Читати книгу - "Переяславська Рада. 1654"

Фактичний матеріал, наведений нижче, ґрунтується в основному на «статейных списках», тобто тезисному викладі російського посла В. Бутурліна про перебіг Переяславської ради 1654 року, й іншого докладного опису подій, що відбувалися під час Ради, ми не маємо.

Отже, шість років тривала Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти панування Польщі в Україні. У ході війни влада чужоземної польсько-литовської держави – Речі Посполитої в Україні була повалена, сформувалася Українська Гетьманська держава на чолі з Богданом Хмельницьким. Але Польща всіляко намагалася повернути Україну.

Ще в 1648 році, розпочинаючи війну, Богдан Хмельницький шукав союзників. Першим, до кого він звернувся, був кримський хан. Через нього Богдан Хмельницький намагався заручитися підтримкою Туреччини, прагнув встановити тісні контакти і з васалами султана – Молдавією, Волощиною, Семиграддям.

Природним було й прагнення встановити союзні відносини з єдиновірною Московією, яка неодноразово вела, хоч і невдало, війни з Польщею. Спроби вступити в переговори з царським урядом робилися вже наприкінці першого року Визвольної війни. Після блискучих перемог над військовими силами Речі Посполитої Богдан Хмельницький у грудні 1648 року прибув із козацьким військом до Києва. Тут він мав раду з представниками вищого київського православного духовенства. Українські церковні ієрархи, гетьман і старшина дійшли висновку, що необхідно звернутися до Москви за військовою та дипломатичною допомогою. Єрусалимському патріарху Паїсію, який їхав через Київ до Москви, доручили просити московського патріарха вплинути на царя, щоб той в інтересах православної віри допоміг Україні в її війні з католицькою Польщею. Необхідно було переконати царя не дотримуватися умов Поляновського мирного договору з Польщею 1634 року, що підтверджував Деулінське перемир'я 1619 року, за яким Москва віддала Речі Посполитій Смоленські, Чернігівські та Новгород-Сіверські землі.

Разом із Паїсієм відрядили до Москви козацького полковника Силуяна Мужиловського. Він отримав докладну інструкцію, що містила кілька альтернативних пропозицій. Передбачалося, що Мужиловський буде ті тези викладати послідовно – згідно з рішеннями царя. Якщо цар погодиться на союз із Україною, то просити його вислати військо проти Польщі. Коли ж цар не захоче порушити договір, запропонувати йому зайняти московськими військами українські сіверські міста, визволені від поляків у ході боїв. Ці землі вже контролювалися козаками і не підлягали Речі Посполитій. Козацька армія таким чином забезпечувала б собі тили.

Міг бути запропонований іще один варіант військових дій без відвертого розриву «мирного договору» – послати донських козаків в Україну. Щодо польського уряду, то можна буде вдатися до традиційного пояснення – донці вчинили так «самовільно, без царського указу». У разі ж коли цар узагалі відмовить Україні у військовій допомозі, то просити хоча б дипломатичної підтримки. Бажаний був би такий дипломатичний демарш щодо польського уряду: «Нехай Пани-Рада (тобто Сенат) на Військо Запорозьке не наступають і в православній вірі їм насилування не чинять, бо як вони й далі будуть чинити їм утиски у вірі, як перед тим, то царській величності за православних своїх одновірців не вступитися і не постоятися не можна».

Цар не надав Україні ні військової, ні дипломатичної допомоги. Попри те що Москва мала велике бажання взяти реванш за нещодавно завдані їй Польщею поразки, вона з огляду на своє непевне тогочасне внутрішнє і міжнародне становище не наважилася розірвати договір, тому й зайняла очікувальну позицію. Утім, контактів з Богданом Хмельницьким не перервала. Із Москви в Україну було направлено посольство на чолі з Григорієм Унковським – для вивчення ситуації. Московське посольство перебувало в гетьманській резиденції – Чигирині з 13 березня по 22 травня. Взагалі за період з 1649-го до початку 1654 року в Україні побувало 13 посольств із Москви. Водночас з України також вирушали посольства до Москви.

Богдан Хмельницький і далі намагався схилити Москву до війни з Польщею, на кожному етапі переговорів виступав із пропозицією: Москва надає військову допомогу Україні для протистояння польському наступу, а за це Україна приймає протекторат Московської держави. Після Зборівського договору з Польщею у 1619 році (на що Богдан Хмельницький змушений був піти внаслідок сепаратної угоди кримського хана з королем) гетьман активніше веде переговори щодо московської допомоги. Він вдається до обіцянок навернути кримського хана під царський протекторат і в той же час повідомляє, що хан кілька разів закликав гетьмана іти разом на Москву. Український гетьман відкинув цю пропозицію, проте він давав зрозуміти царю, що коли той зволікатиме з допомогою Україні, то можлива і така небезпека для Москви.

У 1651 році через порушення поляками Зборівського договору відновилася українсько-польська війна. Водночас почали псуватися і московсько-польські відносини. У Москві в лютому 1651 року відбувся Земський собор, на якому духовенство з патріархом і бояри дали свою згоду взяти гетьмана з Військом Запорозьким під царський протекторат. Але якихось реальних кроків зроблено не було.

Невдала для козаків Берестецька битва 1651 року через невірного союзника – кримського хана призвела до Білоцерківського договору, який значно урізав навіть Зборівські умови 1649 року.

А військові дії тривали. Виснаження українського народу дійшло краю. Міста були зруйновані, ніякої допомоги ззовні не було. 22 квітня 1653 року до Москви прибуло нове посольство від Богдана Хмельницького – Кіндрат Бурляй і Силуян Мужиловський. Вони знову повторили прохання козацького гетьмана виступити на захист України, прийняти її «під високу руку» і послати на допомогу військові сили.

Однак цар спочатку вдався до дипломатичних консультацій з урядом Речі Посполитої. ЗО квітня до Варшави прибуло посольство у складі князя Бориса Рєпніна-Оболенського, окольничого Богдана Хитрово, дяка Посольського приказу Алмаза Іванова з листом до польського короля. Перед королем була поставлена вимога замиритися з козаками, повернути їм права і привілеї згідно із Зборівським договором, скасувати Брестську церковну унію 1596 року. Польський уряд відповів рішучою відмовою. Тоді посли заявили: «Государь о тех делах более терпеть не будет и о подобных неправдах велит писать в окрестные государства».

1 жовтня 1653 року царський уряд скликав Земський собор, на якому окрім бояр були присутні представники дворянства, духовенства, царські чиновники, представники міст, купецтва, селянства, стрільців. Учасники собору, опрошені «по чинам, порознь» висловилися за рішення: «Гетьмана Богдана Хмельницького і все Войсько Запорожское з