Читати книгу - "Офіцер із Стрийського парку"

– Даруйте, що потурбував вас тут, пане Кошовий. Але вас простіше застати в конторі, ніж удома. Й потім, говорити про певні речі з пані Магдою навряд чи доцільно.

– Вам ні про що не вдасться переговорити з пані Магдою, – відрізав Клим. – Вона буває вдома ще рідше, ніж я. Часом навіть ночує в лікарні. Коли приходить з ночі, то спить майже весь день.

– Та я й не хочу її турбувати.

– Ви добре прийшли. Поки тут не почався звичний уже Содом із Гоморрою, прошу сідати. Кави?

– З задоволенням.

Клим схрестив погляд із Шацьким. Зварено було на дві чашечки, тож комусь із них доведеться терпіти. Швидко прийнявши рішення, Кошовий як гостинний господар налив спершу Йозефу, потім – Зінгеру, а сам примостився за столом і закурив.

За сигарами сумував досі, і час від часу випадала нагода роздобути щось добре. Проте французькі «Gauloises» все одно продавалися вільніше, тож Клим остаточно покінчив з останньою довоєнною примхою, вдовольняючись міцним ядучим народним куривом замість духмяного аристократичного. До одягу так само почав ставитися легше. Після кількарічного періоду відмови від гоління знову старанно вишкрібав щоки й підборіддя, волосся Магда взялася підстригати йому при потребі сама, а вуса лишив густими, лиш підрізав манікюрними ножицями.

Лиш вони тепер нагадували сорокарічному Кошовому того, кого побачив у дзеркалі ванної кімнати десять років тому, коли вперше переступив поріг квартири на Личаківській, де жив досі.

– Нам заважатимуть, може, навіть дуже скоро. Тож давайте без ваших звичних передмов, – сказав, пустивши дим під стелю. – Мені цікаво й приємно поговорити з вами, пане Зінгере, за інших обставин. Та маєте розуміти…

– Ой, пане Кошовий, передмову говорите саме ви! – пурхнув той, пошукав, куди сісти, примостився на рипучому віденському стільці й вільною від кави рукою зняв капелюха, відкривши очам ярмулку, схожу на чернечу тонзуру. – Ми давно знаємо один про одного, що ділові люди. Тож я з діловою пропозицією.

– Навряд чи зараз зможу допомогти в справах. Але дякую за довіру. Кажіть.

Ковтнувши кави, Зінгер зиркнув на Шацького.

– Заважаю? – спитав Йозеф.

– Та будьте вже, куди від вас дітися. Я й забув, що ви, пане Шацький, причетні до всього у Львові.

– То колись, пане Зінгере, половина Львова знала Шацького, іншу половину знав він.

– Та не прибідняйтеся. Свій знаменитий ніс досі тримаєте по вітру.

– Ми тут обговорюємо ніс Шацького? – манера домовласника ходити колами дратувала Клима постійно.

– Все-все, перепрошую шановне панство, – Зінгер зробив ще ковток. – Нема в мене секретів. Я, ви знаєте, людина пряма. І кажу прямо: не маю зиску від пожильців.

Клим закашлявся, поперхнувшись димом.

– Нічого нового. Світ міняється – ви ні. Про те, що не є пожильцем вашої мрії, чую стільки, скільки орендую апартаменти.

– Ви заборгували мені багато.

– Коли є нагода, я все покриваю.

– Не все.

– Гаразд, частково. Що можу.

Обережно примостивши каву на коліні, Зінгер примостив капелюха на друге, витягнув з кишені пальта хустку, витер спітніле чоло.

– Дива трапляються, пане Кошовий. Весь цей час ви були чи не найгіршим моїм пожильцем. Згоден, так було не завжди. Ви переживали кращі часи, тоді надходження від вас ставали регулярними, я не нагадував вам, не набридав. Ви також не можете закинути, що я терпів тривалі затримки й виявляв небачену толерантність.

– Таку вже й небачену… Але гаразд, так. Згоден. До чого ви ведете?

– До дива, прошу пана. Виявляється, той, кого я вважав найгіршим, сьогодні чи не найкращий, найсумлінніший. Ви хоча б не забуваєте про борги й не так давно сплатили за те, що мали весною. Інші ваші сусіди саботують. Частина, як ви знаєте, розбіглася ще на початку війни. Ті, хто лишився, тепер втратили службу, поволі розпродали все й залишки хочуть витратити, тікаючи до Відня, Парижа, Берліна, Праги, хто куди.

– Не від гарного життя.

– Я не дорікаю, пане Кошовий. Бо сам хочу тікати. Назвав би це від’їздом, зміною місця, еміграцією… Та давайте вже говорити, як є.

Кошовий і Шацький перезирнулися.

– То матимемо іншого домовласника?

– О! – Зінгер багатозначно підніс пальця вгору, одним ковтком допив каву. – Про це я й хочу поговорити.

– До чого тут я? Хочете продати мені вашу справу?

– Ви не купите, – гмикнув Зінгер. – Але маєте всі можливості допомогти мені знайти гарного покупця.

Шацький поцмокав губами, та промовчав.

– Звідки я вам його візьму? – щиро здивувався Клим. – Я не фокусник, не витягатиму живого кроля з порожнього циліндра. Ви взагалі перебільшуєте мої дуже скромні можливості.

– Отут буду сперечатися, – Зінгер знову витер лице й лоба. – У Львові тільки й чути про неабияку активність вашої української громади. У вас гарні стосунки з усіма гілками влади. Та ви й не від того, аби цю владу перебрати, бодай частину. Тож вплив маєте. Де вплив, там вигідні знайомства. Невже ніхто не захоче отримати прибутковий будинок у центральній частині Львова?

– Ви ж щойно сказали – прибутків там нема.

– Та будуть! – вигукнув Зінгер. – Мудра людина мала б відчути свою вигоду! Війна йде до кінця, пане Кошовий! Я ж читаю в газетах про мирні угоди! Всі почали домовлятися з усіма! Львів за таких умов скоро поверне собі статус, який мав. А то й підвищить його!

– Ваші б слова та Бог почув, – гмикнув Клим. – Але чому ж, коли перспективи блискучі, ви не хочете дочекатися благословенних часів?

– Пані Зінгерова хворіє, – просто відповів він. – Хочу вивезти її звідси на лікування. Подалі від тутешніх злиднів. Для цього, самі знаєте, потрібні гроші. Чималі.

– Чималих ви зараз не отримаєте.

– Згоден на будь-які! – тут же вигукнув він. – Звісно, в розумних межах, бо я не пляцки продаю. Пане Кошовий, ви ж раніше в цій конторі залагоджували такі справи. Маєте досвід та знайомства. Візьміться за це, знайдіть мені покупця! Не братиму з вас грошей, покладу комісійне. Не велике, але для нашого часу й те добре. Згодні?

– Звісно, – Клим не придумав, як відповісти, тому змушений був погодитись.

– Отже, по руках!

Задоволений Зінгер підвівся, тримаючи філіжанку в правиці, капелюха – лівицею. Акуратно поставив чашечку на підвіконня поруч із тацею, розвернувся до Йозефа:

– Пане Шацький, закликаю вас! Будете свідком нашої угоди!

– Е-е, чекайте! – Кошовий підхопився. – Шацький, ви свідок – ми не укладаємо зараз жодних угод!

– Та ви щойно дали згоду! Ви сказали – згоден!

– Я з вами погодився! Про інше ще треба говорити!

– Ви мені голову морочите, пане Кошовий!

Зінгер хотів викрикнути ще щось