Читати книгу - "Мій випадковий чоловік , Інна Романова"

Костя Костомаров

Два тижні вичікування далися мені нелегко. Запала в душу зеленоока і сильно.

Я її пару раз бачив у коридорах університету, при світлі дня вона виглядала як білявий ангел, весела, жартівлива і дуже-дуже красива.

Але за здобиччю слід стежити і тільки потім робити хижий напад. 

Чекати залишилося зовсім недовго. 

- Костя, - мене обступили три одногрупниці, виляючи хвостами і намагаючись фліртувати. - Ти так і не відповів, чи в тебе зараз дівчина чи ні?

- А вам навіщо знати? Будете моїм гаремом? - саркастично посміхнувся. - Я не проти побути шейхом.

Вони загигикали, абсолютно розчаровуючи мене. Що за дурні куріпки? Я їх принизив, а вони сміються. Жесть.

- Кость, а покатаєш нас на машині? - нявкнула одна з них. Я придивився, а нічого така кішечка, може і правда покатати?.. І не тільки на машині.

Ні. З деяких пір я не захоплююся випадковими зв'язками, та й з одногрупницею тягатися, потім турбот не оберешся. Ну їх, якщо сильно припече, краще знайду когось із старих знайомих або хоча б не зі свого факультету.

Але я галантний кавалер, тому відмовити не можу. Так і бути, на машині покатаю, але і тільки.

- Легко, - я підморгнув дівчині, другу ляснув по попі, а третій дав ключі від машини. - Пішли, дівчатка.

- Наш Костя за 5 років так і не награвся, скільки йому треба? Тисяча? - я почув іронічне висловлювання Паші, свого найкращого друга, але промовчав.

Правда в тому, що награвся. І думаю вже два тижні тільки про одну дівчину. Але репутація є репутація, її треба підтримувати!

Женя Климова

- Ну поїхали зі мною! Запрошують мене з подругами, ну дівчата, ну будь ласка!!! - Оля вже третій день водила хороводи навколо нас, просячи супроводжувати на ту саму базу відпочинку, на яку Богдан її запросив.

- У мене робота, ти ж знаєш! - вкотре відмовилася я.

- А я без Жені удвох з тобою не поїду. Що мені потім одній там робити серед купи незнайомців, - додавала Поля.

- Жеееень, ну відпросися, будь ласка! - продовжувала благати Оля.

Під кінець тижня мене таки вмовили. 

І ось ми збираємося на якусь базу відпочинку з невідомими хлопцями.

Н - надійність.

Одне тільки заспокоює, що Оля вже майже місяць з Богданом зустрічається, і поки нічого поганого або страшного не було помічено. Навпаки, спокійний і розважливий хлопець дуже підходив нашій вітряній і добрій Ольці.

- Купальники брати? - Поліна до всякої справи ставилася з особливою відповідальністю, тому збірка валізи була під її юрисдикцією.

- А навіщо? - Оля ж свята невинність, думає, що раз погода холодна, то і купатися не будемо.

- Звичайно, Поль. Треба брати на всякий випадок, - відповіла більш далекоглядній подрузі. - Оля, ти красиву білизну не забула? І презервативи свої, - ще додала трошки корисностей.

Речі зібрані. 

Ми теж готові, чекаємо компанію, що нас забере на машинах.

Я в таємних мріях очікувала побачити серед хлопців того нахабу з вечірки, але, на жаль, моїм фантазіям не судилося збутися.

Нас забрав Богдан і Паша, вони приїхали на двох машинах, Олю ми посадили до її бойфренда, а самі розташувалися на задньому сидінні БМВ Павла.

- Дівчата, - почав розмову хлопець, коли ми виїхали на трасу, - А ви з хімічного факультету, як і Оля? 

- Так, - відповіла Поля за нас двох. - А ти з менеджменту?

- Ми всі з однієї групи, я, Саша, Богдан і Костя. Оля не розповідала про нас? Ми п'ятикурсники, через пів року випускний.

- Так нас буде семеро? - я перервала мовчання.

- Так, Костя пізніше під'їде, у нього сьогодні з батьками вечеря. У них з цим серйозно, пропускати не можна.

Ми мило і невимушено теревенили про універ, Поліна питала про подальші плани на життя після випускного.

Загрузила Пашу під кінець подорожі по повній програмі. Вона вміє мотивувати людину на подвиги, тут вже нічого не вдієш, що є, то є.

По приїзду оселилися у великому дерев'яному особняку з чотирма спальнями, величезною вітальнею та оглядовою зоною, вона ж відкривалася у вигляді веранди.

Красиво тут, природа, річка і простори.

Шкода, що осінь вже пізня, особливо не погуляєш на вулиці, але все одно, дуже одухотворяє такий пейзаж.

Ми з Полею заселилися разом, Оля з Богданом, і хлопцям на трьох залишилося дві кімнати.

Саша і Костя подзвонили і сказали, що будуть завтра, тому ми їх не чекали, а почали готувати нічні посиденьки.

Розмовляли, сміялися і грали в покер до світанку, зустріли його на веранді і побрела сонні, але щасливі спати.

Я спала до 12 дня, рідко, коли представляється така можливість, адже у вихідні майже завжди на роботі.