Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"

А сам іде і інних веде до татарської неволі».

Наступна частина віршів — це такі собі «пропозиції» й осмислення подій. Автор вважає, що татарський полон коронного гетьмана Миколи Потоцького, польного гетьмана Мартина Калиновського та їхніх воїнів є справедливою карою, котра впала на їхні голови. Це плата за кривди, які вони чинили під час перебування на Поділлі, а також за кривди, завдані козакам:

«А ви в татарах в тяжких кайданах до смерті сидіте, Як ми од вас, так ви од нас нужі потерпіте».

Завершується пісня подякою Богові за звитягу. Ця частина є найбільш ідеологічною:

«Честь Богу, хвала, навіки слава війську Дніпровому, Же з Божей ласки загнали ляшки ку порту Висляному. А рід проклятий жидівський стятий, чиста Україна, А віра святая вцале зостала, добрая новина!»

Отже, автор схильний трактувати повстання під проводом Хмельницького як етнічну війну. Мовляв, козаки разом із татарами вигнали ляхів аж до Вісли, а також «стяли», понищили євреїв. Він тішиться з того, бо Україна стала «чистою».

Звучить також славослів’я і війську Запорізькому, і його гетьману Хмельницькому:

«А ти, Чигирине, місто окраїнне, не меншую славу Тепер в собі маєш, коли оглядаєш в руках булаву Зацного Богдана, мудрого гетьмана, доброго молодця, Хмельницького Чигиринського, давнього запорожця. Бог його вказав і війську подав, аби їм справовав, А жеби покорних од рук гордих моцно обварював. Учини ж, Боже, всім нам гоже, аби булавою Військо твоє славне, всьому світу явне — за його головою».

Думка, що повстання під проводом Хмельницького — це кара полякам за їхні гріхи, набуває поширення навіть у суто польській літературі. Подібні погляди цілком вкладалися в русло середньовічних уявлень про Божу кару. Вони мали поширення і в літературі українській, і польській.

Це чи не один з перших панегіриків Хмельницькому. Звичайно, йому далеко до панегіриків пізніших козацьких літописців. Та все ж...

Загалом пісня є провіденціалістською. Автор вважає, що все в руках Бога. Бог покарав ляхів за те, що вони були горді, поступали нерозумно й чинили зло запорожцям. Тепер Бог підняв запорожців, дарував перемогу над ляхами, а також дав їм доброго полководця — Богдана Хмельницького.

Окрім віршів про Миколу Потоцького, вміщених у «Літописці...» Єрлича, до нас дійшла ще одна пісня того часу про битву під Жовтими Водами. Починається вона такими словами:

«Висипався хміль із міха І наробив ляхам лиха...»[25].

Багато в чому цей твір нагадує народну пісню. І достатньо адекватно відображує настрої й погляди, які панували в козацькому середовищі. Автор тішиться, що ляхи зазнали поразки. З іронією пише про них:

«До Жовтої водиці Наклав їм дуже хмельниці. Не могли на ногах стояти — Воліли утікати».

У цій пісні не зустрічаємо антитатарських мотивів. Радше, навпаки, автор радіє, що татари разом із козаками побили поляків:

«І по пастуші табунці Приїхали к нам ординці. Не утікай же, ляху, З самого перестраху...»

Із тексту пісні навіть складається враження, що чи не головною силою в битві під Жовтими Водами були татари. Й сама битва трактується як татарський наїзд на ляхів, у якому брали участь козаки. До речі, в такому ж ключі трактують ці події кримсько-татарські джерела.

Є в пісні певний натяк на причини Хмельниччини. Там не говориться про якісь кривди православних, не йдеться, за великим рахунком, і про причини соціального характеру. Виявляється, що головна образа козаків полягала в тому, що ляхи зв’язалися із євреями:

«Миліш вам жиди-збойці, Ніж запорожці-молойці».

Через цю «милість» з євреями поляки якраз й отримали наїзд татар та козаків Хмельницького:

«Хоть же маєте кримчухи, Дайте їм тепер кожухи. Отже, Хмельницький може — Поможи йому, Боже, Тих куроїдів бити, Як жидів не живити».

Антиюдейські настрої, як бачимо, в той час мали поширення в Україні. З часом з’явилася низка українських фольклорних творів, де мова велася про кривди, які заподіяли євреї українцям[26].

Завершується пісня кпинами над боягузтвом ляхів та прославлянням молодецтва козаків і татар:

«Юж утікають з валів,