Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"
- Жанр: Наука, Освіта
- Автор: Петро Кралюк
Петро Кралюк (нар. 1958 р.) — доктор філософських наук, професор, перший проректор Національного університету «Острозька академія». Є автором численних робіт з історії культури України, зокрема її філософської думки. Створив власну концепцію історії філософії України, яка різниться від загальноприйнятої. Відомий також своєю історичною публіцистикою на шпальтах газет «День», «Дзеркало тижня» та сайті радіо «Свобода». Його перу належить низка книг («Шестиднев», «Лицар і смерть», «Діоптра», «Віднайдення раю», «Козацька міфологія України: творці та епігони»), де він подає дещо незвичний погляд на роль елітарних верств та козацтва в історії України.
У цій книзі йдеться про гетьмана Богдана-Зіновія Хмельницького. Але це не є традиційна біографія. Автор у першій частині говорить про те, як образ цього козацького ватажка трактувався в українській, польській, російській, єврейській, турецькій і татарській культурах. Показано, як відбувалася міфологізація цього історичного діяча. Друга частина книги — спроба подати неміфологізовану біографію Хмельницького, відобразити його діяльність як у широкому геополітичному контексті, так і в контексті подій на українських землях першої половини й середини XVII ст. Також розглядається питання про те, які реальні наслідки мала Хмельниччина для українських земель і для Європи загалом.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Петро Кралюк
Богдан Хмельницький
легенда і людина
Вступ
Білих і пухнастих героїв не буває. Зокрема — національних.
Історичний діяч, котрий отримав статус героя національного, як правило, визволяє свій народ, веде його від перемоги до перемоги, водночас поборюючи ворогів. Принаймні саме таким він постає в національній міфології.
Але ж вороги — теж люди. І мають думку свою. І, звісно, ця думка не буде позитивною щодо чужого національного героя, який їх поборював. Радше, навпаки.
Богдан Хмельницький
Окрім того, щоб діячу стати національним героєм, необхідно змобілізувати маси на певний чин. А це річ складна. Не всі «свої» хочуть цієї мобілізації — з різних причин. Хтось не проти сам посісти місце провідника нації. Тобто існує внутрішня конкуренція. Й часто вона дуже жорстка. Хтось не бачить сенсу в діях національного героя, поступаючи за принципом «моя хата з краю». А хтось просто лінується. Люди ж є різні.
І ту різноту національному лідеру треба звести в одно. Нелегка то справа. Когось зі «своїх» треба й через коліно ламати. А когось і на той світ спроваджувати.
Нації без крові не будуються. А національні герої — не люди в білих рукавичках. І на руках їхніх, як правило, вистачає крові — не лише чужої, а й крові «своїх».
Здійснювати виправдання діянь національного героя чи, навпаки, його осуд є справою малопожиточною. Герой, опинившись у певних обставинах, будучи винесеним на «вершину історії», значною мірою залежить від цих обставин.
Інше питання, чому він опинився на цій «вершині» — чи хотів цього, чи так склалося. Найчастіше — і хотів, і склалося. Хтось здатний реалізувати свій історичний шанс, хтось — ні. Той, хто став національним героєм, звісно, свій шанс реалізував. І вже через те заслуговує на увагу й... повагу.
Будучи на «вершині історії», герой все ж мусить діяти в певних межах. Як він використовує ці межі — залежить від нього. Тут спрацьовують різні чинники — походження героя, його родові й кланові зв’язки, освіта й виховання, рівень культури, оточення, тобто коло друзів, соратників, знайомих. Певну роль відіграють і особисті якості, пов’язані з психологічними особливостями людини.
Якщо й аналізувати діяння національного героя, то хіба що в межах можливого. Звісно, можна розмірковувати на тему, що герой міг би поступити не так, як він поступив. І тоді б... Але це вже альтернативна історія.
Однак певний сенс у таких розмірковуваннях є. Вони допомагають зрозуміти, де наші предки допустили помилки і як можна було б їх уникнути. Принаймні такий аналіз допоміг би не допускати помилок минулого сьогодні. Водночас розгляд позитивних сторін у діяннях національних героїв міг би слугувати для нас прикладом і дороговказом.
Коли маємо відносно незаангажований аналіз діянь предків-героїв, тоді й можемо вести мову про історію не як про інструмент державної пропаганди (чим найчастіше вона і є!), а як про навчительку життя.
Є ще питання, як оцінювати дії національного героя з позиції довготривалої історичної перспективи. Що дали вони народові? Куди його повели? Яке місце завдяки цим діянням, зміг посісти народ серед інших народів? Чи зміг стати на шлях розвитку? Чи, навпаки, деградував.
Треба враховувати й те, що зі зміною поколінь змінюється бачення людей, у т. ч. й історичного минулого. Те, що вчора видавалося добром, сьогодні не обов’язково таким є.
У шерензі українських національних героїв (принаймні на день сьогоднішній) Богдан Хмельницький займає якщо не перше, то одне з перших місць. Його ім’я обросло численними легендами. Іноді навіть важко сказати, де тут закінчується правда й починається вигадка.
Про Хмельницького багато написано — і творів художніх, і наукових. Це й твори «давні», з XVII–XVIII ст., про які переважно знають хіба що фахові історики й літературознавці, й твори більш сучасні, відомі відносно широкому загалу.
Якщо вести мову про українську літературу, то на увагу, безперечно, заслуговує монографія Миколи Костомарова «Богдан Хмельницький»[1] — твір, який балансує між текстом художнім та науковим. Це була чи не найкраща розвідка цього автора, яка справила помітний вплив на творення позитивного образу Хмельницького в очах українофілів другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Книга перевидавалася й у порівняно недавні часи — і в Україні, і в Росії. Отже, й далі продовжує справляти свій вплив.
Михайло Грушевський присвятив особі й діянням Хмельницького другу частину VIII і увесь IX том своєї знаменитої «Історії України-Руси»[2]. Ні одному українському діячу він не приділив так багато уваги в своєму гранд-наративі, як «батькові Хмелеві». Історик вважав (і не безпідставно), що Хмельниччина помітно вплинула на розвиток України, змінила її історію.
Проспер Меріме
В українській історіографії існує чимало розвідок, які розповідають про діяння Хмельницького або мають стосунок до цієї теми. Те саме можна сказати про історіографію польську й російську. Є відповідні роботи і в історіографіях західноєвропейських, зокрема німецькій та французькій. Особливо в останній повезло Хмельницькому. Навіть відомий французький письменник ХІХ ст. Проспер Меріме присвятив Хмельницькому цілу книгу[3]. Ця праця спершу публікувалася в науковому часописі «Журналь де Саван» (№ 5–8 за 1863 рік), але швидко набула такої популярності у Франції, що витримала за рік 4 перевидання[4]. Варто відзначити, що відомий французький письменник дав надзвичайно високу оцінку Хмельницькому. «Обраний поводирем малого народу, — писав Меріме, — оточений могутніми сусідами, той чоловік присвятив усе своє життя боротьбі за його незалежність. Він спритно сіяв розбрат у стані ворогів, зміцнював єдність керованих ним полків, був безстрашним воїном, глибокодумним політиком, розважним при перемогах, стійким і непохитним при невдачах. Щоб здобути європейське визнання, Хмельницькому забракло хіба що більш цивілізованого народу...»[5]
Хмельницький став героєм численних художніх творів у літературі українській. Це — монументальна трилогія Михайла Старицького «Богдан Хмельницький». Той же автор написав драму з аналогічною назвою. Авторами художніх творів про славнозвісного козацького гетьмана є Юрій Косач, Іван Ле, Натан Рибак, Павло Загребельний, Ліна Костенко тощо.
Доволі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк», після закриття браузера.
