Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жуков свої дії ніяк не оцінював.
«Червона зірка» від 15 грудня 2009 р. називає мемуари Жукова «безцінною книгою». Однак у «безцінній книзі» видатний полководець забув повідомити своїм захопленим читачам про те, чим же він займався у травні 1940 року. У цей час Гітлер громив Францію, а Жуков перебував у Москві, не обіймаючи жодних посад. Нібито сидів без діла.
Однак справа в нього була. Він готував війну проти Румунії. Нещодавній досвід Фінляндії засвідчив, що до малих воєн потрібно готуватися так само серйозно, як і до великих. 7 червня 1940 року Жуков прибув до Києва не з порожніми руками, а з уже готовим планом розгрому Румунії в разі, якщо Бессарабію та Північну Буковину не буде віддано без бою. Створення Південного фронту й зосередження військ не вимагали нових зустрічей зі Сталіним для уточнення деталей. Усе вже було вирішено та відпрацьовано. Залишалося тільки готувати війська.
Сам Жуков про все це у своїх мемуарах не згадав і не розмірковував. У першому виданні про Румунію й Південний фронт — ані слова!
Друге видання вийшло вже після смерті Жукова, проте й у ньому жодних згадок про Південний фронт.
З початку 1980-х років я два десятки років часто виступав на британському радіо, переважно в програмі Сєви Новгородцева. І наполегливо довбав в одну точку: Жуков не пам’ятає, що в червні 1940 року існував Південний фронт, що сам Жуков був його командувачем, що дії цього фронту зіграли фатальну роль у долі нашого народу, нашої Батьківщини!
Не знаю, що подіяло: чи мій крик чи якийсь інший чинник, але поступово пам’ять уже мертвого стратега прояснилася і через двадцять років після його смерті в мемуарах нарешті, пролунало зізнання про те, що Південний фронт існував, що він сам цим фронтом командував. Зазначену інформацію було вписано в мемуари, щоправда, з акцентом на якісь комічні моменти, але без заглиблення в серйозні питання.
Шкода, що, згадавши про Південний фронт, стратег не почав розмірковувати про наслідки своїх дій.
5
У мемуарах, численних інтерв’ю та виступах Жуков виставляє себе стратегом, а Сталіна — боягузливим чоловічком, який на військових питаннях не розумівся, принаймні під час першої половини війни. Жуков заявив режисерові Григорію Чухраю:
«Сталін боявся війни. А страх — поганий радник.»
(Червона зірка. — 1995. — 19 вересня)
Чудово!
Якщо Сталін боявся війни, то видатному стратегу слід було в травні 1940 року сказати: «Товаришу Сталіне, ідея зі звільненням Бессарабії та Північної Буковини досить небезпечна. Особливо зараз, коли всі танки, літаки, увесь флот, усі тямущі генерали й майже всі дивізії Гітлера воюють у Франції. Ми ж Гітлера налякаємо. Йому Румунію захищати нічим. Навіщо нам Бессарабія, та ще й у такий час? Нам землі в Радянському Союзі бракує? Прикинь, товаришу Сталіне, що ми ведемо повномасштабну війну проти Японії, що в нас своєї нафти немає, що ми її купуємо в незалежному Азербайджані, який себе від потужного противника захистити не може. І ось поруч із цими життєво важливими для нас районами видобутку нафти хтось зосередив півмільйонну армію з трьома тисячами танків, двома тисячами літаків, із десятком тисяч гармат. Нам же з тобою, товаришу Сталіне, будуть непереливки. Розумієш, як сьогодні себе почуває Гітлер. Адже він на нашу загрозу повинен реагувати. Які в нього варіанти? Відвести загрозу від Румунії Гітлер може лише розгромом Радянського Союзу. Ми ж своїми діями провокуємо Гітлера на удар у відповідь. Ми ж нариваємося на німецький напад. Адже Гітлер заради оборони Німеччини буде змушений розпочати війну проти нас».
Сталін, за словами Жукова, був дурний і боягузливий, сам Жуков — мудрий і хоробрий стратег. Чому ж мудрий і хоробрий не втримав Сталіна від фатальної помилки?
6
У нашій державі було три сили: Партія, Армія і Державна безпека.
Коли говоримо про Партію, то маємо на увазі суміжні та споріднені з нею структури: державний апарат, включно із судами та прокуратурою, комуністичну спілку молоді, пресу (а вона вся була партійною), профспілки.
Коли говоримо про Армію, то маємо на увазі ще й військову промисловість, воєнізовані організації, десятки мільйонів резервістів.
Коли говоримо про Державну безпеку (не проти ночі буде згадана), то беремо до уваги весь каральний апарат пролетарської диктатури: маси стукачів, міліцію, прикордонні та внутрішні війська, тюрми, табори.
У червні 1940 року в Києві зустрілися три діячі:
Перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії України Хрущов — це Партія;
Командувач військами Київського особливого військового округу (і Південного фронту) генерал армії Жуков — це Армія;
Народний комісар внутрішніх справ України, комісар державної безпеки 3-го рангу Сєров — це Держбезпека.
Україна являла собою немовби зменшену копію Радянського Союзу.
Хрущов, Жуков, Сєров — троє борців за народне щастя.
Один за світле майбутнє боровся в Москві, перестрілявши там десятки тисяч людей і аж ніяк не менше в Україні; другий звільняв Польщу, третій — Румунію.
Хрущов, Жуков, Сєров — тріумвірат, троє богатирів, троє мушкетерів, троє танкістів — веселих друзів, які по-братськи розливають на трьох російський народний напій. Вони одразу порозумілися.
У великій і могутній, правдивій та вільній російській мові так багато гарних слів, яскравих і образних висловів. Але для цього випадку не можу дібрати нічого влучнішого. Тут підходить лише одне — «знюхалися».
Незабаром війна розкидала їх безкраїми просторами, проте вони не забували один одного, допомагали чим могли. Упродовж усієї війни та після неї. Фронтові дороги то зводили їх разом, то розкидали на тисячі верст.
7
7 листопада 1943 року член Політбюро ЦК ВКП(б), Перший секретар ЦК КП України генерал-лейтенант Хрущов і заступник Верховного головнокомандувача Маршал Радянського Союзу Жуков доповіли Сталіну, що Київ узято!
Саме в день річниці Жовтневої революції!
Про такі перемоги через багато років напише поет Юрій Леонідович Нестеренко:
І було відомо солдатам,
Із дому вирваних війною,
Що міста беруться — до дати,
А тому — будь-якою ціною.
Київ у цьому випадку — блискучий приклад. До великої дати. За ціну не постоїмо!
Попереду їх ще багато буде — міст, узятих до ювілеїв. І вінцем усього — Берлін. Його потрібно буде взяти до 1 травня 1945
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її ім’я було Татьяна», після закриття браузера.