Читати книгу - "Борислав сміється, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- І так, як ваш дім нині засновуєсь на підвалині з каменя і золота,- додав з другого боку також голосно шляхтич,- так най щастя і розцвіт вашого роду віднині основуєсь на щирій приязні і прихильності всіх людей.
Леон радісно стискав руки своїм гостя, радісно дякував їм за їх приязнь і услугу, радісно прирікав працювати надальше тільки в товаристві і для товариства,- а все-таки в серці його лежав ще холодний сумерк, крізь котрий грізно виднілися великі чорні краплі крові, мов живі залізні гвозді, пробиваючі і розточуючі незначно підвалини його щастя. Він чув з усіх слів своїх гостей якийсь холод, за котрим, бачилось, чатувала скрита глибоко в їх серцях зависть.
Між тим робітники під проводом будовничого замурували з усіх боків фундамент і виводили швидко стіну всередині прокопу. Вдарила перша година.
- Ну, досить, люди, на нині роботи! - крикнув Леон.- Треба й вам троха забавитись. Таких днів, як нинішній, в моїм житті небагато, най же і для вас він буде празником. Тут вам сейчас принесуть пива і закусок, а ви, майстер, уважайте на порядок!
- Добре, прошу пана!
- А вас, мої дорогі гості, прошу за собою. Фанні, дитинко, будь господинею і займися дамами! Прошу, прошу!
Гості, весело гуторячи, пішли поміж купами цегли, каміння та дерева до дощаної, вінцями та різнобарвними хоруговками устроєної буди на перекуску. Тільки рабин і школьники та деякі другі «хусити» пішли геть, не хотячи засідати при однім столі з «трефняками».
Поки в буді серед веселого гамору пани гостилися, робітники сиділи в широкім крузі під голим небом на камінні. Два помічники наливали пиво, другі два розносили різники хліба та сушену рибу. Однако робітники були якось дуже мовчазливі. Случай з Бенедьом щемів іще всім унутрі, ба і весь той дивний жидівський обряд закладин дуже їм не сподобався. Хто вигадав живу пташину замуровувати? Ніби то принесе щастя? А втім, може, й так… Адже добре то якийсь вигадав: «панам весілля, а курці смерть». А тут ще й ті робітники, що відносили Бенедя додому, повернули і стали розповідати, як стара Бенедьова мати перепудилась і заплакала тяженько, побачивши свого єдиного сина зомлілого, окровавленого. Зразу, бідачка, гадала, що вже по її синові, але коли їм удалося Бенедя протверезити, то так утішилася, мов дитина: заскакує коло нього, і цілує, і плаче, і йойкає, так що аж серце крається чоловікові.
- Знаєте що, хлопці,- озвався майстер,- треба би зробити яку складку та підрятувати бідних людей, бо заки він буде слабий та незарібний, то я й не знаю, з чого їм обоїм вижити. Адже стара іглою не занипає на тілько!
- Правда, правда! - закричали робітники з усіх боків.- Скоро по виплаті, то кождий по п’ять крейцарів, нам уйма невелика, а їм добро.
- Ну, а будовничий,- озвався котрийсь муляр,- він нічо не дасть? Адже ціле нещастя через него!
- Та й ще добре ще, що на тім сталося,- сказав другий.- Та то камінь міг і п’ятьом так само заїхати!
- Тре му казати, най також причиниться на бідного скаліченого.
- Але вже ви кажіть,- сказав майстер,- я не буду.
- Ну та що, скажемо ми, гуртом,- озвалися голоси.
Саме в тій хвилі вийшов будовничий з буди від гостей, щоб поглянути на робітників. Його лице вже налилось широким рум’янцем від випитого вина, а блискуча паличка дуже живо літала з одної руки до другої.
- А що, діти! - крикнув він, підходячи до кружка.
- Все добре, прошу пана,- відказав майстер.
- Ну, так ми ся й справуйте! - і хотів іти назад.
- Ми би до пана мали одну просьбу,- дався чути голос з-поміж робітників. Будовничий обернувся:
- До мене?
- Так,- загули гуртом усі.
- Ну, що ж такого?
- Щоби пан були ласкаві причинитися до складки на того помічника, що го нині підоймою пришибло.
Будовничий стояв, не кажучи нічого, тільки сильніший рум’янець почав виступати на його лице,- знак, що просьба робітників неприємно його діткнула.
- Я? - сказав він вкінці з проволоком.- А ви відки до мене з тою просьбою приходите? Хіба я тому винен, чи що?
- Та, прошу пана, і ми не винні, але здаєся нам, годиться і таки треба помочи бідному чоловікові. Він слабий, якийсь час не буде міг робити, треба ж єму й матері старій чимось дихати.
- Як хочете, то му помагайте, а я відки до того приходжу! Першому-ліпшому непотребові помагай!.. Ще чого не стало!..- Будовничий відвернувся гнівно і пустився йти назад, коли втім котрийсь з робітників, обурений такою бесідою, сказав голосно:
- Ади, який пан! А сам тому найбільше винен, що Бенедя скалічило! От коби єго було так парнуло, то, певне би-м, не пожалував не то п’ять, а й десять крейцарів на такого дідовода!..
- Що? - ревнув нараз з усеї сили будовничий і прискочив до сидячих робітників.- Хто се говорив?
Мовчанка.
- Хто се смів говорити? Га?
Ніхто й не писнув.
- Майстер, ви ту сиділи: хто се сказав? Говоріть, а ні, то вас нажену з роботи замість того урвителя!
Майстер поглянув довкола по робітниках і сказав спокійно:
- Я не знаю.
- Не знаєте? То я вас віднині не знаю ту на роботі. Проч!
- То я сказав! - відозвався один робітник, встаючи.- Я сказав і ще раз кажу, що-с дідовід, коли не хочеш на бідного робітника дати. А о твою роботу я не стою!..
Будовничий стояв, мов скажений, і з люті не міг до слова прийти. Робітник між тим узяв свій «вінкель», кельню та міру і, попрощавшися з товаришами, спокійною ходою пішов ід ринкові. Прочі робітники мовчали.
- Га, драби, лайдаки! - гримав будовничий.- О, або він сто́їть о роботу! Він би лиш лежав горі животом, як тота свиня в болоті. Але пождіть-но ви, навчу я вас порядку! Не такі у мене станете! А то урвителі!
І, ще весь телепаючись зі злості та кленучи всю «голоту», будовничий пішов
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борислав сміється, Франко І. Я.», після закриття браузера.