Читати книгу - "Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова"

    Лекс склав у рюкзак декілька чистих футболок, випрані джинси, та ще самі необхідні речі, які знадобляться. Заїхавши по дорозі у лікарню до малої, лишився задоволеним. Палата нова, за дівчинкою зовсім інший догляд, кращі ліки. Навіть сама Діана, як йому здалося виглядає краще та веселіше. На вустах її мами Аліни теж сяяла легка посмішка. Вона виглядала відпочилою.

    Тож Олексій з спокійною совістю і душею попрямував на свою нову роботу. Сьогодні в нього перший робочий  день. Чи справді така страшна та жінка, яку тепер він має охороняти?

    До заміського котеджного містечка він дістався частково на автобусі, водій висадив його перед поворотом, а потім шість кілометрів пішки. Гарне навантаження, щоб швидше прийти у форму, останній місяць був не з легких. Його племінницю збила машина зовсім поряд зі школою. Дівчинку декілька раз оперували, бо проблеми з хребтом, вона не відчуває ніжок та зараз прикута до ліжка.

    Лекс спробував переключитися з неприємних спогадів і став просто розглядати місцевість. Гарна заасфальтована дорога, яка вилася серпантином та густий хвойний ліс з обох боків. Вдихнув на повні груди. Аромат, який нагадував Новий рік, він поринув у дитячі солодкі спогади, сповнені тепла й радісних моментів.

    Ось і перші гарні заможні цегляні будиночки, з охайними кованими парканами, оповиті молодими деревцями.

     Молодий чоловік почав звертати увагу на номери. Йому потрібен будинок з № 17.

     Знайшов тринадцятий, отже, потрібний номер зовсім поруч.

     Серце пришвидшилося  у якомусь передчутті.

     Вже майже початок на дев’яту вечора, втомлене сонце повільно клонилося на захід. День сьогодні був досить прохолодним, спеки в цьому році ще не було.

     Він пом’явся перед огорожею, яка була зо два метри заввишки, з колючим дротом і камерами які виходили назовні. Наче за тим парканом концтабір, а не звичайний будинок.

     Нарешті натиснув на дзвінок. Одна з камер одразу спрацювала й повернулася в його бік. Замок клацнув й Олексій зміг увійти на подвір’я.

     Тихо. Ні прислуги, ні гомону дітей, чи хоча б гавкоту собаки.

     Павло відкрив вхідні двері будинку, жестом запросив увійти.

     Десь далі, майже біля сходів Лекс помітив мініатюрну жіночу фігурку, як у дівчинки підлітка, як йому здалося. Обличчя її він не розгледів, як і те в чому вона була вдягнута. Наче якийсь чорний світшот з  каптуром. Вона швидко піднялася сходами, а погляд молодого чоловіка перехопив Павло.

- Я маю сьогодні йти, хоч і субота, неочікувана вечеря з інвесторами. Повернуся пізно. Твоя кімната на другому поверсі, друга справа.

     Лекс промовчав, лише кивнув у відповідь. Всі його думки були зараз не тут.

- Попереджаю, щось утнеш, з під землі дістану. Повір, в мене досить коштів, щоб перетворити твоє життя на пекло, - не дуже люб’язно процідив Арестов.

     Сковзнув своєю стиснутою в кулак долонею по плечу Олексія, потім розтиснув й наче старого друзяку поплескав, знову ж по тому плечу.

     Як кумедно для Лекса виглядав цей жест, награно, а у самого Павла мабуть піджилки тремтять. Це відчувається. Робить вигляд, що він крутий, а сам у штанці пудить, від погляду. Хоч вони однакового зросту, та середньої статури, але у Лекса тіло – це м’язи, на противагу Павлу, який про спорт чув зі шкільних уроків фізкультури.

- Маю надію, що ти все триматимеш під контролем, але якщо вона все ж таки щось утне, то одразу телефонуй, - вигукнув Павло вже вискочивши за двері, прямуючи до свого чорного автомобілю.

    Тепер Олексій по спокійному міг оглянути ошатний будинок. Все оздоблення та меблі у світлих відтінках. Зі смаком підібрані. Повільно і прислухаючись він піднявся по сходах. Не чути ні звуку, ні шереху. Ідеальна тиша. Куди ж вона поділася? І чому навіть не поцікавилася, кого приставили до неї в охоронці?

    Зайшов до вказаної кімнати, розклав бігцем свої речі, та швиденько прийняв душ. А ще не став щільно закривати двері, лишив щілину.   

    Добре, якщо в неї немає звички будити своїх підлеглих гучними криками, чи ганятися вночі з сокирою.

    Олексій лежав на застеленому ліжку та вслухався в тишу. Вже давно стемніло.  В чужій кімнаті сон ніяк не хотів приходити. Велике ліжко було зручним та по самотньому великим для нього одного. Ліворуч шафа-купе із дзеркальними дверцятами, навпроти прибита  до стіни плазма середнього  розміру. Перед ліжком пухнастий килим бежевого кольору. Досить аскетично, нічого зайвого.

    На вікні прозора тюль. Вітер грався з гілками дерев, а по кімнаті блукали причудливі тіні від них.

    Лекс вже майже почав провалюватися у сон, коли почув ледве вловимі схлипи. Наче плакала не то дівчина, не то дитина. Прислухався…

    Так дійсно, здається за стінкою. Потім плач затих. А далі пролунав скрип дверей і тихі кроки босих ніг по паркету.

     Він скочив з ліжка.

     От і почалося!

    Крадучись пішов слідом. Серце пропускало удари. Він прислухався. Попри передчуттю, що зараз буде дах і навіжена спробує стрибнути з нього, щоб нарешті вкоротити собі віку, шалена пробралася на кухню.