Читати книгу - "Належу йому, Тая Смоленська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У лобі готелю на моє розчарування немає жодної живої душі. О третій годині ночі нормальні люди сплять, а не шукають пригоди на свою п'яту точку, як я.
Долоня Руслана спочиває на моєму попереку, пропалюючи шкіру крізь тонку сукню. Але він притримує мене зовсім не тому що я ледь перебираю ногами від страху. Швидше на випадок, якщо я вирішу зірватися з місця і бігти.
Навколо ні звуку, лише мої каблуки цокають по відполірованій підлозі, порушуючи тишу, і кожен крок віддається в голові луною, відраховуючи секунди до неминучого .
Ми йдемо до ліфта і час навколо немов завмирає, а я дивлюся на себе з боку.
Коротку червону сукню, яка повинна була звести з розуму Стаса, тепер хочеться подовжити, щоб відчувати себе більш захищеною. Я раз у раз тягну поділ вниз, але це не дає ніякого ефекту.
Я збиваюся з кроку, коли помічаю за стійкою адміністратора доглянуту дівчину з бейджиком на піджаку. Дивлюся на неї з надією, намагаюся подати хоч якийсь знак. Але вона лише стримано посміхається, в погляді читається осуд. Швидше за все вважає, що я одна з дівчат, яку чоловік веде до себе на ніч.
- Без дурниць, дівчинко, - гаряче дихання Руслана торкається мого вуха і я здригаюся від такої його близькості.
- Угу, - насилу ковтаю слину, тремтіння прокочується по тілу.
Він тисне на виклик ліфта і нетерпляче поглядає на табло. Я обіймаю себе за плечі, мені і холодно, і жарко одночасно. Я майже задихаюся. Може, зобразити втрату свідомості? Не стане ж він терзати моє несвідоме тіло?
У ліфті тісно і я вже ледве можу тверезо мислити. Він стоїть дуже близько, затиснувши мене до стіни. Від його тіла виходить жар, а ще від нього приємно пахне.
Цей запах чомусь діє на мене неправильно. Змушує прикрити повіки і спробувати відгадати марку парфумів. А його погляд, спрямований на мене - чіпкий і вивчаючий - в сукупності з долонею, що покоїться на моїй талії і від якої по всьому тілу розноситься тепло, раптово ведуть думки далеко від того факту, що мене, можна сказати, викрали.
Ми зустрічаємося з ним поглядами, кілька секунд дивимося один на одного не відриваючись. У моїх очах відбивається благання і надія, в його - байдужість і холод.
До цього моменту я була засмучена, залякана, а ще зла на свого хлопця, і мені було зовсім не до того щоб оцінювати Руслана, як чоловіка. Але ось зараз я розумію що він привабливий. До божевілля.
Руслан високий і широкоплечий, я на його фоні виглядаю мініатюрною лялечкою, яку такий велетень може з легкістю зламати.
Від нього віє силою і мужністю . Пальці у нього гарні. Довгі.
Напевно, познайомся ми в іншій ситуації, я б обов'язково почала фліртувати з ним.
Руслан поки не поспішає приставати до мене або погрожувати. Що якщо він нормальний і з ним можна домовитися? Його поведінка дуже дивне для людини, яка виграла дівчину на ніч. Він навіть не дозволяє собі зайвого, крім того, хто кидає на мене колючі погляди і обдаровує поганими слівцями.
Це я розумію тільки зараз.
- Виходимо. У номері щоб вела себе тихо, зрозуміла? Ніяких істерик і криків, - попереджає мене, знову хапаючи за руку, і серце пропускає удар.
Здається, я все ж помилилася на його рахунок.
Ми на другому поверсі. Це вже добре. Не так уже й високо, а якщо ще й дерево поруч росте, то втекти можна спробувати.
Ми зупиняємося біля дверей, Алмазов дістає з кишені карту-ключ. Прикладає до магнітного замку, а я все намагаюся зрозуміти ким він може бути, раз Стас його знає.
Коли я перетинаю поріг його номера, мене раптом накриває реальність. Мій хлопець ось так просто віддав мене іншому чоловікові. Навіть не спробував щось зробити: поторгуватися, вирвати мене з чужих рук. І тепер нікому не буде відомо що трапиться за дверима цієї кімнати.
Тугий кому стає поперек горла. Я застигаю біля дверей, не в силах поворухнутися.
Клацає вимикач, кімнату осяває яскраве світло. Я обертаюся.
Руслан недбало сперся спиною до стіни, він здається абсолютно спокійним. На відміну від мене. Тому що невідомість зводить з розуму.
- Відійди і стань посередині кімнати, - наказує він, схиливши голову набік.
Я роблю кілька кроків вперед. Завмираю. З силою притискаю до грудей сумочку. Серце калатає немов божевільне. Від хвилювання не помічаю нічого навколо. Лише на вікно краєм ока поглядаю в надії що рама не замкнена.
- Знімай свою сукню, - доноситься до моїх вух і мене кидає в жар.
Він вичікувально дивиться на мене, а я так і стою на мімці. Не поспішаю виконувати його наказ.
- Я неясно висловився? - голос злий, нетерплячий.
- Те що у вас грошей більше і впливу, ніж у мене, не дає вам право чинити зі мною так, - гордо підкидаю підборіддя.
- Ти, напевно, забулася, дівчинко. Але музику тут замовляю я. А тепер ще раз - знімай цю сукню, - повільно і з розстановкою вимовив він. - І підбори теж. Виглядаєш в цьому, немов дешева дівка.
Від його слів стає неприємно. Стасу подобалося як я одягаюся. Мені взагалі-то теж. А на думку цього Алмазова мені плювати, що йому і повідомляю, втративши всякий страх.
- Ну пробачте, я не одна з ваших підлеглих, що ходять по офісу дотримуючись дрес-коду.
- Дрес-коду? - його брова глузливо вигинається. - По якому такому офісу вони у мене ходять, пробач?
- Звідки мені знати? - мій голос зривається. Стає хриплим і тихим. - Вам видніше де розташовується ваш офіс.
- І ким я по-твоєму працюю в цьому офісі?
Я тисну плечима. Розмова у нас дивний виходить. Лоскоче нерви.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Належу йому, Тая Смоленська», після закриття браузера.