Читати книгу - "Книжка для дорослих: Як старшати, але не старіти, Дарка Озерна"

Про хронічні хвороби, раціон та руханку ми говоритимемо впродовж усієї книги. Це великий пласт інформації, і при всьому бажанні догодити аудиторії, втиснувши всю корисну інформацію в перші сторінки, я мушу писати далі й розгортати оповідь поступово. А ви поки відкладіть оте печиво, до якого потягнулася рука, поки друга тримає книжку.

Нині в соціальних мережах — там буцімто безпечно, бо так просто в щелепу не дадуть — вирують священні війни навколо питання, мати дітей чи не мати. Із часом неодмінно в коментарі приходять люди на принаймні шостому десятку і кажуть щось на кшталт: «Поки ви молоді й розважаєтеся, а треба ж наро­джувати, бо хто потім про вас подбає?..» Тобто хотіли добровільно бездітних людей звинуватити в егоїзмі, а «спалилися» самі. Хоч я і не childfree, та не вважаю, що дітей треба народжувати з розрахунку на те, що згодом вони про нас подбають. Це ще одна установка, яку варто видалити з нашого жертовно-­примхливого світогляду. Отакий удар по традиціях з перших сторінок.

Мені здається, що сценарій «Я присвячу молодість дітям, середній вік — батькам, а потім мої діти зроблять те саме» надто песимістичний. Він поганий для всіх, бо залежні один від одного всі. Добре тільки дітям, і те не факт. Їм-­бо можуть дорікати, що про них дбають, тож вони мусять бути вдячними та відповідальними за емоційний стан батьків — тільки-­но спробуйте не втілити їхні сподівання щодо вашої долі!.. Пишу це як людина, яка поховала мрію кількох поколінь про три літери «к. б. н.» перед прізвищем.

Питання піклування складне. В ньому багато граней, нюан­сів, етичних меж. Не хочу бути догматичною чи жорсткою, не хочу, аби подумали, ніби я закликаю не дбати про близьких хай там що. Прагну лише змістити фокус на важливість відповідальності за себе та здорового егоїзму. Людина, яка може дати собі раду і не має претензій до оточення, має кращі шанси на спокійне і довге життя. Вона не говоритиме, як героїня анекдоту: «Іди, синку, женися, роби маму сиротою».

Головною цінністю та метою є ми самі й наш добробут у широкому значенні. Це вигадала не я, між іншим. Важливо знайти сенс власного життя та вміти чинити опір зовнішньому хаосу, а не шукати, як вчорашнього дня, абстрактного щастя, якого зичимо одне одному.

Микола Хвильовий сформулював гасло для української інтелігенції: «Геть від Москви!»

Лесь Подерв’янський висловив національну ідею як «Відчепіться від нас!» (ну майже так, не дослівно).

Іван Семесюк запропонував альтернативу: «Якщо вам шо-то не понятно, постарайтесь це понять».

А я вирішила запропонувати індивідуальну та водночас співзвучну з думками діячів ідею: «Зосередьтеся на собі».

Дбайте про якість життя 1) самі та 2) змолоду. Амінь.

1.3. Газ і гальма старіння

Вічне життя і молодість шукають уже не перше тисячоліття, але, здається, нічого, крім продажу душі дияволу, людська свідомість не вигадала. Та й те — лише в художній літературі. Наука теж підводить — замість щоб запропонувати чипування, латексну шкіру, пластир із сумішшю гормонів і психотропних речовин чи бодай заморожування до кращих часів науково-­технічного поступу, нас розчаровують до глибини душі рептильного мозку, бо кажуть:

Головними чинниками, що визначають тривалість життя і відсутність хронічних хвороб, є спадковість, гроші, рівень стресу і здатність з ним упоратися, а також раціон, регулярні фізичні навантаження, некуріння, здорова вага й обмежене споживання алкоголю[5] [8,9].

Оце і все. Самій сумно. Це — програма-­мінімум. Та якщо у 50 років відповідати бодай цим вимогам і продовжувати в тому ж дусі, то можна прожити в середньому на 12–14 років довше, ніж якщо робити все навпаки.

Ото писала б я нормальну мотиваційну книгу, сказала би (пафосно): «Всі перешкоди — лише у вашій голові! Читайте уважно, робіть, як я скажу, і житимете до 120 і більше!»

Але ні. Згадала собі на клопіт про чинники, які так з понеділка не змінити, тобто про генетику, стрес і гроші. Відкладімо здоровий спосіб життя на потім, а про них поговорімо вже.

Генетика. Дослідження так званих блакитних зон — місцевостей, де багато довгожителів, — свідчить, що здатність прожити довгі та повноцінні роки залежить від уже згаданих раціону, фізичної активності, а ще від спілкування з іншими людьми та — цього не уникнути — від генетики. Частота генів довгожительства і їхніх поєднань дуже мала. Хіба на вже згаданих островах чи в закритих спільнотах довгожителів частота таких генів у популяції зростає, бо всі одне одному рідня.

Ген — певна функціональна ділянка ДНК, або ж локус на хромосомі, як казали раніше. У кожного гена зазвичай існує кілька варіантів — алелів. Тому гени в значенні локусів на хромосомах у нас однакові. А от їхні варіанти різняться. Коректніше навіть говорити про частоту алелів та про алелі довголіття, а також про чинники, що впливають на їхню роботу чи «мовчання».

«Хороші» гени — це такі їхні алелі, що пов’язані з більшою тривалістю життя і меншою схильністю до певних хвороб. Цей вислів умовний і об’єднує варіанти різних генів: наприклад, певні гени переносника жирів кров’ю, ген переносника серотоніну крізь клітинні мембрани, інгібітори трипсину в легенях тощо. Такі гени пов’язані, наприклад, з нижчою ймовірністю розвитку пізньої хвороби Альцгеймера, меншою схильністю до депресивних станів і синдрому подразненого кишківника та більшою стійкістю до хронічного обструктивного захворювання легень відповідно.

Поняття «хороші» гени означає, що за цих умов цей ген може дати кращу якість життя, і межі наших можливостей визначає спадковість. Лише в цих межах ми можемо впливати своїм способом життя на його якість. Вище за голову не стрибнеш.

Крім цього, замало наявності певного алеля гена — він має бути активним. Як у тому анекдоті: «Якби він ще працював, ціни б йому не було».

У молодості та в середньому віці в загальному заліку чинників, що визначають тривалість життя, внесок генетики нав­ряд чи перевищує третину, а водночас дві третини зумовлені середовищем і способом життя. Проте що далі за 50 років, то сильніша роль генетики. Без «хороших» генів до 100 чи хоча б до 80 років не дожити, бо від цього значно залежить ризик серцево-­судинних хвороб і