read-books.club » Інше » Варвар у саду 📚 - Українською

Читати книгу - "Варвар у саду"

166
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Варвар у саду" автора Збігнєв Херберт. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 74
Перейти на сторінку:
наче підсовуючи її під носа науковцям і чекаючи, аж поки навколо неї розпочнеться дискусія. Після цього вони начебто мали оприлюднити фальсифікацію, щоб скомпрометувати істориків прадавнини, наука яких поширювала межі історії людства поза біблійну хронологію, до всього ще й вкрай наївно усвідомлену. Про автентичність Альтаміри вчені заявили тільки через двадцять років після її відкриття.

Зрештою, їхній скептицизм був цілком обґрунтований. Вистачить нагадати знану історію черепа з Пілтдауна, про який найповажніші археологи й антропологи написали упродовж двадцяти чотирьох років чимало вчених розвідок, аж поки не виявилося, що цей череп — фальсифікація. Проте, як стверджують, геніальна фальсифікація, оскільки її доволі довго готував той, хто мав доступ до колекцій і знав методи лабораторних досліджень.

Процедури, яким можна піддати шматок кістки, щоб вона стала «палеолітичною», значно простіші у виконанні, ніж розпис велетенської поверхні грота. Останнє вимагало б цілої команди людей, наділених не лише знаннями, а й непересічним малярським талантом. Поза тим, кошти такої фальсифікації у порівнянні з зисками були б надто непропорційними.

У свідомості нефахівців підозру найчастіше породжує той факт, що деякі репродукції, до того ж опубліковані одразу після відкриття, не відповідають у деталях тому, що можна спостерегти на власні очі. Отож, існує припущення, що історики прадавнини, допавшись до знахідок, докомпоновують окремі, необхідні на їхню думку, деталі. У сцені з шахти, репродукованій у популярній пресі, голий чоловік, який лежить на землі, не має фалоса. Цей фрагмент був просто заретушований редакторами, які дбали про моральну доброчесність читачів. Якщо додати, що багато палеолітичних предметів і зображень пов’язані з магією плодючості та відзначені підкресленням і перебільшенням статевих органів, справа стає зрозумілою.

Навідавшись до гроту в Ляско, я на мить впав у скептицизм, побачивши свіжі кольори та досконалий стан пам’ятки, вік якої — понад 15 тисяч років. Пояснення цього дивовижного факту просте. Тисячоліттями грот був засипаний, а отже, перебував у сталих атмосферних умовах. Завдяки волозі на поверхні витворилися склоподібні солі вапна, які законсервували стінописи, неначе вернікс.

Влітку 1952 року уславлений поет Андре Бретон, навідавшись до печери у Пеш-Мерль, вирішив експериментальним шляхом розв’язати проблему автентичності доісторичних творів. Простіше кажучи, він потер стінопис пальцем і, побачивши, що на пальці зосталася фарба, вирішив, що все це фальсифікація, і то нещодавня. Його зразково покарали штрафом (за торкання до стін, а не за переконання), але справа цим не скінчилася. Французька Спілка письменників зажадала проведення розслідування у справі автентичності розмальованих печер. Отець Брей у рапорті, переданому в найвищу комісію пам’яток історії, назвав ці демарші неприйнятними.

Отож, метод потирання пальцем не ввійшов до арсеналу науково визнаних методів у галузі досліджень доісторичного мистецтва.


Я повертався з Ляско тією ж дорогою, якою прибув. Попри те, що я зазирнув, як кажуть, у провалля історії, у мене зовсім не було відчуття, що я повертаюся з іншого світу. Я ще ніколи не мав такої лагідної певності у тому, що я — громадянин Землі, спадкоємець не лише греків і римлян, але майже нескінченності.

У цьому, власне, і полягають людська гордість і виклик, кинутий розлогому небові, просторові й часові. «Бідні тіла, які проминають без сліду, нехай людство є для вас нічим; слабкі руки видобувають із землі, позначеної слідами оріньякської напівбестії та слідами загибелі царств, — образи, котрі збуджуючи байдужість чи зрозуміння, однак свідчать про вашу гідність. Жодну велич годі відокремити від того, на чому вона утримується. Решта — залежні створіння й бездумні комахи».

Шлях до грецьких храмів і готичних вітражів був відкритий. Я йшов до них, відчуваючи в долонях теплий дотик маляра з Ляско.

У дорійців

Єдина гармонія, що дає душі досконалий спокій — дорійська гармонія.

Аристотель

Я намагався переконати його у мистецьких принадах тиші. Марно. Адже існують естетики, засновані на галасі. Тоді я вдався до терористичного аргументу. «Послухай, Неаполе. Везувій не спить. Коли певного дня озветься підземний гуркіт, що попереджатиме про катастрофу, ніхто його навіть не почує. Поміркуй над долею Помпеї. Я, звичайно, не кажу, аби ти наслідував її могильний спокій, — це було б занадто, але бодай трохи поміркованості, яку так рекомендував Перикл. Я вживаю це ім’я недаремно. Сам знаєш, що ти — прикордонне місто Великої Греції».

Лише два місця, де було порівняно тихо: музей Каподімонте та ліфт у «Альберґо Фіоре». Музей розташований на горі у розлогому парку. Гомін міста долинає сюди, наче голос старої платівки.

Найчастіше я зупинявся біля портрету молодого Франсіско Ґонзаґо пензля Мантеньї. Хлопець одягнений у блідо-рожеве люкко і такого ж кольору шапку, з-під якої виглядає вінок рівно підстриженого волосся. За обличчя сперечаються зрілий та хлоп’ячий вік. Бистре око, енергійний чоловічий ніс і по-дитячому припухлі вуста. Тло прегарного зеленого кольору, глибоке й вабляче, мов вода під мостом.

Ліфт у «Альберґо Фіоре» також був твором мистецтва. Просторий, як міщанська кімната, з вигадливою позолотою й дзеркалами. Канапа, звісно, обтягнута червоним плюшем. Цей салон піднімався вгору поволеньки, зітхаючи дорогою за XIX століттям.

В «Альберґо» я оселився через патріотизм (у земляка) та з розрахунку (дешево). Власника звали синьйор Ковальчик. У нього було світле волосся та відкрите слов’янське обличчя. Ввечері, за вином, ми розмовляли про заплутаність воєнних доль, вади італійців, переваги поляків і вплив макаронів на душу. Одразу ж першого дня я зізнався йому у своїх мріях про Сицилію. Синьйор Ковальчик покопирсався у шухляді, добув не використаний кимось із туристів квиток до Пестума і щиросердно подарував його мені.

Пестум — не Сіракузи, та все ж Велика Греція. Я без жалю відмовився від перспективи навідатись у Лазурний Грот. Капрі, «цей острів коханців», я докладно знав завдяки чарівній довоєнній пісеньці, і не захотів псувати враження, порівнюючи ідеал із дійсністю. Виявилося, що до Пестума варто мандрувати навіть пішки.

Недільний потяг прибуває туди майже порожнім. Більшість туристів висідають між Соренто й Салерно,

1 ... 4 5 6 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варвар у саду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варвар у саду"