Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

чи живий мій брат, і якщо живий, то як вернути його додому. Я вжив усіх заходів, аби його розшукати, внаслідок чого отримав вашого листа. Отримані звістки були утішливі, оскільки вони вказували, що донедавна Джордж був живий, але подальших повідомлень про нього нема. Коротше кажучи, я вирішив приїхати сюди і шукати його сам, а капітан Гуд люб’язно погодився мене супроводжувати.

— Бачите, — сказав капітан, — мені все одно робити нічого. Лорди Адміралтейства вигнали мене з флоту помирати з голоду на половинному окладі. А тепер, сер, ви, можливо, розповісте нам усе, що знаєте або чули про джентльмена на прізвище Невілль.

Розділ ІІ
ЛЕГЕНДА ПРО КОПАЛЬНІ ЦАРЯ СОЛОМОНА

Я не квапився з відповіддю, набиваючи тютюном свою люльку.

— Так що ж ви чули про дальшу подорож мого брата? — спитав у свою чергу сер Генрі.

— Ось що мені відомо, — відповів я, — і до сьогоднішнього дня жодна жива душа від мене про це не чула. Я дізнався тоді, що він вирушає у копальні царя Соломона15.

— Копальні царя Соломона! — вигукнули разом обидва мої слухачі. — Де ж вони?

— Не знаю, — сказав я. — Мені тільки доводилося чути,? що кажуть про це люди. Щоправда, я якось бачив вершини гір, по той бік яких знаходяться копальні Соломона, але між мною і цими горами простягалося сто тридцять миль пустелі, і, наскільки мені відомо, нікому з білих людей, за винятком одного, не вдалося коли-небудь пересікти цю пустелю. Але, можливо, мені ліпше розповісти вам легенду про копальні Соломона, яку я чув? А ви дайте мені слово не розголошувати без мого дозволу нічого з того, що я вам розкажу. Ви згодні? У мене є серйозні підстави просити вас про це.

Сер Генрі ствердно кивнув головою, а капітан Гуд відказав:

— Звичайно, звичайно!

— Отож, — почав я, — вам, очевидно, відомо, що мисливці на слонів — грубі, неотесані люди, і їх мало що цікавить, окрім звичайних житейських справ та кафрських звичаїв. Щоправда, час од часу серед них можна зустріти людину, котра захоплюється збиранням легенд у тубільців, силкуючись відновити хоч незначну частину історії цієї таємничої країни. Саме від такої людини я вперше почув легенду про Соломонові копальні. Було це майже тридцять років тому, під час мого першого полювання на слонів у Землі Матабеле. Звався цей чоловік Іванс. Наступного року бідолаха загинув — його вбив поранений буйвол. Його поховали біля водоспадів Замбезі. Якось уночі, пригадую, я розказав Івансу про дивовижні розробки, на які наштовхнувся, полюючи на антилоп куду16 і канну17 в тій місцевості, що тепер називається Ліденбургським районом Трансвааля. Я чув, що недавно золотопромисловці знову знайшли цю копальню, але я знав про неї багато років тому. Там у суцільній скелі прокладена широка проїжджа дорога, що веде до входу в копальню чи галерею. Всередині, в цій галереї, лежать купи золотоносного кварцу, приготованого для дроблення. Це вказує на те, що робітникам, ким би вони не були, довелося поспішно покинути копальню. На відстані кроків двадцяти в глибину там є поперечна галерея, мистецьки облицьована каменем.

“Ну! — сказав Іванс. — А я розповім тобі дещо іще дивовижніше!”

І він почав розказувати мені про те, як далеко, у внутрішніх районах країни, він випадково набрів на руїни міста. На його думку, це був Офір, згадуваний у Біблії. Між тим, інші, більш учені люди підтвердили думку Іванса через багато років після того, як бідолаха вже загинув. Пригадую, я слухав як зачарований розповідь про всі ці чудеса, тому що в той час я був молодий і ця розповідь про стародавню цивілізацію і про скарби, які викачували звідти старі іудейські і фінікійські авантюристи, коли країна давно вже знову опинилася в стані найдикішого варварства, подіяла на мою уяву. Раптом Іванс запитав мене:

“Чи ти чув коли-небудь, друзяко, про Сулейманові гори, які розташовані на північний захід од землі Машукулумбве18?

Я відповів, що нічого не чув.

“Так от, — сказав він, — саме там знаходилися копальні, що належали цареві Соломону, — я кажу про його алмазні копальні!”

“Звідки ти це знаєш?” — запитав я.

“Звідки знаю? Аякже! Адже що таке “Сулейман”, як не зіпсоване слово “Соломон”19. І, крім того, одна стара ізанузі20 в Землі Маніка мені багато про це розповідала. Вона казала, що народ, який живе за цими горами, являв собою гілку племені зулусів21 і розмовляв на зулуському наріччі, але ці люди були красивіші і вищі на зріст, аніж зулуси. Серед них жили великі чарівники, які навчилися свого мистецтва від білих людей тоді, коли “весь світ був ще темний”, і їм була відома таємниця чудової копальні, де знаходилися “виблискуючі камінці”.

Ну, в той час ця історія видалася мені смішною, хоча вона й зацікавила мене, оскільки алмазні розсипи тоді ще не були відкриті. А бідолашний Іванс незабаром від’їхав і загинув, і цілих двадцять років я абсолютно не згадував його розповіді. Але якраз через двадцять років — а це тривалий строк, панове, оскільки полювання на слонів небезпечне ремесло і рідко кому вдається прожити такий час, — так от, через двадцять років я почув дещо більш виразне про гори