Читати книгу - "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"

дьюті-фрі. Тепер гобліни спускали­ся. Чоботи і рукавиці торохтіли по неробочому еска­латору. Один так поспішав, що навіть загубив свій шолом. Був він завеликий для гобліна, понад метр на зріст. Очі без повік закотилися під лоба від паніки, роздвоєний язик раз у раз вискакував із рота, щоб зволожити зіниці.

Капітан Шорт на бігу зробила кілька пострілів. Один зачепив спину найближчого гобліна. Холлі мало не завила від розчарування. Дуже далеко від нервового центру. Так не мало бути. Усе через цей костюм. Він проводив заряди «Нейтрино». Заряд розподілився по матеріалу костюма, немов брижі на воді. Гоблін підстрибнув на добрі два метри і непри­томний упав біля підніжжя ескалатора. Візок ли­шився без догляду, покотився і врізався в стрічку конвеєра. Звідти викотилися кілька сотень малень­ких циліндричних штучок і розлетілися вусібіч.

Гоблін номер два випустив із десяток куль у бік Холлі. Промахнувся. Частково через те, що руки в нього тремтіли від напруги. А частково і тому, що постріли з коліна є влучними лише в кіно. Холлі спробувала зробити знімок зброї за допомогою ка­мери шолома, щоб пропустити через комп’ютер, але рівень вібрації був дуже високий.

Погоня тривала. Вони пробігли повз трубопровід і опинилися в залі відправлення. Холлі з подивом почула гудіння докових комп’ютерів. Тут не мало бути електрики. Офіцери ЛЕП уже давно демонтува­ли генератори. Навіщо тут струм?

Відповідь вона вже знала. Струм потрібен, щоб працювали монорельсові підйомники і панель контролю. Підозри ствердилися, коли вона увійшла до ангара. Гобліни збудували транспортер!

Неймовірно. Гоблінівського мозку ледь вистачи­ло би, щоб увімкнути десятивольтову лампочку. Як же вони змогли збудувати транспортер? Так, він сто­яв собі в доці. В будь-якому пункті прийому мета­левого брухту просто жахнулися б, коли б його по­бачили. Найновішій деталі було не менше десяти років, а корпус нагадував клаптеву ковдру, що три­малася завдяки заклепкам і болтам.

Холлі мало не зупинилася, але опанувала себе і продовжила переслідування. Гоблін затримався, щоб узяти з вантажного відсіку крила. Можна було б вистрілити, але ризик був дуже великим. Вона б не здивувалася, якби батарея транспортера була захи­щена лише одним шаром свинцю.

Гоблін скористався паузою і кинувся вниз по ту­нелю. Монорельс тягнувся вздовж скелястої стіни

аж до масивного підйомника. Підйомник — одна з багатьох природних шахт, що поєднують кору зем­лі з мантією. Потоки магми від розтопленого ядра планети вириваються через такі шахти на поверхню з нерегулярною частотою. Якби не це, земля розле­тілась би на шматочки ще багато еонів тому. ЛЕП вирішили скористатися такими шахтами, щоб під­німатися на поверхню. В разі необхідності офіцери Рекону піднімалися на магмових потоках у титано­вих яйцеподібних транспортерах. Для неквапливих подорожей у багатьох куточках світу існували під­йомники на повітряних подушках.

Холлі побігла повільніше. Гоблінові не було куди дітися. Хіба що він збирався летіти шахтою, а таких божевільних іще не зустрічалося. Усе, що потрапляє до магми, підсмажується на субатомному рівні.

Попереду вигнувся аркою вхід до підйомника. Масивний, оточений обвугленим камінням.

Холлі ввімкнула гучномовець на шоломі.

— Ти далеко зайшов, — крикнула вона, намагаю­чись перекричати завивання вітру. — Здавайся. Без науки ти в підйомник не полізеш.

Наукою в ЛЕП називали технічну інформацію. В даному випадку наукою були розраховані вивержен­ня магми. З точністю до десятої долі секунди. Загалом.

Гоблін підняв дивну гвинтівку і цього разу при­цілився. Він натиснув на курок, але, куди б він там не цілився, нічого не сталося.

— Така вже проблема з тією неядерною зброєю. Може скінчитися заряд, — пожартувала Холлі, до­тримуючись традиції підколоти ворога, навіть якщо коліна тремтіли.

Цього разу гоблін перевів гвинтівку в напрямку Холлі. Пролунав постріл, куля не долетіла лише на п’ять метрів. Член тріади скористався моментом і пристебнув крила. Стара модель — роторний дви­гун, зламаний глушник. Тунель наповнився гудін­ням мотора.

Інше гудіння пролунало поза крилами. І Холлі була добре з ним знайома після тисячі подорожей підйомником. Підходила магма.

Холлі гарячково думала. Якщо гоблінам якось удалося підключити термінал до джерела живлення, то всі засоби безпеки будуть активовані. У тому чис­лі...

Капітан Шорт розвернулася, але двері вже зачи­нялися. Термосенсори в підйомнику активували жа­ротривкі бар’єри. Коли підходила магма, сталеві две­рі завтовшки в два метри відділяли доступ до тунелю від решти терміналу. Вони в пастці. І наближається вогненний стовп магми. Не те щоб магма могла їх убити — бризки до них навіть не долетіли б. А от сухе повітря перетворило б їх на сухе листя.

Гоблін стояв біля самого тунелю і, схоже, не підо­зрював про виверження. 1 Холлі зрозуміла, що то не божевілля штовхає його в шахту. Він просто дурний.

Помахавши їй ручкою, гоблін стрибнув у шахту і зник із виду. Не дуже надовго. Семиметровий стовп вируючої лави підхопив його, немов змія, що довго чекала на жертву, і поглинув.

Холлі не стала гаяти часу на скорботу. їй і своїх проблем вистачало. Комбінезони ЛЕП мали спеці­альні термальні спіралі, що відводили надмірне теп­ло, але їх не вистачить. Через кілька секунд сюди накотить хвиля сухого розжареного повітря, і тем­пература підскочить так, що стіни потріскаються.

Холлі глянула вгору. На стелі досі висіли давні баки охолодження. Вона виставила свій бластер на максимальну потужність і вистрілила по баках. Часу на ніжності не було.

Баки хрумкнули і полопалися, відригнули кислот­ним повітрям і слабенькими цівочками охолоджую­чої рідини. Дарма. За кілька століть звідти, мабуть, все повитікало, а гобліни навіть не додумалися їх за­мінити. Один бак лишився цілим. Чорний довгастий контейнер виділявся серед звичних зелених моделей ЛЕП. Холлі стала прямо під ним і вистрілила.

На її голову вилилося три тисячі галонів охоло­джувача. Саме тієї миті, коли хвиля розпеченого по­вітря вирвалася із шахти. Дивне відчуття, коли тебе заморожують і піджарюють одночасно. Холлі відчу­ла, як на плечах надулися пузирі й одразу ж полопа­лися під тиском води. Капітан Шорт впала на коліна, у легенях забракло повітря. Але вдихнути вона не

могла. Не зараз. Вона навіть руки не могла підняти, щоб увімкнути подачу кисню через шолом.

Минула ціла вічність, поки не затих гуркіт. Холлі розплющила очі й побачила, що тунель заповнила пара. Вона активувала протитуманні ліхтарі на шо­ломі та підвелася з колін. Вода просто скотилася зі спеціального покриття комбінезона. Холлі підняла візор шолома і глибоко вдихнула. Повітря іще теп­леньке, але дихати можна.

За спиною відчинилися двері, і на порозі з’явився капітан Трабл Кельп. За ним маячила команда швид­кого реагування ЛЕП.

— Чудовий маневр, капітане.

Холлі не відповіла — роздивлялася зброю, що ли­шилася від спаленого гобліна. Та ще гвинтівочка. Майже