Читати книгу - "Конкістадор"

Голоси Долини

На відміну від більшості батьків з Теночтитлана, котрі вважали дітей даром богів, Тепек вважав, що саме від богів дітей варто оберігати — щоб не відібрали їх заради воєн та жертвоприношень. Протягом перших рочків життя, поки ще не настав час Тельпочкаллі чи Кальмекака — двох початків мешикської освіти, — дітей слід було виховувати у родинному колі: жінки навчали доньок, а чоловіки — синів.

Можливо, тому, що за віком Тепек уже давно здався б дідусем, а можливо, через те, що втратив обох синів, серце його, і без того ласкаве, пом’якшало, тож Тепек виховував Кетцу в атмосфері ніжності та співчуття, а не суворості, що було властиве мешикському вихованню. Удома до дітей ставилися вельми суворо, немилосердно караючи: сікли зеленими тростинами, кололи шипами агави чи обкурювали димом їдкого перцю, через який пеком пекли очі та ніс. Дівчаток виховували не так суворо щодо тілесних покарань, але завдаючи жорстокого душевного приниження. Якщо йшлося не про дочок повій-йхуяні, котрі мали намір іти шляхом матерів, за дівчатами суворо наглядали. Ті, хто поводився не те щоб розпусно, а навіть кокетливо, змушували ночами підмітати вулиці, й така привселюдна кара була набагато ганебнішою, ніж пороття.

Дітям годилося ставати до праці з чотирирічного віку: спочатку завдання були простими, але як дитина зростала, робота ставала щораз важчою та складнішою. Найчастіше хлопчики наслідували батьківське ремесло, а дівчата — господарювали.

Кетца мав щасливе дитинство. Єдиною важкою працею у Тепекового сина була праця інтелектуальна. Щоб передавати знання від батьків дітям, послуговувались уеуетлатоллі — Словами мудреців. Зазвичай це була добірка афоризмів, приказок та висловів, що містили основні заповіді культури мешиків. Ці постулати, що пройшли крізь покоління, охоплювали всі царини життя. Вітаючи тих, хто прийшов, і проводжаючи тих, хто покидав цей світ, промовляли молитви. Сини довірливо дослухалися батьківських порад щодо ремесла, військової справи та покори богам. Матері давали дочкам настанови щодо майбутнього подружнього життя й виховання дітей.

Вважали, що більшу частину уеуетлатоллі склали засновники Теночтитлана; утім, Тепек, вірний своєму давньому роду, переказував Кетцові старовинні вислови тольтеків. Хлопчина ще не вмів розмовляти, а старий уже, взявши дитину на руки, промовляв слова, які слід казати сиротам, що знайшли нову родину:

Слухай мене, реп’яхове сім’я, забавка вітру без вогнища, без крову! Ти — пилок з квітки, що зів’яла, ти, маленький, за вітром летиш, а я тепер — грунт, у який ти пустиш коріння, до неба здіймеш зелене віття. Я — твоя земля, опустись на мене, обіприся на мене. Тепер я тобі батько, пташка колібрі, що зняла пилок із зів’ялої квітки, щоб ти виріс квіткою сам і не був самотній. Тепер, дитино, я твій батько, я твоя домівка, з дахом, водою і вогнищем. Я даю тобі гніздо, маленька пташко-кетцаль, і хай обмине мене самота.

Отак і засинали старий і малюк на його грудях, котрі хоч і були жорсткі та кістляві, та для Кетци — так само ніжні, як пухова постіль.

У Кетці текла кров поневоленого народу акоуа. Його батько потрапив у полон під час завойовного походу, його віддали у жертву богові війни. Мати померла, заступаючи власним тілом трійко дітей від дощу зі списів та стріл. Для мешиків війна була не лише засобом захоплення нових територій і розширення меж імперії. Війна головно була джерелом нових життів, які подарують богам; під час кожного бою переможці прагнули захопити якомога більше полонених, щоб послати їх на обрядове жертвоприношення. Така доля спіткала не лише батька Кетци, а й двох його братів. Чи через те, що хлоп’я рано вирвали з материнських обіймів, чи то через те, що він на власні очі бачив її криваву загибель, але він конче потребував упевненості в тому, що його більше ніколи не буде покинуто. Хлопчик завжди прагнув бути поруч з Тепеком, і навіть коли старому доводилось ненадовго відійти, Кетца так лякався, що геть заклякав, не в змозі навіть заплакати. Розуміючи потребу зміцнити боязливе хлопчикове серце, старий мудрець обрав для нього такі уеуетлатоллі зі спадку своїх предків тольтеків, у яких ідеться не про всевладдя смерті та страху, а навпаки — про спокій перед лицем таємниці буття й про безстрашність перед потребою змиритися з неминучим.

Слухай-но, малеча, не варто боятися тіні, адже вона — то завжди тінь від світла. Раз і назавжди збагни, мій кетцалю, що смерті боятись не слід, бо вона ніколи нас не потривожить. Допоки всередині нас є життя, смерть до нас не прийде. А коли вона прийде, ми її вже не помітимо.

Хлопчик зростав, дослухаючись до цих слів, і вони сповнювали його кров і плоть, загартовуючи поволі його серце. Достоту як його предки, Тепек вірив, що єдиний ворог людини — це страх, син незнання, й що страх є найкращим засобом поневолити.

Споглядай, прислухайся, розумій — як влаштоване життя на землі. Не живи абияк, не йди, куди проляже шлях. Як жити, куди йти? Казатимуть тобі, малюче, пташко-кетцаль, сину мій, що земля — місце суворе, страшенно суворе. Але це правда лише для тих, хто блукає землею в сутінках, навпомацки. Якщо довіришся Кетцалькоатлю, богові світла, то тобі немає чого боятися. Пізнання, сину мій, то не потьмарення світла, як вважають багато хто, а рух уперед зі смолоскипом розуму в руці. Бояться того, чого не збагнуть; прагнення до пізнання — наче світло смолоскипа, й там, де засяє цей вогонь, згоряє страх, будь-який страх — раз і назавжди.

Кетца перетворився на невисокого кремезного хлопця. У нього була білозуба посмішка й тямущий погляд; його очі не просто дивились — вони запитували. Ані у його тілі, ані в душі не лишилося й сліду колишньої хвороби. Тепек ніколи не приховував від хлопчика, як трагічно починалось його життя. Кетца був свідомий того, яка доля спіткала його кревних батьків та братів. У дитинстві він був сором’язливий, але тепер зміцнів духом, утім, серце його не змилостивилось. Кетца, хоч і знав, що він не мешик і що саме вони позбавили його рідного роду та свого народу, ніколи не почувався так, наче живе серед ворогів. Тепек виховував його з переконанням, що всі народи, які населяли Долину й розмовляли мовою науатль, колись були єдиним народом і що колись вони обов’язково возз’єднаються, що жорстокі убивства колись закінчаться, що боротьба за молоді серця потурає лише зажерливості кривавого бога війни. З іншого