Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

У голові засіла одна не адекватна думка. У такому стані вона здавалася мені геніальною. Як тільки ми залишилися самі, я цю дурну ідею озвучив. І одразу ж пошкодував, але було пізно:

- Скільки ти коштуєш?

Мирослава

Я в німому шоці подивилася на нього. У мене слухові галюцинації чи він реально поставив це питання? Сканує мене в очікуванні. Він реально поставив це питання! З таким лінивим обличчям! Господи! Я його розумію! У нас спочатку не могло бути, як у нормальних людей. З його боку мій типу чоловік. З мого - минуле, що досі не відпускає. Він, як і я, морально стомився. І вигадав, на його думку, раціональне вирішення проблеми. Дзвінок Олега став спусковим курком для озвученого ідиотизму. Ну, дякую, чоловік! Удружив!

Банальне: «За кого ви мене приймаєте?» - в нашій непростій ситуації безглуздо озвучувати. Загалом комічна вийшла б ситуація, якби не таке напруження пристрастей та повітря навколо. Що відповісти? Чекає ж!

- Кожна людина має ціну. Назви свою! - м'який обволікаючий голос.

Фініта ля комедія! Завіса! В мене не було слів. Буквально!

Він важко зітхнув і відпустив, нарешті, мою руку. Відчуваю діалог сьогодні не вийде. Я була настільки приголомшена, що навіть електричні розряди від його дотику після фатального питання відійшли на другий план. Тиск на мене був колосальним, у всіх сенсах.

– Міра! Це так складно для тебе?

- Я не знаю, що вам відповісти, - лише завдяки останній репліці, змогла видавити з себе хоч що-небудь більш-менш виразне.

- Припини мені викати! У нас не ті стосунки! – прогарчав у відповідь.

- У нас немає і ніколи не буде жодних стосунків! - вийшло вже твердо.

- Це твоя відповідь?

- Так! Можете вважати це моєю відповіддю, - я була реально вдячна йому за те, що він сам витяг мене з цієї дебільної ситуації.

Майже витяг! Бо продовжував мене напружено сканувати. Зібравшись із духом, видавила єдиний козир проти нього:

- Я люблю свого чоловіка і не збираюся йому зраджувати! – щирість заяви змусила його очі звузитися.

Це було правдою! Тільки понівеченої! Я любила Олега зовсім не тією любов’ю. Ігнат мені повірив! Його внутрішня боротьба із собою відчувалася навіть у повітрі. Якщо я правильно зрозуміла його характер за цей місяць, він відступить. Ну не могла я поступитися! Так, він зараз мене хоче. Тут навіть є заборонений плід, який, як відомо, завжди солодкий. Але що буде потім, коли я йому набридну? Це життя, а не казка про попелюшку. Такі, як він не зв'язують своє життя з такими як я. Поруч із ним бачу ефектну брюнетку. Плюс до всього я ще й бракована своїми першими та останніми «відносинами». Я дуже боюсь владних чоловіків. Ось звідки тремтіння в руках. Та як з іншого боку можливо за такої ексклюзивної клаустрофобії бажати до одуріння її джерело?

- Йди! - очі знову нічого не відображають.

Він справді такий, як я думала! Частка своєї, своєрідної, але все ж таки шляхетності в ньому була присутня.

- Я звільнена? – тихо поцікавилася я своєю подальшою долею в цій компанії.

- Ти знущаєшся? Геть звідси негайно! – відразу зривається він, але, взявши себе в руки, вже спокійніше домовляє, - Йди. Працюй.

Зовсім не тонкий натяк на те, що робота в мене все ще є. Чи надовго?