Читати книгу - "Відлуння з минулого, Ольга Іваненко (Ольга Джонс)"

Ліза розплющила очі та насторожено озирнулася на всі боки. Вона все ще була у квартирі покинутого будинку. Поруч спала Анна. А через щілини у віконницях пробивалося сонячне світло.

Ліза обережно сіла. Нога сильно боліла. Але подруга її вже обробила та перемотала ганчіркою, яку знайшла тут.

Поруч валялася сумка з їхньою здобиччю та з інвентарем дівчат.

Лізі дуже хотілося скоріше дістатися до громади, щоб розділити здобич. Але вдень ходити було небезпечно через звірів та небезпечне сонячне світло. І дівчина це знала.

Вона боялася, що м'ясо зіпсується. І його треба було приготувати. У громаді, чи тут.

На жаль, вибору не було. Тому дівчина обережно підвелася, спираючись на здорову ногу, і почала готувати місце для багаття в сусідній кімнаті.

Точніше, місце було вже кимось обладнане.

З каміння було окреслено коло під вікном, а поруч валялася безліч деревини. Ще й два відра води стояли біля дверей.

Ліза здивувалася. Не могло їм просто так везти.

Але вибору не було, тож дівчина почала здирати з кроля шкуру.

Ліза неодноразово займалася готуванням у громаді. Тому приготування кроля для неї не склало проблем. Шкуру вона лишила. А все зайве викинула.

Коли м'ясо було готове, прокинулась Анна. І дівчата спокійно поїли, обговорюючи їхній шлях назад.

Несподівано знизу почулися звуки. Попри їхню барикаду хтось намагався пробратися в під'їзд. Аня підстрибнула і поспішила спуститись, щоб подивитися, що відбувається.

Ліза, через травму, не була такою проворною. Вона повільно підвелася і підійшла до входу до квартири, щоб стежити за подругою.

- А ви хто? - вигукнула Аня, і її голос понесло луною по всьому будинку.

– Живу я тут, – почувся незнайомий чоловічий голос. - Тож, швидше, тобі варто звітувати про себе.

– Вибачте, – чути було по голосу, що Аня зніяковіла. - Ми просто затрималися на полюванні, і не змогли повернутися додому. Ви ж не злитиметеся, що ми у вас одну ніч переночували?

– Злитися? – голос вигукнув невдоволено.

А наступної миті пролунав несамовитий крик Ані, від якого всередині все похололо.

Розуміючи, що подруга у біді, Ліза почала спускатися. Але це виявилося досить складно із хворою ногою. Стискаючи зуби, і кусаючи губи, вона спустилася до входу в під'їзд.

Але там уже нікого не було. Тільки яскраве сонце, яке несло в собі небезпеку радіаційного зараження, сліпило очі. Потрібно було поквапитися за подругою. Протигаз Ліза забула нагорі. Підніматися за ним часу не було.

Розуміючи, на що вона йде, дівчина помчала,кульгаючи, до виходу.

Вперше в житті вона стояла вдень на вулиці. І вона розуміла, що кожна хвилина тут забирає роки її життя. Вона озирнулася і побачила сліди на землі. Вони йшли до сусіднього під'їзду.

Ліза попрямував туди. Але не встигла вона зробити десяти кроків, як хтось схопив її за ногу і повалив на землю.

******

Ліза ще ніколи так не веселилася. Ця ніч була незабутньою. Гарна компанія, кохана людина, щаслива подруга. Все це здавалося несправжнім. Вони давно вже мали повернутися додому, але не хотілося, щоби цей вечір закінчувався. Ще й незнайомий Єгорович приїхав на крутій машині та влаштував усім екскурсію нічним містом.

- Ми, мабуть, підемо? - невпевнено сказала Ліза, коли машина зупинилася в незнайомому квадратному дворі. – Бабуся сильно хвилюється.

– Не хвилюйся за бабусю, – усміхнувся Дмитро. - Упевнений, вона й сама в молодості так само гуляла. А я обіцяв Єгоровичу, що ми разом оцінимо його новий бар.

- Недобре обіцяти за інших, - насупилась Ліза, але покірно пішла за Дімою, який повів дівчат у крайній під'їзд, будинку.

Ліза невпевнено йшла через дитячий майданчик, передчуваючи щось погане. Але розвернутися і піти соромилася. Більш того, Ані Єгорович сподобався. І вона розцвітала, як троянда, коли він дивився на неї.