Читати книгу - "Труслива МумІя , Arachne "

І нічого страшного не трапляється. Тіні не кидаються на нього, демони не вискакують із-за кутів. Навіть вітер, що так любив насміхатися з його страхів, здається, стихає, дозволяючи мумії рухатися далі. Роні здивовано дивиться на свої ноги, потім робить ще один крок. І ще одна.

- Бачиш? — радісно каже Дух Хеллоуїна, його голос лунає, мов приглушений сміх. - Ти вже йдеш! Ти справляєшся!

Роні не може стримати слабкої посмішки, яка трепетно ​​зароджується на його сухих губах. Він робить ще кілька кроків і раптом розуміє, що вперше за стільки років його бинти більше не тремтять від страху.

— Я… справді можу йти, — шепоче він, здивовано озирнувшись навкруги.

— Звісно, ​​можеш! — впевнено відповідає Дух, підбадьорливо киваючи. — І ти побачиш, що все, чого ти боявся, — це лише твої думки. Тому що тут усі чекали на тебе. Всі раді бачити тебе, Роні.

І Роні, хоча всі його нутрощі стискаються від страху, раптом вирішує спробувати.

Роні зробив ще кілька невпевнених кроків, озираючись на всі боки, ніби чекаючи, що в будь-яку секунду земля під ним розкриється або вітер підніме в повітря його бинти, несучи геть. Але нічого такого не сталося. Мумія, тремтячи від найменшого подиху, вже починала думати, що цей дивний парад страхів, може, й не такий страшний… як раптом щось сталося.

Дух Хеллоуїна змахнув рукою, і повітря навколо Роні заіскрилося таємничим зеленим світлом. Пил піднявся, закружляючи вихором, і тіні, що до того ховалися біля країв могил і надгробків, почали незграбно рухатися. Спершу ледь помітно, потім все активніше. Місяць, який до цього тьмяно світив крізь хмари, раптом спалахнув яскравіше, осяючи цвинтар холодним блакитним світлом. І в цей момент мумія з жахом помітила, що всі її найжахливіші кошмари почали оживати.

Перший гарбуз — той самий, із загостреною усмішкою і глибокими, як нічна темрява, вирізаними очима почала ворушитися. Вона хихикнула, і світло, що виходить з її рота, стало яскравішим, ніби хтось роздмухував полум'я зсередини. Очі гарбуза мигнули, і він плавно повернувся у бік мумії.

- Ага! Ось і ти, трусишко! — посміхнувся гарбуз, котячись уперед на своєму корявому корінні. Її хихикання посилилося, і по всьому цвинтарі, наче ланцюгова реакція, запалилися ще десятки таких самих голів, що світяться, посміхаються і сяють у темряві. Вони гойдалися з боку на бік, пробираючись між надгробками і підморгуючи Роні, ніби вітаючи старого друга.

- Що відбувається?! — вигукнув Роні, з жахом витріщаючись на гарбузи, що наближалися. — Це ж… це… все, що я… чого я боюся!

Дух Хеллоуїна весело посміхнувся і ляснув долонями, створюючи спалах зеленого світла. Його постать ніби розпливлася і знову зібралася в одне ціле, коли він повільно ширяв навколо мумії.

— А чому б і ні? — промовив він лукаво, з посмішкою, від якої льодяніли бинти на тілі мумії. — Хочеш подолати свої страхи? Прийми їх, потоваришуйте з ними! Ти завжди тікав від цих гарбузів, Роні, — Дух злегка хитнувся, вказуючи на гострозубих гарбузів, що наближаються, що світяться. — А вони, знаєш, завжди просто хотіли приєднатися до тебе! Хотіли... підтримати тебе.

Гарбузи тим часом зблизилися, встаючи в півколо, ніби обступаючи мумію в очікуванні чогось великого. Їхні криві усмішки і блискучі очі блищали у світлі місяця, але цього разу, хоча Роні все ще відчував звичний холод страху, щось усередині нього вирішило не тікати. А може, справа була в тому, що саркофаг був замкнений, і йому просто не було куди більше сховатися.

— Підтримати… мене? — недовірливо перепитав Роні, трохи підводячи погляд на гарбуз, що посміхався, прямо перед ним.

— А як інакше? - заволала та, її голос пролунав голосно і радісно. — Ми ж твої страхи, а не вороги! Ми завжди були поруч, просто ти не хотів дружити з нами!

Мумія здивовано грюкнула очима, оглядаючи коло з гарбуза, яке, ніби глузливо посміхаючись, усе стискалося навкруги. І раптом відчула, як щось стосується її бинтів згори. Вона підвела голову і побачила, як ціла хмара кажанів з диким вереском закружляла над його головою. Їхні чорні крила шаруділи в повітрі, ніби прошиваючи простір звуками, від яких у Роні завжди завмирало серце.

— НІ, ТІЛЬКИ НЕ летючі миші! — закричав він, намагаючись інстинктивно притулитися руками, але Дух Хеллоуїна похитав головою.

- Тихіше, Роні! - сказав він м'яко. — Це ж просто твої супутники. Ну, подивись на них!

Мумія обережно примружилася і зрозуміла, що миші зовсім не збираються на нього нападати. Вони крутилися, пікірували вниз, але завжди зберігали відстань, ніби граючи, дражнячи його, але зовсім не бажаючи завдати шкоди. Роні навіть зміг роздивитись їх смішні мордочки з маленькими усмішками. Одна з кажанів приземлилася на його плече, повисла вниз головою і, схоже, підморгнула йому.

— О-о-о, та ви… смішні! — пробурмотів він, приголомшено дивлячись на неї.

— Ще б пак! — вигукнула миша, поплескавши його по плечу крильцем. - Ми просто любимо побешкетувати! Давай, не бійся нас, Роні! Ми ж усі твої друзі, правда?

Але це було не все. У той момент, коли Роні почав змирятися з гарбузами і кажанами, що оточили його, земля під ним раптом затремтіла. Почулося зловісне шурхіт, і з-під землі, прямо біля його ніг, почали здійматися гримліни. Ці дрібні, потворні істоти з величезними кігтями та довгими вухами завжди наводили на мумію справжній жах. Гремліни любили лякати його, підскакувати з нізвідки, гарчати, клацати зубами. А Роні тікав від них, рятуючись панічною втечею.

Але сьогодні все було інакше. Гремліни, піднявшись на поверхню, обступили мумію і втупились у нього своїми жовтими, сяючими очима. Один із них, найдрібніший і найколючий на вигляд, нахилив голову і несподівано тихо прохрипів:

- Ну що, командире, веди нас! Ми всі готові! — Його усмішка виявилася зовсім не зловісною, а навіть швидше… підбадьорливою?

— Ко… командир? — приголомшено перепитав Роні, відчуваючи, як його бинти вперше за довгий час обм'якнули. Страхи... вони не хочуть його налякати? Вони хочуть… йти за ним?