Читати книгу - "Тайм-Аут, Емілія Гайне"

З тієї самої ночі їхні стосунки перейшли на новий рівень. ЇЇ Ваня був все тим же мовчуном, не говорив про свої почуття до неї. При людях дозволяв собі тільки тримати її за руку або легенько обіймати за талію. Поцілунки були якоюсь рідкістю, поривисті, але такі жадані. Та всю свою стриманість Іван компенсував ночами в його квартирі. Не кожну ніч, ні. Його робота не давала такої можливості. Але то були години тільки для них двох. Ночами Іван був ненаситним, а Ксенія мліла від того, з якою жадібністю він впивався в неї своїми руками, губами… То була справжня пристрасть, яка доступна тільки їй одній. 

Коли Ксюшиних батьків почала хвилювати відсутність єдиної доньки по ночам, прийшов час знайомства. Ксенію це питання хвилювало. Навіть лякало. 

По-перше, вони з Іваном ніколи не обговорювали серйозність їхніх стосунків. А знайомство з батьками саме це і означало. Але її Ваня спокійно відреагував на таку новину і в найближчі його вихідні вони всі сиділи за одним столом. 

По-друге, її тато був суворим. І Ксенія, не без підстав, хвилювалася чи прийме батько її вибір. Вона навіть уявляти боялась як може пройти ця зустріч. Та й тут все було добре, колишній військовий та слідчий карного розшуку знайшли спільну мову. Ксенія тоді навіть відмітила їх схожість: манера говорити, скануючі погляди, а потім і жарти, які розуміли тільки ці двоє.

І якщо на чоловічому фронті знайомство проходило просто прекрасно, то на жіночому все йшло не ліпшим чином. Мама, яка завжди підтримувала будь-який вибір Ксенії, допомагала вмовляти тата на ту чи іншу Ксюшину авантюру (так це називала мати), зараз косо поглядала на Івана. Вона вважала його занадто дорослим для її доньки, про що тоді і сказала Ксенії, поки вони возилися на кухні. Але це було сказано тільки Ксюші, тому дівчина не сильно переймалася цим. Потім з мамою поговорить. 

Після вечору знайомства Ксенія почала пропадати у Івана по декілька днів підряд. Подруги за неї раділи, коли дізнались куди зайшли їхні стосунки, адже якби Іван не мав серйозних намірів по відношенню Ксенії, то навряд чи пішов знайомитися з її батьками. 

Але тепер зустрічі подружок відбувались рідше. Два чи три рази вони ходили в клуб. Іван був з ними, але дівчачого захоплення не розділяв і говорив про це прямо. Потім і взагалі почав забороняти дівчині подібні вилазки. Ксюші це не подобалося, але вона погоджувалась з ним, бо кохала. Крім того, було таке враження, що Іван, якби міг, взагалі її з дому не випускав.

Ще вони почали сваритися. Гучно. Якщо у Івана на роботі щось не складалося він міг зірватися на пустому місці. Ні, він не робив Ксенію центром всіх проблем, але дорікань було багато в такі періоди. Дівчина не ніяковіла, на грубість відповідала грубістю, на крик - криком. Після таких сварок примирення у них були особливо пристрасними.

Та більше всього Ксенія хвилювалась, коли Іван починав цікавитися хлопцями, які з’являлися в її житті. Хвилювалась і раділа одночасно. Якщо вона привіталась з хлопцем, який проходив мимо - коханий напрягався і грав в свою мовчанку більше звичайного. Якщо Іван помітив, що вона розмовляє з кимось з однокурсників чи просто знайомими хлопцями в неї летіли звинувачення майже в зраді.

Ксенія розуміла, що то просто ревнощі. А отже він її дійсно кохає, хоч і не говорить про це. А ще розуміла, що частково сама такому стані їх відносин винна. Бо їй хотілося хоча б якихось проявів почуттів, а від Івана цього не дочекатися. Якось Світлана сказала: «Ревнує? Отже кохає. Ревнощі - саме чесне вираження кохання.» Тоді вони нічого кращого не придумали, ніж скористуватися даним виразом. Але ось ці постійні дорікання вже набридли, а як це зупинити вона гадки не має. Він же ж може ревнувати її і через те, що банально не довіряє їй. А це означає, навіть якщо і любить її, то ця любов може скоро закінчитися.

Такими своїми думками вона завжди ділилась з подругами. Частенько їхні поради допомагали. Правда, Ксенія пропустила той момент, коли погляди на цю сторону її стосунків у них розділилися. Напевне це сталося після того, як Світлана перестала зустрічатися з Данилом, але вона не впевнена. Ліка виправдовувала Івана і пропонувала спробувати з ним поговорити, адже це проблема двох і вирішувати її необхідно теж вдрох. Света ж вважала їхні стосунки приреченими, Івана мужланом не здатним ні на що, навіть просту розмову, про більше навіть і говорити немає сенсу. І завжди наполягала, що Ксенія повинна кинути Івана. Аргументувала так: 

- Якщо ти підеш від нього, тоді стане ясно чи дійсно в нього серйозні наміри на тебе. Якщо любить, то почне тебе добиватися, намагатися повернути. А якщо йому просто зручно з тобою, то він і не помітить того, що ти зникла з його життя і знайде іншу. 

- Свет, але ми не знаємо, які думки в його голові. Він може розцінити це по-своєму. А якщо він вирішить, що сам не підходить їй і просто відпустить? Не забувай про такий варіант. Тому їм потрібно спочатку обговорити те, що відбувається і самим спробувати розібратися, – відстоювала свою думку Ліка. 

Ксенія тоді просто слухала перепалку подруг, але ніякого рішення прийняти не могла. 

На таких каруселях їхні стосунки тривали до останніх місяців випускного курсу Ксюши. 

З початком останнього семестру Світлана почала частенько  звати подруг розвіятися. В основному то були клуби, бари. Іван завжди був проти, звичайно, і Ксенія залишалась вдома. Светка тільки головою качала на відмови Ксюши. 

Якось перед її днем народження Світлана повідала їй, що почала часто зустрічати Івана по різним клубам і причитала на тему, що свою дівчину він не відпускає, а сам розважається як йому заманеться. 

Звичайно, Ксенія підняла це питання, але Іван відповів лише: «Так, приходиться. Робоча необхідність». І вона вірила. Чи хотіла вірити. Цього вона так до сих пір і не зрозуміла. 

На її 22-річчя Світлана подарувала запрошення в якийся крутий клуб, де на цих вихідних буде супер відомий діджей, про якого Ксенія навіть і не чула, бо вже й не пам’ятала коли останній раз була в таких місцях. Звісно ж, Світлана наполягала, що вони втрьох обов’язково мають туди піти. Бо там буде шикарна вечірка і квитки дістати не так просто, взагалі-то. Тому пропустити таку подію вони не можуть.