Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

– Ну, ми ж можемо заради нашої дочки хоча б один вечір виглядати щасливою та дружньою сімейною парою?

– Ти Алік, як завжди, пару чарок – і хоч до рани прикладай… сентимент ходячий…

Кіра розсміялася й поплескала Аліка по плечу. Алік теж розсміявся:

– Якщо в тебе є рана – прикладай!

З цими словами він міцно притиснувся до Кіри, і вона відчула його тепло… такий знайомий дотик… Костюм від Лагерфельда сидів на ньому ідеально – Алік помітно пострункішав за ті кілька років, що вона його не бачила… “Не дивно,– подумала Кіра,– молода дружина, двійко синів-молодшокласників, хочеш не хочеш, а маєш бути у формі”.

– Припини, Аліку!– вона жартома відштовхнула його. Давай вже себе вести якось пристойно, як батьки майбутньої нареченої.

– Мамо, тато! Закінчуйте скоріше свої залицяння і йдіть до нас!

Кіра з Аліком всілися за стіл.

– Я так розумію, що з Сергієм ти вже встиг познайомитися.– звернулася Кіра до Аліка,– А от я про Сергія зовсім нічого не знаю… хіба те, що він теж працює у логістиці.– і Кіра зупинила на Сергієві свій пронизливий погляд.

– Ну, власно, багато розповідати нема чого. Була у нас із батьком своя компанія і двадцять п’ять вантажівок. Хороших, нових вантажівок. Але це було в Донецьку… Влітку 2015 фірму у нас відібрали. Батька навіть забрали на підвал, бо він не хтів нічого підписувати, але я дав їм грошей – все, що було у нас вдома в сейфі, і його відпустили. У батька лишився будинок з невеликим участком землі та не дуже стара легкова “реношка”, тож він став таксувати. А мені без фірми нема чого було робити в Донецьку, та й у їхнє військо могли загребти. От я й дременув звідти. Знайшов тут роботу… Далі ви все знаєте.

Кіра була здивована, вона не знала цих подробиць про Сергієве попереднє життя, але жодним чином не виявила свого здивування.

– Отже, у вас доволі серйозний досвід. І це добре. Логістика – це непогані й стабільні гроші.– резюмувала вона.– Проте Алік чомусь ніколи так не вважав. Правда, Аліку?

Алік ніяково знизнув плечима:

– Як на мене – не гірша і не краща робота за інші. Я вважаю, що кожен має вибирати справу свого життя суто за своїм смаком. У нас з Кірою це завжди було каменем спотикання – Кіра та її батько довго вмовляли мене зайнятися логістикою разом із ними, а я ні за що не хотів кидати викладацьку діяльність. Річ у тім, що Кірин батько був начальником залізничного вузла, вивчив Кіру у Залізничному технікумі, а потім – у Залізничному інституті. А мій батько був професором у Харківському університеті, тож я теж закінчив Харківський університет і став професором. Моєму батькові подобалося бути викладачем, і мені це подобається… Розумієте?

Сергій закивав.

“Чому ж він не розказав, що їм із батьком завжди подобалися студентки, і що Алік одружений на студентці, яка на двадцять років молодше за нього?”– подумала Кіра й тихенько посміхнулась.

– Мамо, тато! Досить вже про бізнес. Давайте послухаємо Сергія.

Сергій підвівся. 

– Так, дійсно. Мені саме час оголосити, навіщо ми вас із Картиною запросили.

Сергій зробив театральну паузу.

– Шановні батьки: ви, Олег Вікторович і ви, Кіра Леонідівна, дозвольте просити у вас руки вашої доньки, Каріни, та благословити нас з нею на законний шлюб.

Алік підскочив на місці:

– Згоден, згоден! Я певний, що Сергій буде чудовим чоловіком для нашої Карини, правда, Кіра?

Кірі нічого не залишалося, як погодитися. Вона встала:

– Благословляємо вас діти, будьте щасливі. Мир вам та любов.

– Дякуємо вам, мамо й тато!

Карина радісно розсміялася. Вона була така гарна і виглядала такою щасливою, що Кіра забула про все на світі, милуючись своєю дитиною. Дорослою, але дитиною…

Вечір пройшов жваво – чоловіки пили коньяк і розповідали чоловічі байки, жінки пили мінералку й розповідали жіночі плітки. 

Об одинадцятій стали збиратися по домівках. Алік подав Кірі шубу, і допомагаючи їй вдягтися, раптом запитав у саме вухо:

– А можна я тебе проведу?
Кіра на секунду зніяковіла. Але тільки на секунду.

– А чом би й ні?