Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Може, в них тут прийнято так поводитися, а емоції вважаються чимось поганим, непотрібним? М-да, чуже життя – закрита книга. Але гаразд, у всьому розберуся.

Так за своїми думками я не помітила, як сіла за стіл, а потім з'їла все, що було на таці, продумуючи подальшу тактику дій. По всьому виходило, що треба чекати на Сана і ставити йому всі питання, які мене цікавлять. Принаймні ті, які можна говорити вголос. Не зайвим буде попросити ще кілька книг про світ, щоб знайти найлояльнішу расу.

Відкинувшись на стільці, я сито подивилася на порожню тацю, запізно розуміючи, що навіть не задумалася жодного разу про те, що їла. Втім, було смачно. Та й їжа виявилася чудовим антидепресантом, допомогла мені трохи заспокоїтися і мислити тверезо.

Тактовний стукіт у двері відволік мене від дурних думок, і я поспішила відкрити двері, помічаючи нереально красивого чоловіка з валізкою.

Якщо не дивитися на привабливе обличчя чоловіка з маскою відчуженості, то естет в мені помер і воскрес від екстазу. Якби я мала хвіст, він точно був би такого кольору: ніжно рожевий з темним обрисом насиченого рожевого, наче градієнтом. Неймовірно, але все-таки добре, що я не маю хвоста!

– Ви щось хотіли? – Зробивши вигляд, що мене зовсім не цікавить чоловік із валізкою, уточнила я у свого «охоронця».

– Модист прибув для зняття мірок.

– Модист? Кравець, чи що?

– Модний експерт, – поправив мене рожевий хвостик.

Хмикнувши, я кивнула, відсторонившись, пропонуючи чоловікові чи то увійти, чи то вповзти? Так можна і з глузду з'їхати, реально. Але так, добре, мені яка різниця повзе він чи йде. Тільки цікаво, у цих чоловіків також, як і в книгах, все найпотаємніше під пластинами ховається?

Покосившись на ймовірний пах чоловіка, я не стримала смішка, уявляючи собі це «сезам відкрийся». А потім, розправивши плечі під пильним поглядом, прокашлялася і витріщилася на чоловіка у відповідь. Якщо він думає, що зможе мене збентежити, то дуже помиляється.

– Отже, ви не представилися.

– Ларішшер, шаса, – ясно, Ларі.

– Можна просто Свєта, – кивнула я, мило посміхнувшись.

– Добре, шаса Швєта.

Посмішка з мого обличчя буквально сповзла, і я підняла голову, холодно дивлячись на свого візитера. Якщо він вирішив так пожартувати, то мені зовсім не смішно, ось ні краплі.

– Щось не так.

– С-Світлана, Свєта.

– Добре, приступимо?

– Що я повинна робити?

– Роздягайтеся.

– Що зробити? – Про всяк випадок перепитала я. Раптом почулося, а я зараз почну тут стриптиз безкоштовний показувати.

– Роздягайтеся. Мені треба зняти мірки, бо так, боюся, одяг вийде трохи не за розміром.

Проковтнувши всі погані слова, я слухняно стягнула з себе верх своєї теплої піжами, а потім і штани, залишившись в один трусиках, руками прикриваючи оголені груди. Не те щоб я була надто сором'язливою чи взагалі ні перед ким не роздягалася, але перед першим зустрічним – вперше.

Не бачачи в очах чоловіка жодного чоловічого інтересу чи хоча б віддаленої зацікавленості, я навіть подумала образитися. Я взагалі-то досить красива і подивитися є на що, і помацати у випадку чого теж. Хоча, раптом йому якраз хвоста і не вистачає, щоб розгледіти в мені жінку?

Подумки махнувши на це рукою, всім милою не будеш, я вирішила краще розглянути чоловіка. Перший мій вердикт виявився вірним – гарний, зараза. Світла шкіра, довге до плечей пшеничне волосся, асиметричні риси обличчя, великі очі з рожевою витягнутою зіницею. Останнє найбільше здивувало, я навіть на кілька секунд зависла, не розуміючи, як могла пропустити таку захоплюючу особливість чоловіка?

Подумки повернувшись до всього, що зі мною відбувалося за цей час, я постаралася згадати інших нагів до найменших подробиць. Виходило все досить цікаво. Перший Сан – темношкірий наг із різнокольоровим хвостом. Другий наг, мій особистий конвоїр, був із чорним хвостом і оливкового кольору шкірою, а от очі я якось не розглянула. Третій наг, службовець, який мені їсти приносив, якщо я не помиляюся, був із коричневим хвостом і ось останній екземпляр, взагалі рожевий.

У голові утворився суцільний сумбур, тому я все скинула на те, що кольори хвостів можуть відрізнятися через магію (сподіваюся, вона в цьому світі є і мені теж перепаде) або якимось там видам. Але ось що цікаво, темношкірий поки що один – Сан. Ех, згадати ще його повне ім'я.

– Шаса С-Світлана, приберіть, будь ласка, руки, – попросив мене Ларі.

Особливо не слухаючи чоловіка, все ще перебуваючи у своїх думках, я машинально розставила руки в сторони, відкриваючи доступ до своїх грудей. Після же, наче у сповільненій зйомці, я дивилася на те, як руки Ларі наближаються до моїх грудей. Ось же…

Машинально вдаривши по зухвалих кінцівках, я, ледве не палаючи гнівом, уперла руки в боки. Зараз цей наг випробує моєї люті і на все життя запам'ятає! Якщо я з ним залишилася сама в кімнаті – це не означає, що я беззахисна!

– Щось не так? – Здивовано поцікавився Ларі, нарешті показавши хоч якісь емоції.

– Ти ще питаєш? – Пирхнула я, збентежена такою поведінкою чоловіка. Сам винен і ще винного шукає. – Ти хотів мене помацати!

– Я знімав мірки… – неупереджено відповів чоловік, знову повернувши на обличчя кам’яну маску відчуженості. – Для того, щоб зняти мірки, мені потрібно доторкнутися до вас. Також я зняв мірки і в інших частинах вашого тіла. Ви, мабуть, не звернули на це уваги.

Та він прямим текстом каже, що всю мене помацав! Але що найголовніше, я не знаю, що робити. Я можу вдарити цього чоловіка, але якщо він, як і Сан, не сприйнятливий до болю, то гірше буде тільки мені. І що виходить?

– Гаразд. Але тоді я теж хочу до тебе доторкнутися і помацати, – самовдоволено сказала я, розуміючи, що все одно доведеться здатися, а так хоч цікавість свою задовольню.

– Що?

– Я тебе теж помацаю, – повільно повторила я, мило посміхнувшись чоловікові.