Читати книгу - "Дівчата з 13-ї вулиці"

Собака досить потворний: товста руда такса, яка замалим не тягне по землі відвисле черево. До всього його ще й звати Пуцик! Зосі соромно, але собаку бабусі Генрики вона не любить. Проте саме їй, Зосі, доручили ним опікуватися: щодня вигулювати, годувати, відвідувати ветеринара, бо бабуся, хоча й на пенсії, продовжує працювати в лікарні. Пес, зрештою, сприймає це по-своєму й віддячує Зосі цілковитою зневагою й зверхністю, немов хотів би сказати: «Зроблю тобі послугу й вийду, але на більше не розраховуй!» Жодних тобі ніжностей, жодного метляння хвостом. Хіба що коротке, хрипке «гав», якщо Зося задовго збирається. Повернувшись, він теж не відчуває жодної вдячності і, голосно засопівши, падає на свій матрацик біля каміна в бабусиній кімнаті на першому поверсі. Згорнувшись клубочком, пес засинає в очікуванні хазяйки.

«Не носитиму я жодної чортової форми!» — думає собі Агата, вдивляючись у своє відображення в дзеркалі. Коричнева блузка? Оце вже ні. Забудьте! Вона на неї навіть не гляне. У цьому Агата переконана. А материна підтримка гарантована. І нехай собі до неї чіпляються, вліплять незадовільну оцінку з поведінки, нехай спробують виключити з гімназії. Від цієї думки їй робиться смішно. В уяві бачить Гібона, як той під’їжджає своїм джипом до самої гімназії, прямує просто до директорки, щоб дізнатися: «У чому тут (пі-пі-пі) справа із цією формою?»

У таких ситуаціях Гібон просто незамінний, мати завжди посилає його до школи й це суперова тактика. Принаймні тоді Гібон поводиться, як справжній батько, проте Агата знає, що йдеться не про неї, а про те, що хтось посмів його зачепити. Бо коли вона отримує одиницю чи ще щось таке, то: «Морочать мені (пі-пі-пі) голову, а в мене (пі-пі-пі) бізнес! І (пі-пі-пі) я не маю часу на таку фігню!»

Зрештою, цікаво, коли директорка подзвонить до матері? Агату смішить те, що насправді їй нічого не зроблять, і якби вона була дійсно злостивою, то втнула б їм якусь підлоту. Може, так і зробити колись? Та поки що їй нічого не хочеться. Ледарювання під час канікул виявилося досить утомливим. Щоденне лінивство, вештання по дому, аби тільки згаяти час, видивляння невідомо-чого на стелі, спання до другої пополудні.

У школі Агата принаймні відчуває власну значимість. Когось вона шокує, когось обурює, хтось, побачивши її, червоніє від люті. Удома можна впасти на підлогу з розпанаханим животом, через неї просто би переступили. Мати лише здійме здивовано брови, бо: «Ти вже не маленька, доню, слід поводитися відповідно». А їй начхати на відповідну поведінку.

Узагалі на все начхати.

На все й на всіх, і навіть на себе.

Амінь.

Клаудія повертається додому. 1-а, 2-а, 3-я вулиця. Зараз вона отримає свою щоденну порцію.

— Де ти вештаєшся цілими днями? Тобі робити нічого? Я з ніг падаю, так гарую, спершу нічне чергування, потім крамниці, обід, друга робота, прання, прибирання й знову лікарня, а ти тільки тиняєшся десь! Де ти, власне, була?

— У подруги, — відповість Клаудія, бо це найпростіше, і перестане реагувати. Щоразу одне й те саме, вона вже цей репертуар напам’ять знає.

Вмикає телевізор і крадькома зиркає на годинника. Ще година. Витримати, аби лише витримати! Мати може отак без кінця гундосити, але час милосердний і невдовзі буде шоста. За матір’ю зачиняться двері («Ура, друга зміна!»), і Клаудія знову матиме волю аж до завтра. Увечері, мабуть, як завжди, прийде Давид. Може, йому навіть удасться поцупити якусь пляшку з батьківського бару, то вони собі побавляться в «тата й маму», буде класно. Давид класний хлопець, завжди щось із собою принесе, а вже куриво стопудово. Він знає, що вона курить лише легкі, з фільтром. Вісімнадцяти йому ще немає, але в крамниці якось завжди вдається купити. Клаудія не розуміє, з якого дива. Але чого там, вона не допитуватиметься, це його справа. У них угода, і він її дотримується. Вона зі свого боку теж, ну, хіба що місячні. Тоді ніхто її не змусить, навіть, якщо йому прикортить, нічого не вийде, бо вона не збирається кидати школу через байстрюка, як її сестра. Зрештою, який із Давида татко? Клаудія заходиться реготом. Ніколи у світі! Ще рік чи два й вона знайде собі справжнього спонсора, тоді Давид і решта підуть у відставку. У неї свої принципи. Приємно зберігати вірність, якщо є нарешті кому.

Початок навчального року — це завжди неприємно. Якось не хочеться вірити, що навіть найнудніші канікули все-таки мусять закінчитися. Спершу трохи радісно, що зустрінеш однокласників, а потім бачиш їх завтра, післязавтра — і це вже аж ніяк не радує. Але вороття немає, відлік почався. Що тут можна вдіяти? Нічого, абсолютно нічого. Агата навіть погодилася б на сплячку, щоб не переживати цього знову. Сидить знуджено за своєю партою, спирається підборіддям на долоні й чекає на повчання, як-от: «Сядь рівно!»

Байдуже роздивляється спини однокласників.

Себек, Себастьян — такий собі блазень, усе перетворює на жарт, зрештою, він і сам ходяча комедія: маленький, веснянкуватий, із круглою головою й довгими руками. Маючи таку зовнішність, не варто розраховувати, що тебе сприйматимуть серйозно. Себастьян давно це усвідомив і ніколи нічого не робить серйозно.

Кароліна — «я-найвродливіша-і-найрозумніша-а-мій-одяг-завжди-з-найкращих-фірмових-крамниць-не-те-що-ваш».

Паула — завжди й на всіх ображається.

Кшисек — здається, займається якимсь карате чи що, і вічно має проблеми, бо всі свої справи залагоджує тим, що відразу затоплює супротивнику в пику.

Клаудія — гладуха й селючка, дурна й не журиться.

Славек — постійно спить на уроках, бо ночами грає в «Counter Strike».

Агнешка-Срагнешка — королева дівчачого тубзика, думає, що як в її старих купа бабла, то людей можна мати за ніщо.

Зоська — святіша за Матір Терезу, у голові повно гарних фраз про доброту, мусить бути найкращою, інакше не потрапить до раю.