Читати книгу - "Відлуння з минулого, Ольга Іваненко (Ольга Джонс)"

Знов пропали яскраві фарби та вогні великого міста.

Ліза лежала на землі, а страшне чудовисько, що нагадувало лису багатоніжку, височіло над нею. Воно дивилося своїми чотирма очима на дівчину, і з його короткого хобота стікала слина прямо на її куртку.

Лізу нудило від цієї мерзенної морди. Вилізти з-під туші цього монстра вона була не в змозі. Але ще більше її хвилювала думка, що рятуватися вже нема сенсу. Заражене повітря та небезпечне сонце у будь-якому випадку уб'ють її. Хіба що повільно. Можливо, варто зараз перетерпіти біль, щоб не мучитися, повільно помираючи всередині власного тіла, що буде поступово в’янути.

Повзучий продовжував дивитися на неї, вибираючи місце, де вп'ятися своїм хоботом. Він, наче, тягнув час, насолоджуючись муками жертви. А Ліза лише тихо стогнала.

Чомусь вона згадала Дмитра зі своїх видінь. В нього були такі ж чорні очі і пронизливий погляд. І колір шкіри такий самий.

******

- Ви ж не маленькі, - шепотів Діма, опускаючи змійку на светрі Лізи вниз. – Ми влаштували для вас незабутній вечір, а тепер хочемо, щоб ви подарували нам чудову ніч.

- Обидва!? - вигукнула Ліза, і висмикнулася з рук хлопця. – Я думала ти не такий. А тобі лише треба те, що й іншим!

Вона хотіла вибігти з квартири, в яку привіз їх Єгорович, але хтось ззаду з силою вдарив її по голові, і настала темрява.

******

Повзучий ще був на ній. Він прокусив їй шкіру під ключицею і почав трапезувати, не витрачаючи час на отруту, що могла паралізувати її. Мабуть, вважав, що жертва нікуди не подінеться.

Але він не сподівався, що їй захочуть допомогти.

Аня, вся в ранах і крові виявилася поряд. Вона тицьнула звіра в око палицею і відштовхнула його.

- Біжи! - вона ще раз штовхнула монстра і кивнула подрузі.

- А ти як? - Ліза насилу піднялася через біль у нозі.

– Я зупиню їх, а ти приведи допомогу! - дівчина покачала головою, а наступної миті на неї накинувся незнайомий чоловік.

Розуміючи, що з такими ранами від неї не буде допомоги, Ліза покрокувала до виходу з двору.

- Покінчи з нею, щоб нічого не розповіла, - почула вона крик.

А за ним почувся постріл.

*****

Дівчина закричала і спробувала сісти. Але вона була міцно прив'язана і обмотана дивними джгутами, які не дозволили їй поворухнутися.

– До-о-о-о! - прохрипіла вона, а потім, тільки, подивилася по сторонах.

Вона лежала у лікарняній палаті. Навколо були датчики, трубки та крапельниці. Її руки та ноги обвивали численні бинти, через які вона не могла навіть голову підняти.

На її обличчі була маска, а рот був наповнений незрозуміло чим.

Довелося мукати і вити, сподіваючись, що її хтось почує.

- Не може бути! - у палату хтось вбіг і почав крутитися навколо дівчини, щось поправляючи і включаючи. - Ти можеш дихати?

До обличчя Лізи нахилилася миловидна дівчина в білому халаті і обережно почала звільняти її рот від купи незрозумілого мотлоху, і стежити за екраном над її головою.

Поки Ліза змогла спокійно дихати, її палата наповнилася людьми, серед яких була і бабуся, що плакала на все горло.

– Що відбувається? - насилу запитала Ліза.

– Ти два місяці була в комі, - пояснив лікар. – Тебе випадково знайшли школярі у лісі дев'ятого березня з вогнепальною раною в області потилиці.

– Мене хотіли вбити? - Лізі стало погано, і вона заплющила очі, намагаючись усвідомити те, що відбувалося.

Виявляється, світ після ядерного вибуху, громада, Аня та монстри їй просто снилися весь цей час, поки її організм намагався відновитися. А все здавалось їй таким натуральним. Особливо Аня. Невже вона також була плодом її уяви?

Ліза згадала, що прокричала їй наприкінці подруга, і відчула, як від страху похололо все тіло. Аня була абсолютно справжньою. Саме з нею Ліза поїхала до цієї дивної компанії, яка після алкогольного сп'яніння захотіла повеселитися.

– Де моя подруга? - вигукнула вона. – Анна Вересень. Ми тієї ночі були разом із нею.

– Її не змогли знайти, - відповіла бабуся і взяла Лізу за руку. – Поліція намагалася визначити, де все трапилося, але не знайшли.

– Це було у центрі! - упевнено відповіла дівчина. - Квадратний двір з безліччю гойдалок. Там живе якийсь Єгорович. І там все сталося.

Після цієї заяви лікар викликав поліцію, якій Ліза розповіла про все, що сталося з ними.

*****

Був кінець травня. Після наполегливої роботи всіх служб міста, тіло Анни знайшли за занедбаними гаражами на невеликій глибині. А кривдників дівчат притягли до кримінальної відповідальності.

Ліза важко пережила новину про те, що трапилося з подругою. І довго вибачалася, сидячі в інвалідному візку, у свіжого надгробка за те, що надто пізно привела допомогу.

Кінець