Читати книгу - "Всі системи: небезпека, Марта Веллс"

Тому відсутність на нашій мапі шести секцій виявилася для мене новиною. Пін Лі та Ґуратин помітили відмінності, і Менса захотіла дізнатися мою думку: це просто дешевий дослідницький пакет з баґами чи маємо злам? Я відчув щиру вдячність за те, що ми спілкувалися через потік і вона не примушувала мене говорити через комунікатор по-справжньому. У стані цієї вдячності я навіть висловив чесну думку: ймовірно, наш дослідницький пакет — неякісна дешевка, але єдиний спосіб дізнатися напевне — це вийти з бази, перевірити одну з відсутніх секцій і з’ясувати, чи є там щось, крім нудного планетарного ландшафту. Звісно, я висловився інакше, але мав на увазі саме це.

Вона відволіклася від потоку, проте я лишався напоготові, адже знав, що Менса схильна до швидких рішень, і якщо я повернуся до серіалу, то муситиму знову перерватись. Я глянув на дані з задньої камери з видом на хаб, аби підслухати розмову. Люди хотіли з’ясувати правду і ходили туди-сюди, обмірковуючи, варто чекати чи ні. Вони щойно зв’язалися через комунікатор з «Дельта-Випадом» з іншого континенту, і та група погодилася надати копії відсутніх файлів з дослідницького пакета. Деякі клієнти спершу хотіли перевірити, чи не бракує чогось іще, інші — вийти просто зараз, тощо-тощо, бла-бла-бла.

Я знав, чим усе завершиться.

Передбачалася коротка подорож, що зовсім трохи виходила за межі їхньої звичної зони досліджень. Однак клієнти точно не знали, куди саме летять, а це тривожно з міркувань безпеки. Якби світ існував на засадах розуму, то я мусив би піти сам, але через модуль контролю доводиться перебувати в радіусі ста метрів хоча б від одного з клієнтів, інакше підсмажуся. Команда знає про це, тому якщо я запропоную податися в самостійну подорож через увесь континент, це викличе підозри.

Тож коли Менса знову відкрила потік, повідомляючи, що вони вирушають, я сказав: згідно з протоколами безпеки, маю відправитися з ними.

РОЗДІЛ 3

Ми приготувалися вирушати на початку денного циклу, засвітла. Супутниковий звіт про погоду обіцяв гарний день для польотів та збирання даних. Я перевірив медсистему й побачив, що Бгарадвадж уже прийшла до тями і розмовляє.

Лише допомігши завантажити обладнання до малої цикади, я збагнув, що летітиму у відсіку екіпажу.

Принаймні я був у броні та непрозорому шоломі. Але коли Менса сказала мені зайняти місце другого пілота, виявилося, що все не настільки жахливо, як я спершу уявив. Арада та Пін Лі не намагалися зі мною заговорити, а Ратті навіть відвернувся, коли я пройшов повз нього в кабіну пілота.

Усі старались не дивитися на мене й не звертатися прямо, тому, щойно ми піднялися в повітря, я побіжно проглянув записи їхніх розмов, які робила хаб-система. Я переконував себе, що все минуло не так погано, якщо Менса запропонувала мені позависати в хабі з командою, ніби я типу справжня людина.

Однак я наїжачився, ознайомившись із тим, про що вони говорили, коли я пішов. Ні, все значно гірше, ніж мені здавалося. Вони погодилися «не тиснути на мене» й були до нестерпного милі. Я більше ніколи не зніму шолома. Я й половини цієї дурної роботи не зроблю, якщо муситиму говорити з людьми.

Це мої перші клієнти, які раніше не мали досвіду взаємодії з вартмехами, тож я міг очікувати на подібну реакцію, якби задумався про таке. Великою помилкою було показатися їм без броні.

Принаймні Менса й Арада відмовили тих, хто хотів зі мною поговорити. Так, поговорити з вбивцеботом про почуття. Ідея така болісна, що моя ефективність упала до 97 відсотків. Я б краще знову заліз у пащу Нападника.

Поки я переймався своїми думками, люди поглядали з вікон на кільце, перевіряли у своїх потоках, як цикада сканує новий ландшафт, і теревенили з тими, хто лишився на базі стежити за нашим пересуванням. Я відволікся, але зреагував, коли автопілот вимкнувся.

Це могло б стати проблемою, але я сидів у кріслі другого пілота, тому вчасно перехопив керування.

Та навіть якби мене тут не було, нічого страшного не сталося б, бо керувала цикадою Менса, а вона завжди тримає руки на штурвалі.

Хоч автопілот планетарного корабля значно простіший за повноцінну систему бот-пілота, деякі клієнти все одно вмикають його і йдуть у хвіст апарата займатися своїми справами чи спати. Менса так не робила і завжди стежила, щоб інші під час польоту теж дотримувалися її правил. Вона тільки щось замислено пробурмотіла й скорегувала курс подалі від гір, в які ми могли врізатися через застопорений автопілот.

Жах від бажання людей обговорити мої почуття змінився вдячністю до Менси, яка наказала їм цього не робити. Коли вона перезапустила автопілот, я перекинув у її потік лоґ, згідно з яким збій стався через глюк у хаб-системі. Менса пошепки вилаялася та похитала головою.

Відсутня на мапі ділянка була розташована неподалік нашої зони досліджень, тож не встиг я відкрити запас викачаних на внутрішній носій серіалів, як Менса повідомила:

— Наближаємося.

Ми летіли над густим тропічним лісом, що тягнувся схилами глибоких долин. Раптом він обернувся на рівнину, помережану озерами й дрібними гаями. Тут було багато голих скель: низькі хребти та розбиті брили. Темні, блискучі, вони нагадували вулканічне скло.

Екіпаж затих — усі вивчали показники. Арада проглядала сейсмічні дані та перекидала їх через свій потік на базу.

— Не бачу нічого, що могло б завадити супутнику закартографувати цей регіон, — промовила Пін Лі. Голос її звучав немов здаля, бо вона сортувала дані, що постачала цикада. — Жодних аномалій. Дивно.

— Хіба що скелям притаманна своєрідна невидимість, яка й не дала супутнику їх зазнімкувати, — сказала Арада. — Сканери реагують дещо незвично.

— Бо сканери лижуть яйця корпорації, — пробурмотіла Пін Лі.

— Можемо приземлятися? — запитала Менса.

Я збагнув, що вона чекає від мене оцінку безпеки. Сканери працювали ніби справно, фіксуючи низку факторів ризику, однак ті не відрізнялися від ризиків, з якими ми мали справу раніше. Я відповів:

— Так. Але треба пам’ятати, що ми знаємо про існування принаймні однієї життєвої форми, здатної рити тунелі в скелі.

Арада трохи пововтузилась у кріслі, наче їй кортіло вийти.

— Знаю, слід бути обережними, але, гадаю, безпечніше буде дізнатися: ці білі плями в сканах супутника виникли випадково чи навмисно.

Отоді я й збагнув, що вони не відкидають можливості саботажу. Я мав це зрозуміти раніше, коли Пін Лі запитала, чи можна хакнути хаб-систему. Але тоді на мене дивилися багато людей і я хотів тільки швидше забратися звідти.

Ратті та Пін Лі її підтримали, а Менса прийняла рішення:

— Приземлимось і візьмемо зразки.

— Прошу, будьте обережні, — долинули з бази крізь комунікатор слова Бгарадвадж. Її голос досі тремтів.

Менса обережно посадила літальний апарат — ноги цикади ледь чутно торкнулися землі. Я вже стояв біля виходу.

Люди понадягали шоломи, тому я відчинив люк і зачекав, доки трап опуститься. Зблизька камені теж нагадували скло, переважно чорне, але іноді в ньому прослизали й інші кольори. На такій близькій відстані до поверхні сенсори цикади підтвердили, що місцева сейсмічна активність дорівнює нулю, але я все одно трохи пройшовся, наче пропонуючи комусь на мене напасти. Якщо люди бачитимуть, що я справді працюю, вони не підозрюватимуть про хакнутий модуль контролю.

Спустилася Менса, а