Читати книгу - "Помаранчевий сад, Ларрі Трамблі"

своєї матері й не знатиму своєї країни. Але на мене звернув увагу Сулайєд. Якось він заговорив до мене. Сказав мені: «Я знаю твого батька, я ходжу ремонтувати взуття до його майстерні. Камаль гарний майстер. Він добре працює. І править справедливу ціну за свою працю. Але він нещасний чоловік. А ти, його син, нещасніший за нього. Галіме, просто промовляти ім’я Бога недостатньо. Я слідкував за тобою під час молитви. Де твоя наснага? Навіщо ставати на коліна поміж твоїх братів і благати іменем Бога? Твій рот такий же порожній, як і твоє серце. Кому потрібне твоє горе, Галіме? Скажи, що може вирости із твоїх скарг? Тобі вже п’ятнадцять, а ти досі нічого не зробив у житті з того, про що говорить Бог. Як на мене, ти не кращий за наших ворогів. Твоя м’якотілість робить нас слабшими і ганьбить нас. Де твій гнів? Я не чую його. Послухай мене, Галіме: наші вороги — собаки. Думаєш, вони схожі на нас, бо в них людські обличчя? Це ілюзія. Поглянь на них очима своїх предків, і побачиш, що таке насправді їхні обличчя. Вони — наша смерть. В одному-єдиному ворожому обличчі ти можеш побачити наше тисячоразове знищення. Ніколи не забувай: кожна крапля твоєї крові в тисячу разів цінніша, ніж тисяча їхніх облич».

Коли Сулайєд повернувся з поясом, в ночі запанувала тиша», — наостанок сказав Загед своїм синам, які слухали його, сидячи в непевній тіні помаранчів.

Вражені розповіддю батька, Амед і Азіз розуміли, що життя в помаранчевому саду ніколи вже не буде таким, як колись. Уже вдруге за останні кілька днів Загед говорив до них настільки серйозно — і це він, завжди скупий на слова. Він важко підвівся, запалив сигарету. Він палив повільно і з кожною затяжкою здавалося, що в його голові крутяться якісь важкі й болісні думки.

«Галім помре, — раптом повідомив Загед, ламаючи сигарету. — Опівдні, коли сонце сяятиме в зеніті, Галім помре».

Загед сів біля своїх хлопців, і вони утрьох мовчки чекали, коли сонце стане просто над їхніми головами. Опівдні Загед звелів синам подивитися на сонце. Вони так і зробили. Їхні очі примружилися. Та вони спромоглися тримати їх розплющеними. Очі наповнилися слізьми. Батько дивився на сонце довше за них.

«Галім тепер біля сонця».

— Чому, — запитав Азіз.

— Одягнуті собаки. Наші вороги — одягнуті собаки. Вони оточують нас. На півдні вони закрили наші міста кам’яними стінами. Туди й пішов Галім. Він перейшов через кордон. Сулайєд пояснив йому, як краще це зробити. Він пройшов через таємний тунель. А потім він зайшов у переповнений автобус. Опівдні він підірвав себе.

— Але як?

— За допомогою пояса з вибухівкою, Азізе.

— Як той, що ми бачили?

— Так, Амеде, як той, що ви бачили у мішку. Послухайте мене, Сулайєд перш ніж піти, підійшов до мене і прошепотів дещо мені на вухо. Він сказав: «У тебе двоє синів. Вони народилися біля підніжжя гори, яка закриває нашу країну з півночі. Мало хто знає таємниці цієї гори краще за твоїх малих синів. Хіба вони не знайшли способу потрапити на той бік? Вони бували там, авжеж? Ти питаєш себе, звідки я це знаю. Мені сказав Галім. А твої сини самі розказали Галіму».

Кажучи це, Загед раптом схопив своїх хлопців за шиї. Він тримав Амеда правицею, а Азіза лівицею. Він відірвав їх від землі. Він був як навіжений. Амеду й Азізу здавалося, що земля затрусилася, що помаранчі тисячами падають з гілок.

«То це правда? — закричав батько. — Що ви розказали Галіму? То що ви сказали тому хлопцю, який щойно підірвав себе?»

Амед і Азіз, не в змозі й слова вимовити, заплакали.

Того вечора Загед зайшов до їхньої кімнати. Вони вже лягли спати. Він схилився над ними. В сутінках його тіло видавалося безформною масою. Він говорив дуже тихо. Запитав, чи вони сплять. Хлопці не відповіли. Але вони не спали. Загед зашепотів далі.

«Мої маленькі чоловіки, — сказав він, — тільки Богу відомо, що діється в моєму серці. І ви теж знаєте. Ви завжди були моєю гордістю. Ви мої відважні сини. Коли бомба поцілила будинок дідуся й бабуся, ви поводилися мужньо. Ваша мати дуже пишається вами. Але вона не хоче розуміти, що відбувається в нашій країні. Не хоче помічати тих небезпек, які на нас чигають. Вона дуже нещасна. Вона не попрощалася з Сулайєдом, коли він ішов. Він впливова людина. Вона зневажила його. Не треба було їй так чинити. Сулайєд іще повернеться, розумієте, він повернеться, щоб говорити з вами. А зараз спіть».

Він поцілував в чоло Амеда. А потім Азіза, як колись в лікарні. Коли він пішов, у кімнаті залишився його запах.

Загед мав рацію. Сулайєд повернувся дуже скоро. Амед відразу впізнав шум джипа. Він вибіг з будинку. Сулайєд дав йому знак підійти. Цього разу він був сам. Він спитав:

— Ти Амед чи Азіз?

— Я Амед.

— Добре, Амеде, піди поклич свого брата Азіза. Я хочу говорити з вами обома.

Амед повернувся до будинку. Азіз іще не вставав. Мати дала йому поспати, бо він хворів. Амед потряс його: «Швидше, одягайся. Приїхав Сулайєд. Він хоче говорити з нами».

Азіз широко розплющив очі, здивовано піднявши брови. Він нагадував маленьку собачку.

— Ти чув, що я сказав? Рухай кінцівками! Я чекаю внизу.

— Зараз, — сонно промимрив брат.

За кілька хвилин Амед і Азіз піідйшли до джипа, сповнені сум’яття і недовіри.

«Чого ви чекаєте, сідайте, —запросив їх Сулайєд з усмішкою на вустах. — Не бійтесь, я вас не з’їм».

Він переклав свій пістолет-кулемет назад, щоб звільнити місце поруч із собою. Коли джип рушив, Амед помітив у помаранчевому саду батька. Той підійшов до дороги й не зводив очей із джипа, що віддалявся.

Сулайєд їхав швидко. Хлопцям це подобалося. Азіз сидів між Сулайєдом і своїм братом. Усі мовчали. Вони з’їхали з дороги на ґрунтівку, яка вела до гори. Посвистував вітер. Здійнята пилюка щипала очі. Хлопці помітили труп якоїсь тварини. Сулайєд знизав плечима. Кілька хвилин по тому джип різко зупинився. Далі їхати він не міг. Гора височіла перед ними, закриваючи обрій своєю синюватою масою. Сулайєд вийшов з джипа. Він ступив кілька кроків.

«Що він робить?» —тихенько спитав брата Амед .

Раптом вони почули дзюрчання води. Азів, гамуючи сміх, сказав: «Він спорожняє свого міхура».

За деякий час, який видався їм дуже довгим, Сулайєд повернувся і сів у джип. Він запалив цигарку. Зробив велику затяжку