Читати книгу - "Вогонь і крига"

думки. Таємниця смерті Рудохвоста тягарем лежала на його плечах уже багато днів. Тепер він зрештою все розповів Синьозірці, але нічого не змінилося. Провідниця, очевидно, не вважала, що Тигрокіготь здатний на холоднокровне вбивство. А найгірше було те, що Вогнесерд почав вагатися: а чи дійсно Круколап казав правду? Він перестрибнув на протилежний берег і помчав через підлісок.

Вогнесерд зупинився позаду Синьозірки, коли вони зустріли інших котів Громового Клану. Група призупинилася на гребені схилу, який спускався вниз до Чотиридерева — велетенських дубів, де коти з чотирьох Кланів лісу зустрічалися кожної повні.

Вогнесердове хутро наїжачилося, коли він відчув, як Тигрокіготь дивиться на нього. Чи темний вояк запідозрив, про що вони розмовляли із Синьозіркою? Вогнесерд помахав головою, аби розігнати думки, і спробував міркувати так, як Синьозірка. Звісно ж, Тигрокігтеві цікаво, що Вогнесерд сказав Синьозірці. Він воєвода, тож йому належить знати все, що може якось вплинути на Клан. Вогнесерд знову поглянув на Тигрокігтя. Темний вояк дивився вниз на схил, нашорошивши вуха. Коти довкола нього у передчутті висунули пазурі. Тигрокіготь глянув на кожного з них по черзі, мовчки обводячи їх своїм спокійним поглядом бурштинових очей.

Синьозірка підняла ніс і принюхалася. Вогнесерд відчув напругу м’язів і шерех хутра довкола себе. Тоді провідниця подала сигнал, змахнувши кінчиком свого хвоста, і коти Громового Клану, як один, кинулися вниз схилом на Зборище.

Розділ 2

Синьозірка загальмувала на краю галявини, вишикувавши Клан обабіч себе. Деякі коти з Річкового і Тіньового Кланів озирнулися і привітали їх із прибуттям.

— Куди ти зник? — раптом вигулькнув Сіросмуг над Вогнесердовим плечем.

Вогнесерд лише похитав головою.

— Неважливо, — він ще був збентежений після розмови із Синьозіркою, тож зрадів, коли Сіросмуг не став на нього тиснути. Натомість сірий вояк повернув голову, щоб оглянути галявину.

— Агов, глянь, — нявкнув він. — Тіньові коти здаються сильнішими, ніж я думав. Зрештою, Зорелом залишив їх напівголодними.

Вогнесерд простежив за його поглядом і побачив лискучого Тіньового кота.

— Маєш рацію, — здивовано погодився він.

— Май на увазі, що в основному за них билися ми! — знущально мовив Сіросмуг.

Муркотіння друзів урвав Білошторм.

— Коти Тіньового Клану билися так само відважно, як і ми, щоб вигнати Зорелома. Нам варто шанувати їхнє прагнення відновити Клан, — суворо зауважив він, перш ніж рушити до гурту вояків, які зібралися під одним із великих дубів.

— Ой-йой! — нявкнув Сіросмуг, винувато глянувши на Вогнесерда.

Молоді вояки залишилися на краю галявини. Вогнесерд легко розрізняв новаків з інших Кланів — їхнє хутро було ще по-кошенячому м’яке, мордочки круглі, а лапки повні та незграбні.

Двоє вояків наблизилися до Сіросмуга та Вогнесерда. За ними хвостиком плентався маленький бурий новак. Вогнесерд упізнав сірого кота з Тіньового Клану.

— Здоров! — нявкнув сірий кіт.

— Привіт, Мокроноже, — відповів Вогнесерд. Він глянув на димчастого кота, що стояв поруч.

— Це Чорнокіготь із Річкового Клану, — нявкнув Мокроніг.

Сіросмуг і Вогнесерд кивнули, вітаючись. Тим часом новак несміливо підійшов уперед.

— А це мій учень, Дуболап, — додав Мокроніг.

Дуболап глянув на Вогнесерда широкими, повними захвату очима.

— П-привіт, Вогнесерде, — нявкнув він. Вогнесерд так само кивком відповів на його привітання.

— Чув я, що Синьозірка зробила вас вояками після битви, — нявкнув Мокроніг. — Мої вітання! Мабуть, нічне мовчазне чатування було дуже холодне.

— Так і було! — погодився Сіросмуг.

— А хто це? — втрутився Вогнесерд.

Його увагу привернула кицька із крапчастою брунатною шубкою. Вона перемовлялася з Тигрокігтем біля Великого Каменя, який височив посередині галявини.

— То Леопардошубка, наша воєвода, — прогарчав вояк із Річкового Клану.

Вогнесердове хутро знову наїжачилося, щойно він подумав про попереднього воєводу Річкового Клану, Дубосерда, який загинув у битві із Громовим Кланом. На щастя, йому не довелося нічого казати з цього приводу, бо Синьозірка уже застрибнула на Великий Камінь, щоб почати зустріч. До неї приєдналися ще двоє котів. Один із них, підстаркуватий чорний вояк, закликав усіх збиратися під каменем. Вогнесерд упізнав чорного кота і не зміг приховати подив. Старий Ночешкур став провідником Тіньового Клану, відколи Зорелом утік?

Коли коти повмощувалися перед Великим Каменем, Синьозірка заговорила.

— Громовий Клан привів на це Зборище свою нову медикицьку, Жовтоіклу, — офіційно заявила вона.

Провідниця зробила паузу, під час якої всі очі повернулися на стару кицьку з густим хутром і приплюснутою мордочкою. Вогнесерд помітив, що вона шархає лапами по твердій землі. Ще на початку свого новацтва він мало не цілу повню доглядав за хворою кицькою після того, як вона потрапила до табору Громового Клану. Зараз же за легеньким посмикуванням її правого вуха міг визначити, що вона почувалася незручно під поглядами котів. Жовтоікла колись була медикицькою Тіньового Клану, а коти вкрай рідко переходили з Клану в Клан. Вона повільно обвела юрбу поглядом, аж доки не зустрілася очима з Носошморгом, новим Тіньовим медикотом. Запала коротка пауза, після якої вони обмінялися шанобливими кивками. Вуха Жовтоіклої випрямилися, і Вогнесерд розслабився.

Синьозірка знову заговорила:

— Ми також привели двох нових вояків — Вогнесерда і Сіросмуга.

Вогнесерд високо підняв голову, але, відчувши стільки поглядів, спрямованих на нього, стушувався і нервово змахнув хвостом.

Наперед виступив Ночешкур, протиснувшись повз Синьозірку до найвищої частини каменя.

— Я, Ночешкур, взяв на себе провідництво у Тіньовому Клані, — оголосив він. — Наш колишній провідник, Зорелом, порушив вояцький кодекс, тож ми були змушені прогнати його.

— І жодної тобі згадки про нашу допомогу в цьому дійстві, — прошепотів Сіросмуг до Вогнесерда.

Ночешкур провадив далі:

— Духи наших предків говорили до Носошморга і обрали мене за провідника Клану. Я ще не здійснив мандрівки до Уст Матері, щоб одержати від Зоряного Клану дар дев’яти життів. Я вирушу в цю подорож завтра, поки місяць іще буде повний. Після мого чатування біля Місяцескелі всі знатимуть мене як Ночезора.

— А де зараз Зорелом? — озвався голос із юрби. То була Морозошубка, біла королева Громового Клану.

— Думаю, ми можемо погодитися на тому, що він залишив ліс, як і решта вигнаних вояків. Зорелом знає, якою небезпекою загрожуватиме йому спроба повернутися, — відповів Ночешкур.

— Сподіваюся, — промуркотіла Морозошубка своїй сусідці, повненькій бурій королеві.

Провідник Річкового Клану, Кривозір, вийшов наперед.

— Будемо сподіватися, що Зорелому вистачило розуму залишити ліс по-доброму. Його жага до нових угідь загрожувала нам усім.

Кривозір вичекав, поки затихнуть вигуки схвалення, перш ніж продовжити:

— Поки Зорелом був провідником Тіньового Клану, я дозволяв йому полювати у нашій річці. Але зараз у Тіньового Клану новий провідник, тож ця домовленість більше не діє. Здобич у річці належить тільки Річковому Клану.

Інші коти з Річкового Клану тріумфально закричали, але Вогнесерд