Читати книгу - "Переяславська Рада. 1654"

царство програє війну із шведами і зазнає відчутних територіальних втрат.

Для України наслідки цієї війни були неоднозначними. Негативним було, передусім, те, що Річ Посполита уникла повного розгрому, у чому українська сторона була зацікавлена більше, ніж усі інші учасники антипольської коаліції. Позитивним було загальне послаблення Речі Посполитої, що давало певні надії на дипломатичне вирішення українсько-польських суперечностей. Сприятливим було також посилення Швеції, яку можна було використати як союзника і проти Московії, і проти Польщі.

І нарешті: як же пояснити поведінку Московського царства під час Першої північної війни?

Для цього докладніше зупинимося на аналізові зовнішньої політики цієї держави протягом другої половини XVI–XVII століття. Після знищення Казанського, Астраханського і Сибірського ханств східний напрямок московської зовнішньої політики перестав бути актуальним. Аж до Тихого океану не було жодного державного утворення, яке становило б загрозу чи інтерес для Москви. Тепер увага Московського царства прикута до Заходу. На цьому напрямку країна мала два шляхи розвитку зовнішньополітичної активності: до Балтики і до Чорного моря. Але на обох шляхах експансії Московія мала серйозні перешкоди з боку трьох великих держав, що або здійснювали експансію на ті ж самі території, або ж уже мали там свої сфери інтересів. Цими державами були Швеція, Річ Посполита, Османська імперія – своєрідний мур між Москвою і європейською політикою, а також напрямок можливої експансії. Який же напрямок із цих трьох був більш доступним? Відповідь однозначна – Балтика. У разі експансії в бік Чорного моря, що передбачала своїм продовженням захоплення Проток, потрібно було здійснити розподіл Речі Посполитої, знищити Кримське ханство, а потім взяти участь у розподілі Османської імперії. Шлях цей був би довгий і складний. Шлях на Балтику здавався легшим, коротшим і простішим, особливо після Тридцятилітньої війни, коли Швеція стала гегемоном на Балтиці. Тобто Московії в цьому разі треба було подолати лише одну державу, тому Річ Посполита перетворювалася з небажаного конкурента на цінного союзника.

Досі більшість дослідників історії України вважають, що українсько-московське зближення середини 50-х pp. XVII століття є приєднанням її до Московії, а також, що приєднання (захоплення) України є самодостатньою метою для будь-кого з її сусідів, особливо для Московського царства. Та ми мусимо відкинути обидва твердження. Приєднання України до Московського царства має сенс лише в контексті його експансії на Чорноморське узбережжя. До того ж приєднання України – це фактично односторонній (з боку Москви) розподіл Речі Посполитої, що є річчю абсолютно неможливою, оскільки торкається інтересів надто багатьох великих європейських держав.

Дії ж Московії під час спільної з українцями кампанії (1654–1655) взагалі вказують на локальний характер цієї акції. Бо приєднання такої за обсягом і стратегічною вагою території, як Україна, є справою широкої коаліції держав, позаяк означає розкол або розподіл Речі Посполитої. Акцій такого масштабу на цю кампанію Московія, що видно з характеру зовнішньополітичної підготовки, не планувала. А коли перспектива розподілу Речі Посполитої стала надзвичайно близькою до реальності, Москва не взяла в цьому процесі участі, ба більше – зробила все, аби Річ Посполиту врятувати.

Тож на той момент Московське царство мало основним шляхом до експансії балтійський напрямок. Інакше пояснити його поведінку під час першої північної війни неможливо. А це, у свою чергу, заперечує твердження про приєднання українських земель до Московського царства в результаті українсько-російського зближення середини 50-х pp. XVII століття.

Оглавление Вступ Його величність документ Переяслав 1654. Трохи інформації для роздумів Народження легенди. XVIII – І половина XIX століття Формування сприйняття Проблема юридичного визначення наявних текстів українсько-російського договору 1654 року Переяславська рада 1654 року в російській історичній науці Зовнішньополітичне становище України в середині XVII століття й мотиви українсько-російського зближення 1653–1655 років Момент істини, або замість післямови