Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

це сказати. Іноді ми підозрювали, що за вбивствами, які й далі тривали, стоїть певна система. Безумовно, вбивств було більше, аніж необхідно для суто гастрономічної мети, — і набагато більше. Крім того, з деяких знищених видів особливої поживи й не було. Понад те, час від часу чайки розповідали нам, що бачили, як із корми скидали туші, на яких було ще вдосталь м’яса. Ми почали підозрювати, що Ною з його кагалом деякі тварини заважали просто своїм існуванням. Приміром, василіски доволі швидко були викинуті за борт. Ну звичайно, на вигляд вони були не надто симпатичні, але маю обов’язок відзначити: під цією лускою м’яса було в них небагато, та й не були птахи на той час хворі.

Власне, коли ми пригадали цю подію, то почали вловлювати закономірність — і ця закономірність почалася з василіска. Якщо я вам опишу чотириногого півня зі зміїним хвостом, скажу, що вигляд у нього був страхолюдний, ще й він зніс кривобоке яйце, ще й доручив жабі його висиджувати, — ви зрозумієте, що то не було найпривабливіше створіння на Ковчезі. Але ж хіба в нього не ті самі права, що й у решти? За василіском настала черга грифона, за грифоном — сфінкса, за сфінксом — гіпогрифа. А ви, мабуть, гадали, що всі вони — витвори бурхливої фантазії? Аж ніяк. І що, на вашу думку, в них спільного? Усі вони — мішанці, химери. Ми гадаємо, що саме Сим — хоча це міг бути й Ной — мав пунктик щодо чистоти виду. Безглуздий, звичайно; як ми, бува, казали між собою, якщо поглянути на Ноя з жінкою, на їхніх трьох синів із жінками, то одразу можна збагнути, яка генетична мішанина пануватиме серед людей. То чому вони так затялися проти мішаних видів?

Ну а історія з єдинорогом була найпечальнішою. Після неї ми кілька місяців були пригнічені. Як завжди, ходили всілякі огидні чутки: мовляв, Хамова жінка використовувала його ріг із непристойною метою — звичайне посмертне очорнення вдачі істоти, до якого влада зазвичай вдається; але від такого нам ставало ще гірше. Без сумніву, Ной ревнував і заздрив. Ми всі з захопленням дивилися на єдинорога, і «Адмірал» цього не витримав. Ной — який сенс приховувати правду? — був чоловік недобрий, смердючий, віроломний, заздрісний і боягузливий. Навіть моряк із нього був такий собі: коли хвилі були сильні, він ховався у своїй каюті, падав на койку з соснового дерева і вставав лише за тим, щоб поблювати в тазик із соснового дерева: міазми було чути навіть ярусом нижче. Ну а єдиноріг був сильний, чесний, безстрашний, бездоганно чистий і переносив хитавицю, як справжній моряк. Колись у шторм жінка Хама послизнулася біля поруччя й ледь не впала за борт. Але єдиноріг — якому загальна популярність виборола право вільно ходити судном — підбіг і зачепив рогом її довгий плащ, пришпиливши його до палуби. І красно ж йому віддячили за цей хоробрий учинок — Ної зварили з нього рагу на річницю початку Плавання. Даю слово честі — я особисто розмовляв із підсоколиком, який ніс теплий казанок на ковчег Сима.

Можете мені не вірити, звісно, але що пишуть у ваших архівах? Ось, приміром, історія з наготою Ноя — пам’ятаєте таке? Це сталося вже після Висадки. Ной, що й не дивно, став ще більш самовдоволений, адже він врятував людський рід, забезпечив успіх своїй династії, уклав офіційну угоду з Богом — і останні триста п’ятдесят років життя вирішив не напружуватися. Він заснував селище (яке нині у вас зветься Архурі) біля підніжжя гори і цілими днями вигадував собі нові регалії й титули: Святий Лицар Бурі, Повелитель Штормів і таке інше. У вашому священному тексті сказано, що у своєму маєтку він завів виноградник. Ха! Тут навіть зовсім простак може правильно розшифрувати евфемізм: він безперестанку пиячив. Одного вечора, після особливо бурхливого узлиття, він, щойно роздягнувшись, упав як підкошений просто на підлогу спальні — явище не виняткове. Хам і брати саме проходили повз його «шатро» (вони й далі називали свої палаци все тим самим ностальгійним кочівницьким словом) і зайшли поглянути, чи їхній батько-алкоголік не завдав собі якої-небудь шкоди. Хам увійшов у його покій — і… ну, голий шістсотп’ятдесятизчимосьлітній дядько, який у п’яному ступорі валяється на підлозі, — видовище не надто естетичне. Хам учинив пристойно, по-синівськи: сказав братам накрити батька. На знак поваги — хоча вже навіть тоді цей звичай застарівав — Сим і отой, на букву «Я», зайшли до батькової спальні спиною вперед і примудрилися покласти його в ліжко, не поглянувши на ті його репродуктивні органи, які чомусь у вашого виду викликають почуття сорому. Учинок з усіх боків шанобливий і доброчесний, сказали б ви. І як же зреагував Ной, коли прокинувся з лютим похміллям від молодого вина? Прокляв сина, який його знайшов у непритомному стані, і проголосив, що всі діти Хама мають стати слугами родин тих двох братів, які зайшли до його кімнати дупами вперед. І де тут глузд? Ваше пояснення я вгадаю: на рішення чоловіка вплинув алкоголь, і його варто пожаліти, а не засуджувати. Може бути, може бути. Але я вам одне скажу: я бачив його на Ковчезі.

Ной був здоровенний чоловік — завбільшки з горилу, чим їхня подібність і обмежувалася. Капітан флотилії — протягом Плавання він підвищив себе до адмірала — був негарною старою істотою, незграбною і байдужою до особистої гігієни. Він навіть не міг шерсті до ладу виростити будь-де, крім як навколо обличчя; решту тіла він прикривав шкурами інших видів. Якщо поставити його поруч із горилою, то одразу стане видно, котре створіння досконаліше: одне зграбне в рухах, надзвичайно сильне й від природи вдатне звільнятися від паразитів. На Ковчезі ми без кінця гадали, як же Бог обрав собі за протеже людину, коли навколо стільки більш очевидних кандидатів. Більшість інших видів були значно вірніші. От якби він підтримав горил, то сумніваюся, що вони вчинили б і половину тих переступів, що люди — може, тоді й Потоп би не знадобився!

Ну а як він смердів… Одна річ — мокре хутро тварин, які з гордістю його доглядають; але сира, з кристалами солі, занехаяна шкура, що звисає з шиї неакуратної істоти, якій вона не належить, — то зовсім інше. Навіть коли наставали тихіші часи, Ной, кажуть, не просихав (я переказую слова птахів, гідних довіри). Сирість і буря всюди ходили з ним, наче якийсь сороміцький спогад чи прикмета гіршої погоди.