки правдиві
ці чутки. Якщо чогось потребували на Матері Вітрів, то це привозили та скидали
з повітря. Про інші контакти Талавір не чув.
Саме під керівництвом Сфени розвідниці Станції — Зіниці — отримали
нечувані права, а вона — їхню беззастережну повагу. Менше ніж за рік Першій
Зіниці вдалося стати правою рукою очільника Матері Вітрів. Таку кар’єру вона б
ніколи не змогла зробити на материку, де найпочеснішою роллю для жінки було
народження наступних Старших Братів.
З динаміків знову пролунало ім’я Талавіра й наказ з’явитися до Гавена
Белокуна.
— Здається, це мене? — невинно всміхнувся він до Сфени.
— Тебе, — високим, ледь гундосим голосом проказала Перша Зіниця та
штовхнула двері. Цей жест означав тільки одне: він мав іти за нею, інших
варіантів не передбачалося.
Дорогою до Белокуна вони мовчали. Папери з афізи неприємно терлися об
шкіру. Один обшук — і вони виявлять крадіжку. «І що зроблять? — подумки
обурився Талавір. — Спишуть до Медичного на експерименти? Малоймовірно.
Белокун сам назвав мене цінним екземпляром. Більше десяти років у комі — і
жодних наслідків. Окрім втрати пам’яті. Максимум призначать десятиденну
таубу й продовжать регулярні допити. Тести — як це називав доктор». Значно
більше Талавіра турбувало інше — обличчя з теки, яке до того він бачив лише
вві сні.Очільник Матері Вітрів доктор Гавен Белокун зустрів їх у своєму кабінеті.
Це був високий худий чоловік із сивим, акуратно розчесаним волоссям.
Так само бездоганним був його одяг — сніжно-білий кітель, застібнутий на
всі ґудзики. Белокун завжди тримав коло себе вологі серветки й обов’язково
протирав руки після того, як торкався інших людей. Усі на Матері Вітрів якось
пахли. Руф і Сфена — пряним юшаном, Толік — потом і гумою, а Белокун —
лише антисептиком. У царстві іржі та старої фарби очільник Станції видавався
занадто стерильним.
Він тримав маркер і дивився на Дешт.
Ніхто не знав, як підводний човен тримався в повітрі, але плавати він би
уже не зміг. В обшивці вирізали великі вікна, каюти розширили, а непотрібної
машинерії позбулися.
Усю стіну перед Гавеном Белокуном займала панорама Території К, як ще
називали зону ураження Спалахами. Величезне скло вкривали чорні лінії й дати, наче позначки рівня води на будинках у зонах паводків. Жодна звивина не
повторювала попередньої. Белокун здійняв праву руку, як диригент на початку
симфонії, та обвів маркером оновлену лінію обрію.
— Тут промчав лише хвіст суєрної бурі, але бачиш, як усе змінилося? —
не повертаючи голови, прокоментував очільник Станції.
Талавір побачив, що на заході, за кілька фарсахів від Станції з’явилися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна», після закриття браузера.