Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Через три дні Реймонд підвів Кларка до ліжка Мері. Вона лежала з широко розплющеними очима, мотаючи головою з боку на бік та безглуздо посміхаючись.
— Так, — мовив доктор, все так само незворушно, — дуже шкода, тепер вона — безнадійний недоумок, і їй уже нічим не зарадиш. Однак їй все-таки явився Великий бог Пан.
II Спогади містера кларка
Містер Кларк, джентльмен, якого обрав доктор Реймонд за свідка свого химерного експерименту з богом Паном, був людиною, в якій дивним чином поєднувалися обачність та допитливість. Він тверезо і з неприхованою відразою думав про незвичне й ексцентричне, і попри це, в глибині його душі чаїлася жага пізнання прихованих та езотеричних елементів людської природи. Останнє переважило, коли він прийняв запрошення Реймонда, хоча його здоровий глузд завжди критично ставився до теорій доктора і відкидав їх як щось украй безглузде, але водночас Кларк таємно вірив у різні дивовижі й був би страшенно радий пересвідчитися в їхній реальності. Жахи, свідком яких він став у тій страхітливій лабораторії, певною мірою стали для нього рятівними. Він розумів, його втягнули в історію, що, чесно кажучи, не робила йому честі, і багато років після того він мужньо чіплявся за звичні речі, відкидаючи все, пов'язане з окультними дослідженнями. Однак за таким собі гомеопатичним принципом він якийсь час відвідував сеанси видатних медіумів, сподіваючись, що дешеві фокуси цих джентльменів остаточно закріплять в ньому відразу до містицизму у всіх його проявах, але навіть такі ліки, що викликали в нього огиду, не вилікували його повністю. Кларк знав, що його досі вабить небачене, і поступово давня пристрасть знову почала про себе нагадувати, тимчасом як з його пам'яті з часом стерлося перекошене обличчя Мері, що здригалося в конвульсіях від незвіданого жахіття. Після дня, проведеного у серйозних фінансових справах, спокуса розслабитися ввечері була надто сильною, особливо зимовими місяцями, коли вогонь, що палахкотів у каміні, кидав теплий відблиск на його холостяцький барліг, а біля підлокітника крісла стояла напоготові пляшка добірного кларету. Повечерявши, він якийсь час вдавав, що читає вечірню газету, але йому дуже скоро набридав простий перелік новин, і Кларк ловив себе на тому, що він любовно поглядає на старовинний японський письмовий стіл, що затишно примостився поблизу каміна. Немов хлопчак біля шафи з варенням, він якусь мить вагався але бажання таки брало гору і, підсунувши крісло, Кларк запалював свічку і вмощувався за письмовим столом. Його шухляди та ящики кишіли писаниною на всілякі огидні теми, а в ніші лежав великий рукописний том, до якого він старанно заносив скарби своєї колекції. Кларк відчував цілковиту зневагу до опублікованих даних — він втрачав інтерес навіть до найжаскіших історій, якщо вони виходили друком. Для нього було справжнім задоволенням читати, збирати та впорядковувати те, що він називав «Спогади на засвідчення існування диявола», і вечір, проведений у цих заняттях, пролітав як одна мить, а ніч здавалася надто короткою.
Одного мерзенного грудневого вечора, коли надворі стояла морозяна вологість і все було вкрите інеєм і залите імлою туману, Кларк швидко наминав вечерю, знехтувавши своїм звичним ритуалом з газетою, взявши до рук яку, він миттю клав її на місце. Він кілька разів пройшовся кімнатою, і, відкривши свій письмовий стіл, якусь мить незворушно стояв, а тоді сів. Відкинувшись на спинці крісла, поглинутий однією з тих фантазій, що так часто вабили його, він врешті дістав свою книгу і розгорнув її на останньому записі. Три чи чотири сторінки були щільно списані округлим, твердим почерком Кларка, а на початку було виведено дещо більшими літерами:
Непересічна історія, яку мені розповів мій приятель доктор Філіпс. Він запевнив мене, що всі перелічені факти цілком і повністю правдиві, але відмовлявся називати прізвища людей, про яких іде мова, чи місце, де трапилися ці незвичайні події.
Містер Кларк почав удесяте перечитувати розповідь, раз у раз поглядаючи на записи олівцем, які він робив за наказом приятеля. Він пишався своїми літературними здібностями; йому подобався стиль викладу, і Кларк доклав неабияких зусиль, впорядковуючи обставини в драматичному порядку. Ось що він читав:
У цій історії йдеться про Хелен В., якій зараз двадцять три роки, якщо вона ще жива, Рейчел М., яка згодом померла, що була на рік молодша за вищезгадану дівчину, і Тревора У., вісімнадцятирічного імбецила. Ці люди на час оповіді мешкали в селищі на кордоні з Вельсом, місцині, що мала певне значення в часи римського завоювання, і яка тепер була малонаселеним селом, де проживало не більше п'яти сотень душ. Село було розташоване на схилі гори, за шість миль від моря, посеред великого мальовничого лісу.
Близько одинадцяти років тому Хелен В. за доволі дивних обставин переїхала в село. Подейкують, що її, сироту, ще зовсім маленькою вдочерив далекий родич, і вона виховувалася у його власному домі, доки їй не сповнилося дванадцять років. Вважаючи, однак, що дитині краще мати друзів-однолітків, він дав оголошення в кілька місцевих газет, сподіваючись знайти добру родину в затишному будиночку для дівчинки дванадцяти літ. На оголошення відгукнувся містер Р. — заможний фермер із вищезгаданого села. Коли його рекомендації виявилися задовільними, джентльмен відправив свою прийомну доньку до містера Р. разом із листом, де він висував вимогу виділити дівчині окрему кімнату та переконував опікунів, що їм не потрібно перейматися її навчанням, оскільки вона вже достатньо освічена для того місця, яке займатиме в житті. Насправді містеру Р. дали зрозуміти, що дівчинці потрібно дозволити самій знайти собі заняття і проводити свій час так, як їй заманеться. Містер Р. зустрів її на найближчій станції, в містечку за сім миль від свого дому, і, схоже, не помітив у дитині нічого незвичного, крім того, що вона нічого не розповідала про своє колишнє життя і дуже стримано відгукувалася про свого названого батька. Однак вона дуже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен», після закриття браузера.