Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ПАТО: Це правда!
МОРІН: Чого ж ми за ці двадцять років майже не спілкувалися?
ПАТО: Бо я ніяк не міг набратися відваги.
МОРІН (усміхаючись): Ох ти й балабол!
Пато всміхається. Морін приносить чай і сідає.
ПАТО: Не знаю, Морін. Не знаю.
МОРІН: Що ти не знаєш?
ПАТО: Чого я з тобою не спілкувався, чи чого не кликав зустрічатися. У такому дусі. Не знаю. А ще я мушу по кілька місяців стирчати в тому гадючнику — це теж не сприяло.
МОРІН: В Англії? Тобі там так не подобається?
Пауза.
ПАТО: Усе гроші. (Пауза.) У вівторок знову їду.
МОРІН: У вівторок? У цей вівторок?
ПАТО: Ага. (Пауза.) Я приїжджав тільки американців побачити. Привітатися й попрощатися. Запасу часу немає зовсім.
МОРІН: Це Ірландія. Завжди хтось від’їжджає.
ПАТО: Завжди дорога.
МОРІН: Погано.
ПАТО: А що можна вдіяти?
МОРІН: Лишитися?
Пауза.
ПАТО: Я питаю себе — якби в Лінані була добра робота, чи лишився б я в Лінані? Тут ніколи не буде доброї роботи, але я питаю гіпотетично. Чи навіть якби була погана робота. Будь-яка робота. І коли я гарую в Лондоні, під дощем, як худоба, а молоді пацани ріжуться в карти й бухають до ригачки, і падають спати на всцяні матраци, і робити більше ні́чого, крім витріщатися на годинник... Коли я там, я, звісно, хочу сюди. Хто не хотів би? Та коли я тут, я... Я не хочу бути там, ну його. Але й тут я не хочу бути.
МОРІН: А чого, Пато?
ПАТО: Я не можу точно сказати, чого. (Пауза.) Звісно, тут гарно, це й дурному видно. Гори, скрізь зелено, люди розмовляють. Але коли всі про всіх усе знають... Хтозна. (Пауза.) Тут чиюсь корову вдариш, і хазяїн двадцять років на тебе ображатиметься.
МОРІН: Це правда.
ПАТО: Отож. В Англії всім байдуже, живий ти чи вмер. І, дивно, але загалом це непогано. Часом це просто... а, я не знаю.
Пауза.
МОРІН: Пато, як думаєш, ти коли-небудь десь осядеш? Може, як оженишся.
ПАТО (зі смішком): «Як оженюся...»
МОРІН: Урешті-решт обов’язково оженишся. Хіба ти не хочеш?
ПАТО: Не скажу, що дуже цим заморочуюся.
МОРІН: Аякже, у тебе скрізь коханок штабелями, можна не заморочуватися.
ПАТО: Нема в мене жінок штабелями.
МОРІН: Ну, одна-дві точно є.
ПАТО: Одна-дві, може, і є. З одною оце якраз балакаю.
МОРІН: Що, зі мною? От базікало.
ПАТО: Це правда. (Пауза.) Звісно, я не...
Пауза.
МОРІН: Що «не»?
Пауза. Пато знизує плечима й сумно хитає головою. По радіо починається пісня — «The Spinning Wheel», співає Делія Мерфі[7].
МОРІН: Мати любить цю пісню. Це Делія Мерфі.
ПАТО: Аж мороз по спині від цієї пісні.
МОРІН: Справді мороз по спині.
ПАТО: Це в неї голос так проймає. Мене ця пісня завжди лякала, як я ще був молодий. Співає, наче вовкулака. (Пауза.) Там бабуся наприкінці вмирає, чи просто засинає?
МОРІН: Думаю, просто засинає.
ПАТО: Ага...
Пауза.
МОРІН: А двоє йдуть полями, узявшись за руки.
ПАТО: Ага.
МОРІН: У місячному сяйві.
ПАТО (киває): Тепер таких пісень уже не пишуть. Слава Богу.
Морін сміється.
ПАТО: А хороший був вечір, скажи, Морін?
МОРІН: Хороший.
ПАТО: Ми добре їх провели?
МОРІН: Добре провели, добре.
ПАТО: Усі ридали.
МОРІН: Еге ж.
ПАТО: Га?
МОРІН: Еге ж.
ПАТО: Це точно. Це точно.
Пауза.
МОРІН: То хто була та американка, яку твої руки обмацували?
ПАТО (сміючись): Ой, перестань, яке «руки обмацували». Я її ледь торкнувся.
МОРІН: Хо-хо!
ПАТО: Здається, троюрідна кузина мого дядька. Долорес якось там. Гілі чи Гулі. Гілі. Теж у Бостоні живе.
МОРІН: Це ж незаконно, якщо вона твоя родичка.
ПАТО: Яке незаконно, вона ж не моя троюрідна кузина, що тут незаконного? Не можна торкатися цицьок троюрідної кузини, чи що?
МОРІН: Не можна!
ПАТО: Нічого про це не знаю. Мушу порадитися з адвокатом. А то наступного разу мене заарештують. Хоча в мене є аргумент на захист. У неї крихти були на блузці, я їх змітав.
МОРІН: Комусь іншому розказуй про крихти, Пато Дулі!
ПАТО: Це правда! (Чуттєва пауза. Нервово.) Отак це було...
Пато поволі простягає руку й делікатно змітає уявні крихти, потім поступово починає пестити перса Морін. Вона в цей час гладить його руку, потім помалу встає, сідає йому на коліна й гладить його по голові, поки він її мацає.
МОРІН: Вона красивіша за мене.
ПАТО: Ти красива.
МОРІН: Вона красивіша.
ПАТО: Ти мені подобаєшся.
МОРІН: У тебе сині очі.
ПАТО: Та сині.
МОРІН: Залишайся в мене на ніч.
ПАТО: Морін, ну, я не знаю.
МОРІН: Лишайся. До ранку.
Пауза.
ПАТО: А мати спить?
МОРІН: Мені все одно, спить вона чи не спить. (Пауза.) Нижче руку.
Пато легенько опускає руку нижче.
МОРІН: Ще нижче... Нижче...
Його рука опускається до промежини. Вона закидає голову назад. Пісня по радіо закінчується.
Затемнення.
Картина четверта
Ранок. Чорна сукня Морін лежить на столі. З коридору входить Меґ, несучи нічний горщик з сечею. Вона виливає його вміст у раковину, потім виносить горщик назад у коридор і за мить повертається, витираючи руки краєм нічної сорочки. Вона помічає чорну сукню й піднімає її зі зневагою.
МЕҐ: Сорок фунтів за це куце плаття? Куце та й годі. Ще й валяється тут.
Вона кидає сукню в дальній куток, повертається на кухню і вмикає чайник, при цьому голосно говорить, щоб розбудити Морін.
МЕҐ: Я вранці повинна поснідати, і не має значення, коли ти вночі припленталася додому у своєму платті. (Тихо.) Таки дурнувате плаття. (Голосно.) Ти б уже йшла до кінця — ходила взагалі без плаття. Щоб усі тебе помітили! (Тихо.) Хропе, аж перекидається. Стара людина мусить сама собі робити «Комплен», не кажу вже про вівсянку. Я сама вівсянки не варитиму, так тобі й кажу. Я боюся. Ти мене кашу варити не примусиш. Е ні. Я каші не варитиму, і не надійся.
Пато входить з коридору, заправляє сорочку в штани.
ПАТО: Доброго ранку, пані.
Меґ перелякалась, дивиться на Пато приголомшено.
МЕҐ: Доброго ранку.
ПАТО: Вівсянки хочете?
МЕҐ: Хочу.
ПАТО: Я можу вам зварити, якщо хочете.
МЕҐ: Ага.
ПАТО: А ви поки відпочиньте.
Меґ сідає в крісло-гойдалку й не зводить очей з Пато, поки той варить їй вівсянку.
ПАТО: Я тисячу разів варив братові вівсянку перед школою, тому я вмію. (Пауза.) Ви вчора не змогли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах», після закриття браузера.