Читати книгу - "Чари країни Оз"

— Невже тобі не хочеться стати Королем такої прекрасної країни Чарів? — спитав Коструббо.

— Хочеться, — відказав Кікі. —Але ви самі хочете бути Королем, і це нас пересварить.

— Ні, — сказав Ном, знову пробуючи обдурити його. — Мені, як подумати, не кортить стати Королем Озу. Мені й жити в тій країні не дуже кортить. Я хочу насамперед помотатись. А коли ми зуміємо завоювати Оз, я здобуду стільки чарів, що зможу відвоювати й своє власне Королівство Номів, тож я вернусь до себе й житиму в своїх підземних печерах — вони більше схожі на домівку, ніж поверхня землі. І ось що я тобі пропоную: допоможи мені завоювати Оз і помститись, та ще відняти чари в Глінди й Чарівника, — а потім я поставлю тебе Королем Озу.

— Я подумаю, — відповів Кікі й того вечора більше нічого не сказав.

Уночі, коли всі в заїзді поснули, старий Ном Коструббо тихенько встав з ліжка й пішов до кімнати, де спав Верхотур Кікі Ару. Там він обнишпорив усе, шукаючи чаклунське знаряддя, яке могло все обертати в будь-що. Звичайно, такого знаряддя там не було, і хоча Коструббо обшукав усі юнакові кишені, він не знайшов узагалі нічого чарівного.

Тому вернувся у своє ліжко, вже сумніваючись, що Кікі володіє такими чарами.

Уранці він сказав:

— А куди ти помандруєш сьогодні?

— Та, мабуть, до Королівства Троянд, — відповів юнак.

— Це далека подорож, — сказав ном.

— А я перекинуся птахом, — відказав Кікі, — й долечу до Королівства Троянд за годину.

— Тоді оберни й мене на птаха, і я полечу з тобою, — попросив Коструббо. — Але краще полетімо до країни Оз, хоч подивимось, яка вона.

Кікі замислився. Правда, всі краї, які він відвідав досі, були приємні, але він усюди чув, що країна Оз прекрасніша й миліша. Країна Оз була і його батьківщиною, і справді, якщо є якийсь шанс стати там Королем, треба щось знати про неї.

Поки Кікі-Верхотур думав, Коструббо-Ном теж думав.

Цей хлопець наділений чудесною могутністю, і хоча він взагалі простак, але розлучатися зі своєю таємницею не збирається. Проте, якщо умовити його, щоб переніс старого лихого Нома Коструббо до країни Оз, куди він інакше ніяк не може попасти, далі, можливо, пощастить переконати хлопця, щоб слухався його порад і пристав до змови з метою помсти, яку він уже надумав у своєму чорному серці.

— В Озі є чарівники й чаклуни, — зауважив Кікі трохи перегодя. — Вони можуть розпізнати нас навіть обернених.

— Ні, як будемо обережні, — запевнив Коструббо. — Озма має Чарівну Картину, на якій може побачити все, що забажає, але ж вона не знатиме, що ми прилетіли до Озу, й не зможе звеліти своїй Чарівній Картині, щоб показала їй, де ми й що ми робимо. Глінда Добра має велику книгу, що називається Книгою записів — у ній чарівним чином записується все, що роблять у ту хвилину люди в країні Оз.

— Ну, тоді яке пуття з наших спроб завоювати країну, — сказав Кікі, — коли Глінда може прочитати у своїй Книзі все, що ми робимо, а що її чари могутніші за мої, то вона може перекреслити наші наміри.

— Таж я сказав «люди»! — заперечив Ном. — У Книзі не записується, що роблять птахи чи звірі. Вона сповіщає тільки про людські діла. Тож як ми полетимо туди в подобі птахів, Глінда не знатиме про це нічого.

— Два птахи не завоюють країни Оз, — зневажливо сказав хлопець.

— Так, твоя правда, — погодився Коструббо, потім потер лоба, погладив довгу бороду й задумався.

— О, придумав! — урешті оголосив він. — Ти ж, мабуть, можеш обернути нас не тільки на птахів, а й на звірів?

— Звісно.

— А можеш ти зробити птаха звіром, а тоді звіра птахом, не обертаючи спочатку на людину?

— Можу, — відповів Кікі. — Я можу обернути себе чи інших на будь-що таке, що вміє говорити. Коли робиш це перетворення, треба вимовити одне чарівне слово, а що звірі, птахи, дракони й риби в Озі вміють говорити, то ми можемо стати будь-якими з цих створінь — якими забажаємо. Та якби я перекинувся деревом, то й лишився б довіку деревом, бо я не зміг би вимовити чарівне слово й вернутись у давню подобу.

— Розумію, розумію, — сказав Коструббо й довго кивав патлатою сивою головою, аж поки патли загойдались, ніби маятники. — Це якраз підходить до моєї думки. А тепер слухай, я тобі поясню, що надумав. Ми полетимо до Озу як птахи й сядемо в одному з густих лісів краю Лісняків. Там ти обернеш нас обох на могутніх звірів, а що в Гліндиній Книзі вчинки звірів не записуються, то ми можемо діяти, не боячись викриття.

— Як же можуть двоє звірів зібрати військо, щоб перемогти могутній народ Озу? — спитав Кікі.

— Дуже просто. Тільки не військо з людей, завваж. Це буде зразу викрито. І поки ми будемо в Озі, ні на хвилину не вертатимемось у людську подобу, аж поки не завоюємо країни й не знищимо Глінди, й Озми, й Чарівника, й Дороті, й усю решту, а тоді вже не буде кого боятись.

— У країні Оз неможливо когось убити, — заперечив Кікі.

— А їх і не треба вбивати, — сказав Коструббо.

— Боюся, що не розумію вас, — відказав юнак. — Що має статися з людьми Озу і яке військо ми можемо зібрати, коли не людське?

— Зараз поясню. В лісах Озу повно звірів. Декотрі з них, у найвіддаленіших місцях, дикі й люті, вони залюбки підуть за ватажком, так само диким і лютим, як вони. Вони ніколи не турбували людей в Озі дуже дошкульно, бо не мали проводиря, який підбурював би їх. Та коли ми їх попросимо, щоб допомогли нам завоювати Оз, а в нагороду