Читати книгу - "Космiчна Нiагара, Василь Павлович Бережний"

залитий сонцем, запруджений голими людьми. Ситi, лискучi тiла, їдять, купаються, п'ють, сплять. Особливо жадiбно накидаються на якусь суху рибку, запивають з великих гранчастих кухлiв. Як могли їхнi шлунки перетравлювати так багато грубої їжi? Може, вiд того в багатьох так i роздулися животи?..

Невсипущi хронотони понесли в недра Галактики геть-чисто все - i картини кохання, i сцени ненавистi, i благороднi дiяння, i ганебнi вчинки. Ох, скiльки тих ганебних вчинкiв! I все iз-за речей, iз-за невеличких папiрцiв, якi можна обмiняти на що завгодно.

Спостерiгаючи потiк хронотонiв, який-небудь космiчний Шерлок Холмс мiг би дослiдити кожен злочин вiд самiсiнького зародження i до здiйснення. Та для цього йому б довелося лiтати на своїй ракетi тисячi рокiв. Хоча коли навчитися одразу потрапляти в потрiбне мiсце потоку...

- Ваша хронотонна рiка - подарунок для iсторикiв, - сказав Альга, милуючись засмученим обличчям Арi.

Дiвчина пiдвела голову:

- Моя? Ми її вiдкрили разом.

- Ви перша. Це рiка Арi.

- Обережно, мiй любий Альга, ви ж бачили: хронотони все несуть у вiчнiсть.

- У вiчнiсть? - Альга не стримав iронiчної посмiшки. - А чи iснує вона?

- Матерiя вiчна... А без хронотонiв нiщо не вiдбувається.

- Я от про що подумав зараз: скiльки їх у Всесвiтi? Певне, постiйна, стала величина,

- Закон збереження Часу? - Брови Арi злетiли вгору.

- Ви це сказали.

- Це Закон Альги! Чуєте, прийдешнi? Закон Альги! Вона була рада, очi її сяяли, мiст мiж ними наведено, золотий мiст єднання, варто тiльки зробити крок, простягнути руку... Та Альга не зробив того рiшучого кроку. Заговорив про високi фiлософськi матерiї, й Арi непомiтно зiтхнула. За фiлософськими конструкцiями Альга хотiв сховатися сам вiд себе.

Зв'язок iз "Сатурном" давно було втрачено, спостережень простору, який безпосередньо прилягає до центру Метагалактики, накопичено чимало, а вони продовжували рухатися все далi й далi, тоненькою голкою заглиблюючись у потаємнi клiтини Всесвiту.

Арi марнiла з кожним днем - сивина вже густо пробивалася в ЇЇ волоссi, зморшки з'явилися на шиї, попiд очима, на чолi. Шкiра втрачала еластичнiсть, тiло ставало дедалi кволiшим - рiка Часу, що захопила ракету, безжально змивала, зносила клiтини, руйнувала їх тисячами.

Те ж саме робилося й з Альгою - процес дисимiляцiї пiдточував i його, молодий чоловiк перетворювався на дiда. Але вiн цього не помiчав, з жахом стежачи за Арi. "Вона так довго не витримає..." - пекла думка. Поклав собi рiшуче поговорити з нею.

Це сталося на черговiй змiнi.

- Швидкiсть хронотонiв рiзко зросла, - сказала Арi, насилу пiдвiвшись зi свого сидiння. - Особливо стежте за масспектрометром.

- Гаразд, я стежитиму. Але... У вас хворобливий вигляд, Арi.

- Так, мiй любий Альга, я почуваю себе кепсько. А ви?

- Та я нiби нiчого... хоча, звичайно...

- Нам треба ще хоч трохи протриматись.

- А може... пора на зворотний курс?

Обличчя їй пересмикнулося - чи то з остраху, чи з несподiванки. Сухi, вже старечi губи зворухнулися, але вона не встигла нiчого сказати, як болючий кашель здушив їй горло. Кашляла, притуливши руку до запалих грудей, потiм кiлька хвилин судорожно хапала повiтря, наче пiсля iнтенсивного бiгу.

- Знаєте... я також думала про це... Але ж ми ще... Треба ж визначити напрям потоку...

- Все одно вже й так ясно, що "Сатурновi" треба мiняти курс, заговорив Альга, щоб дати їй трохи перепочити.- I вони, певне, одержали наше застереження. Отже, програму свою ми виконали.

- А мети ще не досягли, мiй любий Альга.

"Мабуть, їй полегшало, що знову вжила тiєї формули,- подумав фiлософ.Але на що вона сподiвається?" Та коли Арi докладнiше розповiла про свої намiри, вiн зрозумiв, що в неї на думцi параметри хронотонної рiчки, викривлення простору, його дискретнiсть... Чергуючи, Альга тiльки й думав про це, обмiрковував, як її переконати, що таке завдання вже їм не пiд силу.

Перше, про що Арi спитала, повернувшись на чергування, було:

- Яка швидкiсть хронотонiв?

- Зростає в арифметичнiй прогресiї.

- Добре, що не в геометричнiй, - зiтхнула полегшено. - Тодi ми загинули б миттю...

Коли вона сiла в крiсло перед екраном, Альга сказав:

- Я обмiркував становище всебiчно, Арi.

- Якi ж висновки?

- Подальшi дослiдження не мають нiякого сенсу.

- Чому? - Арi повернула до нього сиву голову.

- Що б ми не вiдкрили, яку б iнформацiю не здобули, все залишиться з нами. Передати ж на "Сатурн" ми нiчого не зможемо, то який же сенс?

- Мiй любий Альга...

- Нi, нi, заждiть. Я вмикав перетворювач, на екранi з'явилась жiнка. Вона беззвучно кричала - чи щось повiдомляла, чи просила допомогти... Багато експресiї в очах, в рухливих губах... До кого вона зверталась? Хто її тепер почує?

- Хтось чув, комусь потрiбно було. Що ж стосується нас... Невже вас самого не цiкавить нова iнформацiя? Ми автономна частина людства... Але ми ж не втратили iнтересу до життя?

Вона говорила з такою внутрiшньою переконанiстю, що було ясно: вiд своєї мети не вiдселиться. Ну що ж, думав Альга, це логiчно, зрештою, так i повинно бути. Але ж щемiло серце за неї!

- А що, коли ми ввiмкнемо рушiя, аби зменшити швидкiсть хронотонної рiки?

Арi замислилась.

- Давайте спробуємо. Це продовжить нам життя, а значить дасть можливiсть...

- Так, так, ми одержимо багато нової iнформацiї!

Приготувалися до перевантажень, ввiмкнули. Корпус корабля затремтiв, наче жива iстота. Двигун поступово набирав потужностi, але парадоксально! - на швидкостi ракети це не позначилось зовсiм. Стежили за приладами, дослухалися, чекали наростання швидкостi, коли тiло починає з бiльшою i бiльшою силою притискуватись до сидiнь. Всього цього не було! Швидкiсть ракети не змiнилася нi на йоту.

Арi вимкнула головного рушiя, натомiсть запустила гальмiвний, що на носi ракети. Хвилини напруженого чекання... i нiяких змiн!

- Є над чим замислитись, - обiзвався Альга.

- Це вже не потiк, а водоспад...

- Космiчна Нiагара...

- Куди ж нас несе?

- Мабуть, нас захопило силове поле Центру Метагалактики...

Голос Арi ослаб, дихання рiзко почастiшало.

Ввiмкнула оглядовий екран - жодної свiтлової цятки, жодної рисочки. Темрява,