read-books.club » Детективи » Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович 📚 - Українською

Читати книгу - "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Довга ніч над Сунжею" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 36
Перейти на сторінку:
хвилі. — Вважається, що це близькі сусіди й чіпати їх небажано. Хай йому дідько, але ж це наша держава всетаки… і наша робота в тому й полягає, щоб боротися з чужими розвідками!

— Політика! — буркнув я. — Між іншим, хто такий Глобус?

– Їхній чоловік. Сорок два роки, журналіст, збирав інформацію для Моссаду й ЦРУ. На росіян працює вже два роки. Займається інформаційноаналітичною роботою, інколи — оперативною. Культурист. Кікбоксер. Досконало володіє бойовим самбо. Дуже підступний і небезпечний тип, — останнім часом винюхує інформацію про поставки зброї з України в Чечню.

— Чому його прозвали Глобусом?

— Наголо бриє череп. Менше клопоту на рингу, — од поту волосся злипається…

— Знаю, знаю… Хто їхній резидент в Україні?

Майор сумно посміхнувся.

— Цього не знаємо навіть ми. Хоча мусили б знати, певна річ!

— Як вийти на агентурну мережу?

— Корпункт. — Майор назвав редакцію відомої московської газети. — Туди стікається вся інформація про Україну. Але там пішаки, не варто й потикатися!..

— А куди ж потикатися?

— Фірма «Лотос». Експортімпорт, посередництво… насправді ж — агентурна точка. Такий собі підвал в Старому місті, ніякого вигляду, навіть вивіски нема… словом, конспірація. Але через них можна вхопитися за нитку. Між іншим, там часто буває Глобус.

— Всі співробітники фірми — люди СЗР?

Майор кивнув.

— До одного. Там тобі й оперативники, і банк інформації, — і зв'язок з посольством здійснюють через цю точку. Що ще?

— Резидент із дипломатів?

— Навіщо тобі резидент?! — стенув плечима майор. — Тобі потрібна агентура? Вийди на людей, котрі держать кілька ниток відразу — й знатимеш! В кожному місті є такий агент. Тут просто треба попрацювати: смикнеш «Лотос», а там підеш далі й далі…

— Гаразд, гаразд… — замислено буркнув я. — Ще одне: якась із наших спецслужб тримає контакт із росіянами?

— Взагалі, це довга історія… — Майор посмоктав цигарку й подивився у вікно. — Служба зовнішньої розвідки на сьогодні вистежує поставки зброї для Дудаєва зпоза меж Росії. Не секрет, звичайно, що транспорти зі зброєю надходять і з України, — чеченці тут держать поважні позиції в тіньовому бізнесі. Врешті, не мені про це тобі казати, сам знаєш… За непідтвердженими даними, такі контакти між спецслужбами існують. Хоча напевне ніхто нічого не може сказати, — все воно таємниця за сімома замками…

— Он воно що!.. — сказав я. — Ну добре… спасибі за консультацію!..

— Досьє на Глобуса можна роздобути, — подумавши, сказав майор. — І на керівника інформцентру в «Лотосі» теж. Можливо, я надішлю тобі їх електронною поштою… якщо роздобуду, звичайно!..

— Було б непогано!.. — буркнув я. — Із фотографіями цих типів, якщо вони у вас є!..

Чолов'яга одчинив двері й, ще раз озирнувшись, спритно виліз надвір.

— Глобус виконує особливі доручення, — сказав він, заглядаючи у вікно. — Твій колега, так би мовити. Ми довго пантрували за ним, щоб прилапати на співробітництві з ЦРУ, але марно. Якщо випаде нагода, то… сам розумієш!

Я кивнув.

— Зробимо. Він перебіг нам дорогу, — я цинічно посміхнувся, — так що дні його пораховані, будь певен!..


Майдан перед штабквартирою «Тартару» був геть захаращений лімузинами чужинецьких марок. В мене аж очі розбігалися: мерседеси, кадилаки, вольво, б'юїк, порше… хай йому всячина, це було щось таке, як виставка міжнародного автосалону! Надвірної охорони нагнали стільки, що я подумав було, ніби «Тартар» чекає облоги, — на воротях стовбичили якісь незнайомі командос із автоматами, дворисько аж кишіло бойовиками зі спецзагону, і якби не шеф безпеки, який заправляв цією музикою, то мене й на поріг не пустили б, не те що!

— Ви що, — сказав я Барабашеві, котрий очолював групу внутрішньої охорони, — подуріли тут всі, — у рідну фірму вже не можна пройти! Що за секретність, га?

Барабаш скорчив поважну гримасу.

— Нарада керівної десятки. Шеф наказав привести в повну бойову готовність командос, — на випадок наїзду або провокації… — Барабаш помовчав і пошепки додав: — Кажуть, спецслужби знову наступають нам на п'яти… не чув?

— А… — згадав я —…ага! Інструкції?

— Закрити доступ на територію штабквартири. Не допускати представників силових відомств — хай там буде міліція чи Служба безпеки. Якщо почнеться штурм, відкривати вогонь на знищення.

— Халепа! — почухав я потилицю. — Не сподівався, що це так далеко зайде!

— Ти куди? — поспитався Барабаш.

— Візьму пару людей. Мурат надав мені всі повноваження… так що треба провести операцію! Пітон в себе?

— П'ють коньяк. — Барабаш махнув рукою. — Удвох із МурМуром.

— О, — сказав я, натискуючи кнопку ліфта, — вони мені й треба!

Торік фірма «Тартар» купила в міськради ділянку на околиці й за кілька місяців звела п'ятиповерхову кам'яницю, де розташувалася штабквартира з усіма її підрозділами. Тільки тепер я зрозумів, наскільки могутня й розгалужена організація, на котру я працюю вже кілька років, — сюди поз'їжджалися всі численні відділи й секретні служби, розкидані по всенькому місту, цілий поверх зайняв інформаційноаналітичний центр з надпотужними комп'ютерами ІВМ, на території садиби, яка займає більше двадцяти гектарів, розмістився центр підготовки командос, школа карате, поле для гри в пейнтбол, стрільбища, арсенали зі зброєю, — і все це було тільки мізерною надводною частиною того великанського айсберга, яким була детективна компанія «Тартар» в Україні!

Я вийшов на третьому поверсі й, кивнувши двом командос, які чатували на дверях, рушив по коридору, застеленому м'якою килимовою доріжкою. МурМур із Пітоном справді пиячили. В кабінеті було накурено хоч сокиру вішай, на столі стояла тарілка з лимонами й шоколадом, і обоє вже добряче мали в чубі.

— Що за пияцтво? — суворо поспитавсь я. — В той час, як десятка вирішує долю цілої фірми…

МурМур перепинив мене зневажливим жестом.

— Облиш, — сказав він понуро. — Поминки справляємо… по Хрестові, земля йому пухом!

— Десятка, — буркнув Пітон, — завжди вирішує нашу долю без нас. Хай засідають… а ми потихеньку вип'ємо! Налляти?

— Давай, — сказав я,

1 ... 4 5 6 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"