Читати книгу - "Космiчна Нiагара, Василь Павлович Бережний"

Екран зовсiм померк, пропав i шепiт.

"Що ж це буде? - мати складала долонi, - А може, повернули? Останню iнформацiю послали майже три роки тому... Хоча мiркування про цi умовнi роки позбавленi найменшого сенсу: кожна iнерцiйна система має свiй час..."

Свiй час... Так, Арi й Альга, безумовно, мали свою, тiльки їм належну, систему обрахунку часу. Та чим далi рухалась їхня ракета, тим виразнiше проступали якiсь дивовижнi змiни в цiй системi. Iнтенсивнiше запрацював не лише хронотрон - масспектрометр часточок часу, а й самi їхнi органiзми. Посилився обмiн речовин - кожна клiтина тiла працювала за якоюсь шалено iнтенсивною програмою.

- Я, мабуть, захворiв, Арi, - сказав Альга, - Увесь час мене мучать голод i спрага. їм i не наїдаюсь, п'ю i не можу напитися.

- Те саме коїться й зi мною, - спокiйно вiдповiла дiвчина. - Це нормальне явище.

- Нормальне?

- Так, мiй любий. Погляньте на осцилограф - потiк хронотонiв посилився бiльше як удесятеро. Цi часточки не екрануються, всi форми матерiї, принаймнi тi, якi ми знаємо, прозорi для носiїв часу. Але вони винятково активнi - в природi немає жодної елементарної часточки, не захопленої хронотоном...

- Звичайно, позачасової матерiї нема. Але ж ми рухаємося з такою швидкiстю...

- ...Що час мусив би уповiльнюватися, правда?

- Згiдно релятивiстської теорiї.

- Я вже мiркувала над цим... Тут зовсiм iншi компоненти просторово-часового континууму. Про них не знали та й не могли знати фiзики... До речi, це вам матерiал для фiлософських узагальнень.

- Якi компоненти ви маєте на увазi?

- Iнтенсивний потiк вiльних хронотонiв. Для нас тепер час буквально летить. У цьому просторi швидкiсть хронотонiв катастрофiчно збiльшилась.

- I що це означає, на вашу думку?

- Це означає, що за один наш умовний сатурнiвський день ми проживаємо не менше десяти.

- Простiше кажучи, старiємо?

- Так, мiй любий Альга, ми iнтенсивно старiємо.

Фiлософ закоханими очима дивився на неї i не помiчав нiякого старiння. Навпаки, йому здалося, що Арi розквiтла, поздоровшала i... стала ще кращою. Ах, яка вона гарна! Навiть той короткий час, коли вони змiнювали одне одного в кабiнi керування i вiн мав змогу приголубити її хоч поглядом, наповнював його єство невимовним блаженством. А оте її "мiй любий" обсипало його вогнем. Скiльки разiв поривався вiн освiдчитися в коханнi! Слова вже були готовi злетiти з язика, та кожного разу осоружна сором'язливiсть, нiяковiсть, якийсь незрозумiлий страх накладали своє категоричне вето. Потiм у своїй кабiнi безжально критикував себе за нерiшучiсть i висмiював за отi помисли. Хiба ж не дурниця оте бажання хоч доторкнутись до її сукнi?..

Невдовзi Альга помiтив у неї першi зморшки бiля очей. Вони надали її обличчю стражденного i водночас iронiчного виразу.

- Ви вже сивiєте, мiй любий Альга, - якось сказала Арi не то з жалем, не то з докором.

- Невже? - фiлософ лапнув себе за чуприну, неначе мiг навпомацки вiдчути сивину. - То, певне, мудрiсть проступає! - Поглянув на її зачiску: А в вас нема...

- Мудростi? - усмiхнулась Арi.

- Сивини! Ви така ж молода i... така, як була.

- Поки що нема... - Дiвчина мовчки схилила голову. - Iдiть пiдживiться, я бачу, як ви зголоднiли за цю вахту.

Арi зручно вмостилася перед овальним оглядовим екраном, а вiн прошмигнув у вузький люк i подався до Енергетичної кабiни. Та не встиг спожити й трьох снiданкових тюбикiв, як з динамiка пролунало тривожне:

- Мерщiй сюди, Альга, мерщiй!..

З надпочатим тюбиком у руцi вiн ускочив до кабiни керування.

- Що трапилось, Арi?

- Дивiться, дивiться... - дiвчина показувала на екран. - Як тiльки я ввiмкнула перетворювач...

Спочатку Альга нiчого не помiтив. На екранi клубочився блiдо-сивий туман. Та, придивившись, почав вирiзняти якiсь лiнiї, розмитi контури будiвель, дерев, цiлого тлуму якихось невiдомих предметiв. Там i сям щось гостро зблискувало.

- Бачите? Бачите? - шепотiла Арi. - Це ж iде бiй... Мабуть, за отой мiсточок, - помiчаєте сiру смугу над рiчкою? Ну, ясно, онде бiжать юнаки з палицями.

- З тих палиць вони стрiляють. То вже складна технiка.

- Це було ще до початку Космiчної Ери. Який шлях у Всесвiтi зробили тi хронотони...

- То це вiдбитки справжнiх подiй?

- Так, справжнiх. Ми натрапили на тi хронотони...

Слово "тi" вимовила з притиском, i фiлософ одразу зрозумiв усе. Тодiшнi елементарнi часточки часу понесли у глибини Всесвiту моментальнi вiдбитки речей, людей, подiй. Поступово жива картина вичiткувалася краще, можна було розрiзняти деталi, як у нiмому стародавньому фiльмi.

...Розсипавшись по обидва боки насипу, група юнакiв з п'ятикутними зiрками на пiлотках бiжить до мосту. Навкруг чорними фонтанами вибухає земля, бiля самiсiнької води вони залягають, гарячково стрiляють по тому берегу, щоб не допустити ворогiв до мосту. Налiтають лiтаки з чорно-брудними хрестами на зашмарованих крилах, скидають чорнi бомби. Дим застилає все довкруг, а коли вiн розвiюється, живучi хлопцi знову ведуть вогонь по тому берегу...

- Смiливцi! Герої!.. - шепоче Арi. - Якi це були люди...

Вона торкається верньєрiв апарата, i ось крупним планом видно одного юнака. Що в ньому привабило Арi? Може, чоло мислителя? Чи темно-карi очi, сповненi страждання? Гримаса болю проступила на його обличчi, рукою вхопився за бiк, помiж пальцями струмувала кров... Арi скрикнула. Юнак здивовано повернув голову, неначе почув той крик через майбутнє тисячолiття, подивився в небо, потiм, стиснувши зуби вiд болю, почав вiдповзати назад, подалi вiд рiчечки. А вибухи лютували, дзьобали землю. Арi й Альга невiдривно стежили за тим юнаком, бачили, як уже в кiнцi насипу його поранило вдруге... Арi не могла витримати всього цього й вимкнула апарат.

- Яка кривава iсторiя людства... - тихо сказала пiсля мовчанки. - А той юнак, видно, був дуже обдарований. Я це побачила в його очах, в тонких рисах обличчя. Може, його оминула рання смерть...

Альга мовчки слухав, потiм обiзвався:

- Нiщо не народжується безболiсно. А то ж був свiтанок соцiалiзму.

Коли Арi знову ввiмкнула перетворювач, на ньому з'явились iншi картини.

...Гори, одягненi в шовк лiсiв, берег моря,